Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 759/10352/20

провадження № 51–635км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                    ОСОБА_6 ,

розглянув  у  відкритому  судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100080002398, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.

Прийнято рішення щодо долі речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом проникнення до іншого приміщення – виробничого цеху, розташованого по АДРЕСА_2 , вчинив ряд крадіжок належного ТОВ "Виробничо-будівельна компанія СБС2000" майна, а саме: 1 травня 2020 року таємно викрав мийку високого тиску та шланг загальною вартістю 3 399,15 грн; 2 травня 2020 року таємно викрав рубанок вартістю 6 605,0 грн; 3 травня 2020 року таємно викрав дриль вартістю 4 665,0 грн; 4 травня 2020 року таємно викрав дриль вартістю 4 665,0 грн; 5 травня 2020 року таємно викрав шліфмашину вартістю 5 248,34 грн; 6 травня 2020 року відбійний молоток вартістю 18 557,60 грн; 10 травня 2020 року таємно викрав лобзик електричний вартістю 5000,0 грн; 14 травня 2020 року аргонодуговий інверторний випрямляч вартістю 7 836,71 грн; 15 травня 2020 року таємно викрав перфоратор вартістю 19 557,22 грн; 16 травня 2020 року таємно викрав два ноутбуки загальною вартістю 12 665,0 грн; 17 травня 2020 року таємно викрав ноутбук та сервер загальною вартістю 67 946,28 грн.

Київський апеляційний суд ухвалою від 23 грудня 2020 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити судові рішення та до призначеного ОСОБА_7 покарання застосувати положення ст. 75 КК України. Посилається на те, що останній вчинив злочин у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем та необхідністю утримувати родину. Також зазначає про визнання ОСОБА_7 своєї вини та щире каяття, що, на думку захисника, є підставою, у сукупності з даними про його особу, для звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_7 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника – без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна, вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у інше приміщення, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів в цій частині судові рішення не перевіряє.

Доводи захисника ОСОБА_6 , наведені нею у касаційній скарзі, про те, що суд не застосував закон України, який підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК України, внаслідок чого призначене ОСОБА_7 покарання, яке належить відбувати реально, не відповідає тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через суворість, є безпідставними.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким (санкція ч. 3 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років), дані про особу винного, який раніше в силу ст. 89 КК України не судимий, має постійне місце проживання. Крім цього, щире каяття ОСОБА_7 у вчиненні злочину суд визнав обставиною, що пом`якшує покарання.

З урахуванням наведеного, місцевий суд призначив засудженому покарання в мінімальних межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене ним кримінальне правопорушення, та не встановив підстав для застосування положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі і так само не знайшов підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Ті обставини, на які посилається захисник в касаційній скарзі, як такі, що, на її думку, дають підстави для застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК України, були перевірені апеляційним судом і обґрунтовано визнані такими, що не свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому суд апеляційної інстанції слушно зазначив про те, що дані про особу ОСОБА_7 , про які зазначає сторона захисту, самі по собі не є противагою суспільній небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення. Поряд із цим суд апеляційної інстанції врахував кількість епізодів злочину та фактичні обставини його вчинення, а також те, що заподіяну шкоду ОСОБА_7 добровільно не відшкодував, натомість товариству довелося викупляти викрадені речі в ломбарді, куди їх здав засуджений.

Отже, міцність соціальних зв`язків засудженого, наявність на його утриманні дитини з інвалідністю, та інші обставини, на які посилається захисник, були враховані при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України, яке визначено у мінімальних межах санкції за цей злочин, і не є підставою для застосування

ст. 75 КК України, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає підстав вважати можливим виправлення та перевиховання засудженого без відбування покарання.

Таким чином наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з покаранням призначеним ОСОБА_7 не спростовують висновків судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_8                                    ОСОБА_2                                       ОСОБА_3