Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 240/10995/20

адміністративне провадження № К/9901/15128/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року (постановлену у складі головуючого судді Білої Л.М., суддів Курка О.П., Гонтарука В. М.),

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року задоволено заяву позивача про роз`яснення судового рішення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Із апеляційною скаргою відповідачем подано клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року визнано неповажними причини пропуску Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області строку на апеляційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали.

Іншою ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС України та запропоновано протягом десяти днів з моменту отримання копії даної ухвали, звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та вказати інші підстави для поновлення строку.

4 березня 2021 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи, вказані відповідачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, є аналогічними тим, які були зазначені в первинному клопотанні щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, поданому Головним управлінням ПФУ в Житомирській області, оцінка яким вже надавалась судом та які визнано неповажними. Інших підстав для поновлення строку відповідачем не було зазначено.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, зокрема положення частини першої статті 121, статті 295 КАС України, у зв`язку з чим дійшов невірних висновків про недоведеність наявності поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження у справі №240/10995/20.

При цьому скаржник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 лютого 2021 року справі № 679/219/20, який полягає у тому, що оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язку суду вчасно направляти копії судових рішень.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 26 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №240/10995/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Суддя-доповідач ухвалою від 15 вересня 2021 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 вересня 2021 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції. При цьому Суд зазначає, що позивачем ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі отримано 20 липня 2021 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року не відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина третя статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України.

Так, відповідно до пункту 8 частини другої статті 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначається дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

Частиною другою статті 298 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Частиною першою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою цієї статті встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України вбачається, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб, визначений судом, тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги.

Залишаючи апеляційну скаргу відповідача без руху, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що апеляційна скарга на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року подана скаржником 21 грудня 2020 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого статтею 295 КАС України. Способом усунення виявленого недоліку в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху визначено подати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року визнано неповноважними причини пропуску Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області строку на апеляційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне провадження. Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що своєчасність реєстрації вхідної кореспонденції, в тому числі і судових рішень, свідчить виключно про організацію роботи підприємства, установи, організації, проте не є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки така організація роботи залежить виключно від самої організації. Також зазначено, що належними доказами факту отримання копії судового рішення можуть бути, зокрема, поштовий конверт з відтиском календарного штемпеля поштового відправлення, довідка суду про дату видачі копії відповідного судового рішення. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником належних доказів на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної ухвали не надано.

Іншою ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року запропоновано відповідачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

4 березня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке було мотивовано тим, що про зміст оскаржуваної ухвали він дізнався лише після 16 грудня 2020 року і негайно подав апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції. Тому, вважає, що відповідачем не пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження, виходячи із того, що доводи, вказані відповідачем в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, є аналогічними тим, які були зазначені в первинному клопотанні щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, поданому Головним управлінням ПФУ в Житомирській області, оцінка яким вже надавалась судом та які визнано неповажними. Інших підстав для поновлення строку відповідачем не заявлено.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками та мотивами суду апеляційної інстанції та звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Ухвалюючи рішення щодо залишення апеляційної скарги відповідача без руху у зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження та відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції проігнорував положення пункту 8 частини другої статті 296 КАС України, відповідно до якого в апеляційній скарзі зазначається дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

Без встановлення дати отримання відповідачем оскаржуваної ухвали неможливо оцінити дотримання відповідачем строків звернення до суду з апеляційною скаргою, встановлених статтею 295 КАС України.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що судом першої інстанції відповідачу направлялася (вручалися) копія ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року. Так, матеріалами справи підтверджено, що копія вказаної ухвали направлялася лише на адресу позивача, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу.

З наведеного можна зробити висновок, що дати отримання відповідачем копії ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року у цій справі не існує, оскільки відповідач її у порядку, визначеному процесуальним законом, не отримував з вини суду першої інстанції.

Також варто зазначити, що КАС України не містить обов`язку особи отримувати судове рішення безпосередньо в суді. Тобто, неналежне виконання судом обов`язку щодо вручення стороні справи судового рішення не може бути підставою для застосування до особи, яка самостійно не отримала таке рішення, негативних процесуальних наслідків.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21.

Також слушним є посилання відповідача в касаційній скарзі на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 лютого 2021 року справі № 679/219/20, який полягає у тому, що оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язку суду вчасно направляти копії судових рішень.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року відповідачем було подано апеляційну скаргу 21 грудня 2020 року.

Заявник не допустив необ`єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги, а можливе, на погляд суду апеляційної інстанції, пропущення строку на апеляційне оскарження є незначним, тому перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушить принципу res judicata.

Колегія суддів вважає, що у цій справі зазначений вище пропуск строку на апеляційне оскарження не є співмірним з таким наслідком, як відмова у відкритті апеляційного провадження. Крім того, як було встановлено судом вище, невчасне звернення відповідача з апеляційною скаргою на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року зумовлене неналежним врученням відповідачу вказаного судового рішення судом першої інстанції.

З огляду на наведені відповідачем аргументи й докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку в діях Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не вбачається ознак зловживання процесуальними правами та обов`язками.

Проте, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, не врахував, що обставини, наведені відповідачем на обґрунтування причин пропуску строку, дійсно свідчать про те, що він вчинив усі залежні від нього процесуальні дії для реалізації свого права на апеляційне оскарження.

Оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції від 15 березня 2021 року позбавляє відповідача права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, то вона підлягає скасуванню.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, статей 121, 295 КАС України та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 лютого 2021 року справі № 679/219/20, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

Колегія суддів також зазначає, що Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012 та пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23 липня 2019 року у справі №826/7824/18, від 5 січня 2021 року у справі № 1718/2-а-834/11 та від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити.

Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року скасувати та направити справу до цього суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко