Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

|

||

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 234/13196/19

провадження № 51-1799км21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                                     ОСОБА_1 ,

судді:                                                             ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання                             ОСОБА_4 ,

учасники  судового провадження:

прокурор                                                                  ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Донецького апеляційного суду від 10 березня 2021 рокув   кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050000000294, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість,виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі – Суду) про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Свої доводи засуджений мотивує тим, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував конкретні обставини провадження та дані, що характеризують його особу, а саме: його щире каяття, визнання вини, критичне відношення до вчиненого і бажання нести відповідальність, вчинення необережного злочину у 18-річному віці, добровільне часткове відшкодування шкоди, наявність на утриманні матері, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, позитивні характеристики з місць поживання та навчання.

Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Краматорського міського суду Донецької області від 12 лютого 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_7 200 000 грн.

За вироком Донецького апеляційного суду від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 задоволено, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення. Вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В іншій частині вирок залишено без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 15 травня 2019 року близько 16:35, керуючи транспортним засобом "Rеnаult Мegаn" (д.н.з. НОМЕР_1 ), біля будинку № 42 на Краматорському бульварі у м. Краматорську Донецької області всупереч вимогам пунктів 12.3, 12.4, пп. "б" п. 12.9 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), рухаючись зі швидкістю не менш 90 км/год, тобто з перевищенням дозволеної у населених пунктах швидкості, проявив неуважність, не врахував зміни дорожньої обстановки, своєчасно не застосував заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка в цей час переходила проїжджу частину бульвару справа наліво по ходу руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_6 .

Унаслідок ДТП ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті на місці пригоди.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор просила залишити вирок без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.

Мотиви Суду

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 і правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Згідно з положеннями статей 370, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок стосовно ОСОБА_6 , дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Також згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

За матеріалами провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6 , послався у вироку на його щире каяття, бажання відшкодувати заподіяну шкоду, вчинення необережного злочину у 18-річному віці, позитивні характеристики з місць поживання та навчання, відсутність попередніх судимостей та обставин, що обтяжують покарання. Крім того, за даними досудової доповіді органу пробації, ризик небезпеки обвинуваченого для суспільства оцінюється як середній та його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, а прокурор у судовому засіданні просив застосувати до ОСОБА_6 ст. 75 КК України.

Установивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав їх достатніми для прийняття рішення про звільнення обвинуваченоговід відбування покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок в апеляційному порядку за апеляційними скаргами потерпілого та захисника, визнав необґрунтованим рішення суду першої інстанції про призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України тадійшов висновку, що вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання не відповідає вимогам закону та суперечить приписам ст. 65 КК України.

Як обґрунтовано вказав у вироку апеляційний суд, суд першої інстанції не врахував належним чином ступеня тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, конкретних обставин провадження та настання незворотних наслідків у вигляді смерті людини, думку потерпілогоі не мотивував свого рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Зокрема, апеляційний судврахував фактичні обставини кримінального правопорушення, а саме отримання обвинуваченим водійського посвідчення у вересні 2018 року, тобто за вісім місяців до події, відсутність достатнього досвіду в керуванні транспортного засобу, порушення обвинуваченим обмеження щодо швидкості, яка дозволена в населених пунктах не більше 50 км/год, порушення обмеження швидкості для водіїв, які керують транспортним засобом зі стажем до двох років, – не більше 70 км/год, а також допущення порушення ПДР у житловій зоні, що утворює більшу небезпеку для оточуючих, та при цьому неналежне врахування дорожньої обстановки у вигляді обмеженої видимості узбіччя, що підтверджується відеозаписом з місця події, незворотність тяжких наслідків, які настали у вигляді смерті потерпілої.

Крім того, під час апеляційного розгляду потерпілий категорично наполягав на призначенні обвинуваченому покарання, яке слід відбувати реально.

Виходячи з аналізу сукупності наведених обставин, які свідчать про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції обвинуваченого від суспільства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства є неможливим. При цьому апеляційний суд з урахуванням визначених судом першої інстанції обставин, а також обставини, встановленої в ході апеляційного розгляду, – визнання ОСОБА_6 особою з інвалідністю ІІІ групипризначив йому мінімальне покарання, передбачене санкцією статті обвинувачення.

На думку Суду, з урахуванням позиції потерпілого щодо призначеного покарання, ступеня тяжкості вчиненого злочину та вищевказаних конкретних обставин провадження, положень статей 50, 65 КК України покарання, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом, відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Донецького апеляційного суду від 10 березня 2021 рокустосовно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                                                  ОСОБА_3