- ст. 341 КАС
- ст. 242 КАС
- ст. 2 КАС
- ст. 4 КАС
- ст. 328 КАС
- ст. 3 КАС
- ст. 17 КАС
- ст. 19 КАС
- ст. 238 КАС
- ст. 354 КАС
- ст. 350 КАС
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Показати мотиви повністю
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року та Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
У цій справі судові рішення оскаржуються у частині задоволення позовних вимог, а тому у силу положень статті 341 КАС України у частині відмови у задоволені позову та у частині закриття провадження у справі суд касаційної інстанції постанови Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року та П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року не переглядає.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції закрито провадження у справі у частині позовної вимоги щодо скасування свідоцтва про право власності та роз`яснено, що спір може бути вирішено у порядку ЦПК України, а також, враховуючи, що скаржником у цій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції у спірних правовідносинах висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/24473/16, від 29 січня 2020 року у справі № 922/900/19, оскільки такі висновки стосуються порядку застосування норм матеріального права під час оскарження свідоцтва про право власності.
Так само суд не приймає до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій положень пункту 14 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки провадження у справі у частині позовної вимоги щодо скасування рішення КП "Комінтернівське бюро технічної інвентаризації" від 26 грудня 2011 року про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 закрито і у цій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року залишено без змін у частині задоволення позовних вимог щодо: 1) визнання протиправною бездіяльності Інспекції ДАБК в Одеській області щодо нездійснення державного архітектурно-будівельного контролю відносно дотримання вимог будівельних норм та правил, державних стандартів під час будівництва будівель на земельній ділянці АДРЕСА_1 та невжиття заходів щодо усунення допущених при будівництві порушень; 2) скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 9 грудня 2011 року № ОД 18211099001.
Скаржник з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16, зазначає, що спір у цій справі є цивільно-правовим, а тому слід закрити провадження у справі повністю.
Колегія суддів частково погоджується з такими доводами скаржника, з огляду на наступне.
Зокрема, у справі № 815/4789/16 спірні правовідносини виникли стосовно скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта будівництва до експлуатації, на підставі якої здійснено реєстрацію права власності на вказаний об`єкт за третьою особою у справі, за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Департаменту ДАБІ Одеської міської ради.
У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір у справі щодо скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, стосується не стільки правомірності дій Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції при реєстрації декларації, скільки правомірності набуття особою права власності на об`єкт нерухомого майна, створений за результатами реконструкції, а тому захист порушеного права власності територіальної громади міста має вирішуватися в порядку, встановленому ЦПК України. Поновити своє порушене право позивач може шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку цивільного судочинства із залученням до справи як відповідача фізичної особи - власника майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності здійснення третьою особою - ОСОБА_4 реконструкції належного їй житлового будинку з прибудовою другого поверху та будівництвом господарських споруд на земельній ділянці, що межує з земельною ділянкою позивачів.
При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівельні роботи проведені на суміжній межі з порушенням вимог пункту 3.25*, пункту 1* Додатку 3.1 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92**", а саме: без дотримання відстані до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни не менше ніж в 1,0 м, без забезпечення влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок, без дотримання протипожежної відстані між будинком АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не менше ніж 6 метрів. Внаслідок вказаних порушень будівельних норм і стандартів під час здійснення будівельних робіт позивачами стверджується порушення їх права на безпечні та комфортні умови життя, що зумовлені руйнуванням фундаменту їхнього будинку, підтопленням земельної ділянки, псуванням іншого належного майна.
Крім того, у справі, що розглядається, судами встановлено, що 26 грудня 2011 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19 грудня 2011 року КП "Комінтернівське РБТІ" зареєстровано право власності ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Частиною другою статті 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, оспорювання рішення ДАБІ про реєстрацію Декларації в цьому випадку поглинається спором про право власності.
За таких обставин скасування оскаржуваного рішення ДАБІ за умови реєстрації нерухомого майна за ОСОБА_3 , не призведе до поновлення прав та інтересів позивачів.
Оскільки у справі № 815/4789/16 спірні правовідносини є подібними до тих, що виникли у справі, яка розглядається, колегія судді погоджується з доводами скаржника про те, що під час вирішення цієї справи слід враховувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16.
