- ст. 150 КАС
- ст. 151 КАС
- ст. 351 КАС
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Показати мотиви повністю
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що частина рекламних засобів, зазначених в наказі №267, в кількості 12 рекламних засобів із 40 рекламних засобів, вже демонтована. Відповідно шкода, заподіяна оскаржуваним у даній справі розпорядженням, полягає зокрема в неотриманні позивачем доходу від використання рекламних площин демонтованих на підставі наказу відповідача рекламних засобів, тобто від здійснення законної підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 14.1.1. розділу XIV Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051, розміщення та утримання зовнішньої реклами в м. Києві повинно відповідати вимогам Закону України "Про рекламу", Типовим правилам розміщення зовнішньої реклами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 N 2067, а також діючому Порядку, що затверджується розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
На час вирішення питання про забезпечення позову процедура демонтажу спеціальних конструкцій регулюється Порядком розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженим Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05.02.2019 №207 (далі - Порядок).
Пунктом 3.1 розділу ІІІ Порядку визначено, що демонтаж РЗ (засобів та обладнання зовнішньої реклами) у цьому Порядку означає комплекс заходів, які передбачають відокремлення РЗ разом з основою (за можливості) від місця їх розташування та транспортування на спеціально відведені території для подальшого зберігання.
За змістом пунктів 3.7-3.9 розділу ІІІ розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний усунути порушення, зазначені у Вимозі. Термін усунення порушення зазначається у Вимозі, але не може бути меншим ніж три робочі дні з дати її отримання. Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний повідомити Робочий орган про усунення порушення в письмовій формі в термін, визначений Вимогою. Якщо розповсюджувач зовнішньої реклами самостійно не усунув виявлені порушення у термін, зазначений у Вимозі, демонтаж РЗ здійснює КП "Київреклама", інші підрядні організації на підставі укладених КП "Київреклама" договорів або балансоутримувач місця. Організацію демонтажу або демонтаж здійснює КП "Київреклама" або балансоутримувач місця на підставі наказу Робочого органу відповідно до цього Порядку. Демонтаж РЗ здійснюється в межах технічних можливостей КП "Київреклама" або балансоутримувача місця з дотриманням вимог з безпеки виконання робіт та охорони праці без повідомлення розповсюджувача зовнішньої реклами про час здійснення демонтажу.
Крім того, Відповідно до пункту 3.13 розділу ІІІ Порядку, розповсюджувач зовнішньої реклами має право на повернення демонтованого РЗ після звернення до КП "Київреклама" або балансоутримувача місця у разі надання:
-заяви про повернення демонтованого РЗ;
-документа, що підтверджує право власності (користування) розповсюджувача зовнішньої реклами на конкретний демонтований РЗ;
-документа, що підтверджує оплату витрат, пов`язаних з демонтажем РЗ, їх транспортуванням та подальшим зберіганням, понесених КП "Київреклама" або балансоутримувачем місця.
-документа, що підтверджує право уповноваженої особи на одержання демонтованого РЗ.
Отже, Верховний суд зазначає, що демонтаж рекламних засобів не є розпорядженням майном, а здійснюється з підстав передбачених законодавством про рекламу та жодним чином не несе загрози самому майну.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №580/332/19 та від 17.10.2019 у справі №640/7285/19.
Верховний Суд враховує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Водночас судами при вирішенні позитивно питання забезпечення позову не враховані положення пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України, згідно якого не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Предметом оскарження в цій адміністративній справі є розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 26.12.2017 №1689 "Про затвердження Схеми розміщення наземних рекламних засобів по всій території міста Києва".
Натомість, як стверджує скаржник, підставою для здійснення заходів з проведення демонтажу РЗ слугував виданий ним наказ "Про демонтаж рекламних засобів" від 21.03.2018 №267, яким відповідно до пунктів 17.3, 17.5, 17.6 розділу ІІ Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253, доручено директору комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" забезпечити демонтаж рекламних засобів, в т.ч., належних позивачу.
Цей наказ в частині рекламних засобів позивача був предметом судового оскарження у справі №640/3351/19, за наслідками розгляду якої ТОВ "РА "Краш" відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним і скасування наказу від 21.03.2018 №267 в частині забезпечення демонтажу наступних рекламних засобів, визначених в пунктах 1, 2, 5, 6, 10, 20, 86, 87, 89, 94, 97, 105, 108, 110, 117, 121, 125, 126, 127, 133, 134, 137, 157, 168, 171, 172, 173, 176, 178, 183, 184, 187, 189, 190, 193, 195, 206, 233, 236, 340.
Рекламні засоби щодо яких позивач просить вжити заходи забезпечення позову у цій справі перелічені у додатку до наказу від 21.03.2018 №267.
Отже вимога вжити заходів забезпечення позову направлена не інакше як на зупинення виконання рішення дозвільного органу, яке не є предметом оскарження в цій адміністративній справі, що суперечить вимогам пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин в межах предмету спору та заяви про забезпечення позову, колегія суддів приходить до висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при визначені предмету спору, його правового регулювання, визначення способу захисту відносно не існуючого предмету спору в цій справі, та як наслідок відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина третя статті 351 КАС України).
Викладене свідчить про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з істотним порушенням норм процесуального права, а саме статті 150 КАС України, а тому їх слід скасувати і у задоволенні заяви ТОВ "РА "Краш" про забезпечення позову відмовити.
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 580/332/1915.07.2019текст є у нас
- Справа № 640/7285/1917.10.2019текст є у нас
Усього посилань: 2