Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

7 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 333/685/19

провадження № 51-6299км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі – Суд) у складі:

головуючого|ОСОБА_1 ,|

суддів|ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , |

за участю: секретаря судового засідання|  ОСОБА_4 ,|

засудженої прокурора|ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,|

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 та касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 , подану в інтересах ОСОБА_9 , на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 8 грудня 2020 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Новгорода-Сіверського Чернігівської області, жительки м. Запоріжжя,

засудженої за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Обставини справи

1.  Комунарський районний суд м. Запоріжжя вироком від 15 листопада 2019 року засудив ОСОБА_5 за частиною 2 статті 125 КК до покарання у виді 240 годин громадських робіт.

2.  Суд визнав доведеним, що 3 липня 2018 року о 09:40 на подвір`ї будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 разом із невстановленою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин завдали ОСОБА_9 руками та ногами не менше 6 ударів по голові, обличчю та тулубу, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я.

3. Запорізький апеляційний суд ухвалою від 8 грудня 2020 року залишив вирок без змін.

Доводи касаційних скарг

4.  У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

5. На обґрунтування своєї позиції він зазначає, що винуватість засудженої не доведено поза розумним сумнівом, оскільки відсутні прямі докази її винуватості, а обвинувачення ґрунтується переважно на неправдивих показаннях потерпілого щодо причин виникнення конфлікту та його припущенні, що удари завдала засуджена.

6.  Також сторона захисту вважає, що суд не виклав у вироку чіткого формулювання обвинувачення. Зокрема, суд установив, що потерпілому ударів завдавала також невстановлена особа. Однак у вироку він не зазначив, які тілесні ушкодження було завдано цією особою, а які засудженою, і фактично визнав у вироку, що всі тілесні ушкодження спричинені останньою.

7.  На думку сторони захисту, було порушено принцип рівності та змагальності сторін, оскільки суд до розгляду справи був ознайомлений зі змістом доказів обвинувачення, згаданих в обвинувальному акті.

8.  Також сторона захисту звертає увагу на те, що у вироку неправильно вказано місце вчинення злочину, а в ухвалі апеляційного суду допущено помилку в зазначенні єдиного унікального номера справи.

9.  Представник потерпілого на підставах, передбачених частиною 1 статті 438 КПК, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Він вважає, що апеляційний суд не розглянув належним чином доводів його скарги щодо порушення загальних засад при призначенні покарання, а саме не врахував обставин, які обтяжують покарання: вчинення злочину щодо особи похилого віку та в присутності малолітньої дитини. Також цей суд не дослідив та не взяв до уваги вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2013 року, яким ОСОБА_5 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 КК.

Позиції учасників судового провадження

10.  Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

11.  У судовому засіданні засуджена підтримала доводи касаційної скарги захисника та просила відмовити у задоволенні касаційної скарги представника потерпілого.

12. Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг.

Оцінка Суду

13.  Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні касаційних скарг належить відмовити.

14.  Згідно з вимогами частини 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

15.  Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи було додержано судами першої й апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з  точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів – їх достатності для висновків суду.

16.  Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що винуватість засудженої не доведено належними доказами. Свій висновок суд першої інстанції обґрунтував рядом доказів, зокрема показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_10 , які узгоджуються між собою, висновком експерта №1526 від 17 грудня 2018 року, за результатами якого було встановлено характер спричинених тілесних ушкоджень, висновками експерта №15/к та №14/к від 8 січня 2019 року, в яких підтверджено можливість виникнення всього комплексу тілесних ушкоджень у потерпілого за умов та обставин, які він описував під час свого допиту та проведення слідчого експерименту від 14 грудня 2018 року. Наведений судом аналіз досліджених доказів не дає Суду підстав ставити під сумнів висновок про те, що їх сукупність доводить причетність засудженої до інкримінованого злочину.

17.  Суд погоджується з тим, що у вироку чітко не відображено, які тілесні ушкодження було спричинено засудженою, а які невстановленою особою. Однак, як установив суд на підставі аналізу сукупності доказів у справі, тілесні ушкодження потерпілому були завдані спільними діями засудженої і невстановленої особи. Зокрема, як свідчать матеріали справи, хоча більшість тілесних ушкоджень була спричинена невстановленою особою, з якою засуджена приїхала і згодом залишила місце події, у поведінці засудженої за обставин конфлікту не було ознак того, що такі дії співучасника суперечили її волі та бажанню. За таких обставин, що свідчать про спільні дії, які утворюють об`єктивну сторону вчиненого правопорушення, охоплені єдиним умислом, відсутність чіткого розмежування у вироку ушкоджень, спричинених кожним зі співучасників, не може позначитися на правильності кваліфікації злочину і тому не є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

18.  Суд не погоджується з доводами адвоката про те, що посилання на висновки експертів в обвинувальному акті саме собою суперечить принципу рівності сторін, адже під час судового розгляду стороні захисту було надано можливість спростувати докази обвинувачення або надати своє пояснення цим доказами.

19.  Допущені судами попередніх інстанцій технічні помилки в текстах судових рішень не можуть бути підставою для скасування правильних по суті рішень.

20.  Суд відхиляє доводи касаційної скарги представника потерпілого щодо порушення загальних засад призначення покарання.

21.  Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має бути справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

22.  Відповідно до указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При призначенні покарання необхідно брати до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

23.  Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що, призначаючи покарання засудженій, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної та інші обставини, які мають правове значення. Аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного засудженій через м`якість, у касаційній скарзі представника потерпілого не наведено.

24.  Таким чином, Суд вважає, що апеляційний суд не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженій покарання відповідає визначеним законом загальним засадам, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів.

25.  Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини засудженої у вчиненні інкримінованого їй злочину, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційних скаргах. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статті 419 КПК.

26.  Отже, Суд не встановив підстав для скасування оскаржених судових рішень та задоволення касаційних скарг.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 8 грудня 2020 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                     ОСОБА_3