Поновити своє порушене право позивач може шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку цивільного судочинства із залученням до справи як відповідача фізичної особи - власника майна.
При цьому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 815/7121/14 (провадження № 11-343апп18) та від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 (провадження № 11-543апп18).
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції, а тому постанови судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги щодо скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 18211099001 від 9 грудня 2011 року слід скасувати, а провадження у справі у цій частині закрити.
Важливо також, що на момент розгляду цієї справи у суді першої інстанції аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2014 року у справі № 21-544а14, зокрема щодо того, що спір, який стосується захисту майнових інтересів з урахуванням суб`єктного складу має бути вирішений за правилами ЦПК України. Вказана правова позиція Верховного Суду України була усталеною та загальновідомою.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Оскільки колегія суддів закриває провадження у справі у цій частині, то суд не приймає до уваги доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пунктів 1.1, 2.3, 2.5, 3.1, 3.2, 3.3, 3.8, 3.9, 3.10 Порядку № 91 під час надання правової оцінки правомірності реєстрації відповідачем 3 декларації про готовність об`єкта до експлуатації та необхідність її скасування.
Стосовно висновків судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовної вимоги про визнання протиправної бездіяльності Інспекції ДАБК в Одеській області щодо нездійснення державного архітектурно-будівельного контролю відносно дотримання вимог будівельних норм та правил, державних стандартів під час будівництва будівель на земельній ділянці АДРЕСА_1 та невжиття заходів щодо усунення допущених при будівництві порушень, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що виникли у цій справі, регулюються, зокрема Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.
Статтею 41 цього ж Закону визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищезазначених вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Кабінет Міністрів України постановою № 553 від 23 травня 2011 року затвердив Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; порядок № 533).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 533 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.
Пунктом 7 цього Порядку передбачено, що позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи інспекції.
Підставами для проведення позапланової перевірки є: подання суб`єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об`єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням чи письмової заяви про проведення перевірки щодо дотримання суб`єктом господарювання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов`язаної з будівництвом об`єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності; необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; виявлення факту самочинного будівництва об`єкта; перевірка виконання суб`єктом містобудівної діяльності вимог приписів інспекцій; перевірка виконання суб`єктом господарювання вимог інспекції щодо усунення порушень ліцензіатом ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов`язаної з будівництвом об`єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності; звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства; вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.
Строк проведення позапланової перевірки не може перевищувати п`яти робочих днів, а у разі потреби може бути одноразово продовжений за письмовим рішенням керівника відповідної інспекції чи його заступника не більше ніж на два робочих дні.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 11 Порядку № 533 посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право: безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів та до об`єктів, що підлягають обов`язковому обстеженню; складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; видавати обов`язкові для виконання приписи щодо: усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт; проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомки, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації; проводити перевірку будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що використовуються під час будівництва об`єктів, вимогам державних стандартів, норм і правил згідно із законодавством; здійснювати контроль за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів містобудування та архітектури; залучати до проведення перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, експертних та громадських організацій (за погодженням з їх керівниками), фахівців галузевих науково-дослідних та науково-технічних організацій, які пройшли у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, державну атестацію в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. вимагати у випадках, визначених законодавством, вибіркового розкриття окремих конструктивних елементів будинків і споруд, проведення зйомки і замірів, додаткових лабораторних та інших випробувань будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; забороняти за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного архітектурно-будівельного контролю чи його заступника експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію; здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використанням аудіо- та відеотехніки.
Пунктами 16 та 17 Порядку № 533 передбачено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком. У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - припис).
