Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 243/10578/19

провадження № 51-1844км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                  ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050510000978, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.  Горлівка Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23  березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2020  року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначено йому покарання у виді 3  років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Крім того, вказаним вироком ухвалено з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 стягнути в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 8366 грн, в рахунок моральної шкоди – 89924 грн та на правничу допомогу – 2651, 25 грн. З Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай." на користь ОСОБА_8 ухвалено стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 50076 грн, в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням – 10883, 96 грн, в рахунок відшкодування витрат на поховання – 7758, 81 грн, в рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника – 30000 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2651, 25 грн.

Також вказаним вироком вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.

Згідно з вироком 18 травня 2019 року о 12:40 ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки "ЗАЗ LANOS" державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по  проїжджій частині вул. Центральна з боку вул. Свободи у напрямку вул. Почтової у  м.  Слов`янську Донецької області, діючи в порушення вимоги підпунктів 2.3. "б", 18.1 Правил дорожнього руху, наближаючись до пішохідного переходу, в районі будинку № 1 по  вул. Свободи у м. Слов`янську, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який рухався по  пішохідному переходу справа-наліво відносно напрямку руху транспортного засобу. У результаті дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_9 отримав відкриту черепно-мозкову травму: крововиливи у м`які покрови голови лобно-скроневої ділянки зліва, тім`яно-потиличної ділянок справа та зліва, правої скроневої ділянки, багатоуламковий перелом кісток черепу зліва з переходом на склепіння та основу черепу, крововиливи під тверду мозкову оболонку у передній та середній черепній ямках справа 70 см3 та зліва 60 см3, крововиливи під м`які мозкові оболонки лівої півкулі на усьому протязі, лобно-скроневої часток справа, мозочка, забій розтрощення тім`яно - скроневої частки зліва, синець повік лівого ока, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень; тупу травму грудної клітки; перелом 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 ребер зліва, перелом правої великогомілкової кістки, синець правої гомілки, звих лівої ліктьової кістки, різані рани лівого плеча, садно лівого передпліччя, які мають ознаки тілесних ушкоджень середньої тяжкості; синець лівої кисті, лівого коленного суглобу, лівої гомілки, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

22 травня 2019 року від отриманих травм, що ускладнилися двобічною нижньодольовою застійною пневмонією, венозним повнокров`ям внутрішніх органів, набряком легенів і головного мозку, ОСОБА_9 помер у медичному закладі.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Не погодившись з постановленими щодо ОСОБА_6 судовими рішеннями його захисник ОСОБА_7 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити оскаржені судові рішення з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, ОСОБА_6 звільнити від відбування покарання з  випробуванням на підставі ст. 75 КК. Звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що ОСОБА_6 є пенсіонером за віком, за місцем проживання –характеризується як ввічлива, не схильна вступати в конфлікти особа, вчинив злочин з необережності, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, за характером спокійна врівноважена людина, раніше не судимий, згідно з досудовою доповіддю має низький ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, під час вчинення кримінального правопорушення не перебував у стані сп`яніння, повністю оплатив вимоги потерпілого щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, потребує постійного лікування, під час апеляційного перегляду потерпілий, його представник, прокурор не заперечували проти застосування приписів ст. 75 КК щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з  випробуванням.

Вказує, що апеляційний суд доводи апеляційної скарги перевірив формально та  повною мірою не врахував обставин, що єпідставою для застосування ст. 75 цього Кодексу.

На думку захисника, сукупність наведених обставин свідчить про можливість звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, вважав її доводи необґрунтованими.

Від захисника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 до касаційного суду надійшла заява, де він просить здійснити судовий розгляд за відсутності захисника та засудженого.

Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини своєї неявки не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду, забезпечення дистанційної участі в судовому засіданні, від учасників провадження не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За змістом ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є  незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, в касаційній скарзі не заперечуються.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з  принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував обставини вчиненого правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер та ступінь його суспільної небезпеки, а також дані про особу обвинуваченого. Зокрема судом враховано, що ОСОБА_6 є пенсіонером за віком, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, а відповідно до характеристики за останнім місцем роботи, де ОСОБА_6 , працював водієм, за час роботи аварій та порушень Правил дорожнього руху не допускав, трудову дисципліну не порушував, в колективі користувався повагою, звільнений у зв`язку з виходом на пенсію. Крім того, суд врахував відомості про стан здоров`я обвинуваченого, який потребує періодичного лікування, зважив на досудову доповідь ФДУ "Центру пробації в Донецькій області", згідно з якою ОСОБА_6 має низький ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та низький ризик небезпеки для суспільства, в судовому засіданні повністю визнав себе винним в інкримінованому злочині, перед потерпілим вибачився у судовому засіданні. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття у вчиненому, а також те, що обвинувачений є особою похилого віку, обставин, які б обтяжували покарання, судом не встановлено.

Зваживши на наведені вище обставини, часткове відшкодування заподіяної шкоди, врахувавши позицію потерпілого, який зазначив про те, що з боку ОСОБА_6 відсутні будь-які вибачення, що він не бажав отримувати і не отримував грошові перекази у рахунок відшкодування заподіяної шкоди, і просив призначити ОСОБА_6 максимальне покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в  мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 286 КК, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На думку колегії суддів, вид і розмір основного покарання, призначеного ОСОБА_6 в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, а  також призначене додаткове покарання, відповідають встановленим судом обставинам і особі засудженого, є справедливим, співрозмірним, необхідним і достатнім для досягнення цілей покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник засудженого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 оскаржив вирок місцевого суду до суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про  кримінальну відповідальність, що, на його думку, виявляється у не застосуванні судом приписів ст. 75 КК за наявності підстав до звільнення ОСОБА_6 від  відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, у редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на  строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість правопорушення, особу винного та  інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без  відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є  переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене у  мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно-небезпечного діяння, його наслідки, які в цьому провадженні виявлені у виді заподіяння потерпілому незворотної фізичної шкоди, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та  інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що  притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для  вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з  загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

При цьому, системне тлумачення правових норм, визначених у статтях 50, 65 та 75 КК, дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та  звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від  відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не  тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Апеляційний суд, взявши до уваги як обставини, встановлені судом першої інстанції, так і встановлені під час апеляційного перегляду в аспекті їх достатності для обґрунтування висновку про можливість досягнення мети покарання через застосування положень ст. 75  КК, обґрунтовано зазначив про те, що відшкодування шкоди само по собі не є безумовною підставою до звільнення особи від відбування покарання з  випробуванням.

Встановлені судами попередніх інстанцій відомості про особу засудженого, обставини вчинення кримінального правопорушення, тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким, його наслідки у виді заподіяння смерті, обставини, що пом`якшують покарання, враховуючи принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не давали апеляційному суду з достатньою впевненістю вагомих підстав до  висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного покарання через застосування до нього положень ст. 75 КК.

Думки потерпілого, представника потерпілого, які в апеляційному перегляді змінили свою позицію щодо можливості застосування ст. 75 КК, які з огляду на те, що потерпілий ОСОБА_8 отримав від обвинуваченого ОСОБА_6 в повному обсязі суми стягнутої за вироком суду першої інстанції матеріальної і моральної шкоди, не  заперечували проти звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з  випробуванням, як і думка прокурора, який також не заперечував в судовому засіданні апеляційного суду проти звільнення від відбування покарання з випробуванням ОСОБА_6 , враховані апеляційним судом, проте за відсутності підстав, визначених приписами ст. 75 КК, обґрунтовано визнані безпідставними.

Отже за наслідками апеляційного перегляду рішення місцевого суду в межах поданої стороною захисту апеляційної скарги суд дійшов обґрунтованого висновку про  відсутність підстав до її задоволення. Не застосувавши щодо ОСОБА_6 положення ст. 75 КК, апеляційний суд вмотивовано не застосував закон України про кримінальну відповідальність який не підлягав до застосування. Наведені в  оскарженому рішенні апеляційного суду мотиви, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає переконливими. Такої сукупності ознак, що  свідчить про наявність обґрунтованих підстав до звільнення засудженого від  відбування покарання з  випробуванням за матеріалами провадження судами попередніх інстанцій не  встановлено, а доводи касаційної скарги не спростовують їх висновки.

Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду приписам статей 370, 419 цього Кодексу. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, а  тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                ОСОБА_3