Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

21 вересня 2021року

м. Київ

справа № 472/1077/19

провадження № 51-3722 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 березня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , неодноразово судимого:

-         вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 30 липня 2019 року за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн;

-         вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2019 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк                     2 роки та на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік;

-         вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області                       від 20 листопада 2019 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

ВирокомВеселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого                  2020 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1                 ст. 185 КК на строк 1 рік; ч. 2 ст. 185 КК – 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК – 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та за попереднім вироком Вознесенського міськрайонного суд Миколаївської області від 20 листопада 2019 року, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Згідно з вироком, у жовтні 2018 року, ОСОБА_7 викрав з домоволодіння на АДРЕСА_2 належну ОСОБА_8 металеву драбину вартістю 1 313 грн, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

Також, 01 липня 2019 року об 11.00 год, ОСОБА_7 , діючи повторно, викрав з балкону квартири АДРЕСА_3 , належну ОСОБА_9 футболку вартістю 300 грн, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

Надалі, 22 червня 2019 року о 04.00 год, ОСОБА_7 шляхом відчинення вхідних дверей проник до житлового будинку АДРЕСА_4 , звідти викрав належний ОСОБА_10 телевізор марки "MYSTERY" mtv-3213w" вартістю 2 625 грн, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 18 березня 2021 року щодо               ОСОБА_7 , в порядку ст. 404 КПК, вирок суду першої інстанції змінено в частині призначення покарання. Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 185 КК на строк 1 рік; ч. 2 ст. 185 КК – 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК – 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2020 року та попередній вирок Вознесенського міськрайонного суд Миколаївської області від 20 листопада 2019 року виконувати самостійно.

У строк покарання ОСОБА_7 зараховано строк попереднього ув`язнення                             з 01 липня 2019 року по 16 вересня 2019 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.  У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі з доповненням захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості, просить судові рішення змінити, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що засуджений ОСОБА_7 у скоєному щиро розкаявся, добровільно відшкодував шкоду і потерпілі просили призначити йому покарання не пов`язане з позбавлення волі. Крім того, ОСОБА_7 позитивно характеризується, працює, має сім`ю та став на шлях виправлення, а також його звільнено від призначеного покарання за вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2019 року у зв`язку із закінченням іспитового строку.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційної скарги та просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, кваліфікація дій за частинами 1, 2, 3                             ст. 185 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються.

Що стосується доводів про неправильне застосування кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то колегія суддів вважає ці доводи неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Положеннями ст. 75 КК передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися. Так, обираючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу винного, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, посередньо характеризується, має на утриманні малолітню дитину, працевлаштований, щиро розкаявся та відшкодував потерпілим завдану шкоду, а тому призначив йому покарання за частинами 1, 2, 3 ст. 185 КК, за сукупністю цих злочинів із застосуванням принципу складання призначених покарань, у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, яке за розміром є близьким до мінімальної межі санкції інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є пропорційним і співмірним вчиненому, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Разом з тим, з урахуванням кількості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, того, що він неодноразово судимий за вчинення аналогічних злочинів та згідно висновків органу пробації, ОСОБА_7 становить високу небезпеку для суспільства і виконання покарання та виправлення засудженого у громаді є не можливим, підстав для звільнення засудженого відповідно до ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, про що захисник ОСОБА_6 порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам апеляційних скарг сторони захисту в частині призначеного покарання та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення правильно не застосував доОСОБА_7 закон, який не підлягав застосуванню –           ст. 75 КК.

Ухвала апеляційного суду достаньо умотивована та відповідає вимогам                        ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК,

ухвалив:

Вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                  ОСОБА_3