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у разі звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства органом державного архітектурно-будівельного контролю повинна бути здійснена позапланова перевірка такого суб`єкта містобудування в зазначені вище терміни та, у разі виявлення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, така перевірка завершується складанням акта, припису та протоколу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 9 грудня 2019 року у справі № 822/836/16, від 15 січня 2020 року у справі № 818/1617/16, від 30 січня 2020 року у справі № 308/12552/16-а та від 17 вересня 2020 року у справі 826/6692/19.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачі, вважаючи що здійсненням ОСОБА_3 самочинного будівництва порушуються їх права як суміжних землевласників, 27 травня 2010 року направили до прокурора Комінтернівського району Одеської області відповідну заяву, в якій вказали про ведення будівельних робіт з спорудження будівлі висотою біля 7 метрів з використанням у якості несучої стіни спільного паркану, що розділяє суміжні земельні ділянки позивачів та ОСОБА_3 .
Аналогічну за змістом заяву позивачами того ж дня направлено до Голови Комінтернівської районної державної адміністрації.
Згідно листа прокурора Комінтернівського району Одеської області № 2293 від 10 червня 2010 року звернення позивачів на неправомірні дії ОСОБА_3 щодо самочинного будівництва направлені до обласної інспекції ДАБК Одеської обласної державної адміністрації для проведення перевірки.
Згідно відповіді Голови Комінтернівської районної державної адміністрації від 29 червня 2010 року комісією у складі: Начальника відділу містобудування та архітектури Комінтернівської РДА Тітова І.В., інспектора ДАБК в Одеській області Куртяка В.Г., лікаря районної санітарно-епідеміологічної служби Тішко В.А., в.о. голови Крижанівської сільської ради Бондаренко Л.Л., депутата Крижанівської сільської ради Слесарчук Н.В., проведено перевірку викладених у звернені фактів з виїздом на місце, в результаті чого встановлено факт самочинного будівництва, та інспекцією ДАБК складено відносно ОСОБА_3 протокол про адміністративні правопорушення згідно статті 97 КУпАП.
Постановою від 1 липня 2010 року Інспекцією ДАБК в Одеській області ОСОБА_3 на підставі статті 97 КУпАП притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво житлового будинку з господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану постанову ОСОБА_3 отримала 7 липня 2010 року.
30 листопада 2011 року позивачі звернулись до Інспекції ДАБК в Одеській області із заявою стосовно здійснення ОСОБА_3 самочинного будівництва, в якій просили вжити заходів щодо перевірки дотримання ОСОБА_3 вимог будівельних норм та правил, державних стандартів під час будівництва будівель на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та вжити заходів щодо знесення самочинно збудованих будівель.
5 грудня 2011 року до Інспекції ДАБК в Одеській області прокуратурою Комінтернівського району Одеської області та Одеською обласною державною адміністрацією направлені для розгляду та прийняття рішення аналогічні звернення позивачів щодо фактів самочинного будівництва з порушенням будівельних норм і правил з доданими фототаблицями порушень.
Частиною першою статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
Судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що Інспекція ДАБК в Одеській області, незважаючи на неодноразові звернення про наявність вказаних порушень, не здійснила позапланову перевірку дотримання ОСОБА_3 вимог містобудівного законодавства, позаяк колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Інспекція допустила протиправну бездіяльність щодо нездійснення державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності при здійсненні будівництва ОСОБА_3 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та не вжила заходів щодо усунення допущених при будівництві порушень.
За таких обставин, правильними є висновки судів про те, що позовні вимоги позивачів про визнання протиправною бездіяльності Інспекції ДАБК в Одеській області щодо нездійснення державного архітектурно-будівельного контролю відносно дотримання вимог будівельних норм та правил, державних стандартів під час будівництва будівель на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та невжиття заходів щодо усунення допущених при будівництві порушень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів також вважає правильним врахування судом апеляційної інстанції висновків, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 9 грудня 2019 року у справі № 822/836/16, від 15 січня 2020 року у справі № 818/1617/16, від 30 січня 2020 року у справі № 308/12552/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі 826/6692/19, щодо порядку застосування статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку № 533 під час надання правової оцінки протиправності бездіяльності Інспекції ДАБІ.
На підставі статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу у цій частині без задоволення, а судові рішення - без змін.
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 927/849/1710 квітня 2018
- Справа № 916/641/1817 квітня 2019
- Справа № 916/1986/1812 червня 2019
- Справа № 910/24473/1613 січня 2020
- Справа № 922/900/1929 січня 2020
Усього посилань: 12