Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 760/18012/20

провадження № 51-1323км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

захисника                                        ОСОБА_7 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нежданинське Томпонського району (Якутія, Російська Федерація), жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого                             ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі   на строк 1 рік. На підставі ст. 72 КК менш суворе покарання, призначене за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року, у виді обмеження волі на строк 2 роки переведено в більш суворе покарання у виді позбавлення волі за співвідношенням два дні обмеження волі до одного дня позбавлення волі. За сукупністю вироків, однак посилаючись на положення

ч. 4 ст. 70 КК, шляхом часткового складання покарань місцевий суд остаточно призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин. 30 липня 2020 року приблизно о 14:45, перебуваючи на північній платформі № 2 Приміського вокзалу м. Києва (пл. Вокзальна, 1), ОСОБА_6 помітив раніше невідомого йому чоловіка, який спав на лавці у сидячому положенні з чоловічою сумкою на плечі. В цей час у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна з метою особистого збагачення.

Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно і протиправно, з корисливих мотивів, для власного збагачення, ОСОБА_6 , перебуваючи за вищевказаною адресою, впевнившись, що ніхто із сторонніх осіб не спостерігає за його діями та не завадить вчиненню крадіжки, скориставшись станом потерпілого ОСОБА_8 , сів на лавку поруч із ним та викрав із сумки останнього гроші в сумі 457 грн, які заховав до задньої кишені штанів, у які був одягнений.

Продовжуючи свої злочинні дії, утримуючи при собі викрадене майно, ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, завдавши потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 457 грн.

Таким чином, ОСОБА_6 своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК.

Київський апеляційний суд вироком від 9 лютого 2021 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі статей 71, 72 КК за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених за цим вироком та вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року покарань, призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду і залишити в силі вирок суду першої інстанції через істотні порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що апеляційним судом не були вивчені матеріали провадження і не було викликано в судове засідання потерпілого та свідків. Вважає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції суддя ввела його в оману у зв`язку з чим він погодився на розгляд справи відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК. Крім цього, посилається, що апеляційний суд не взяв до уваги його позитивну характеристику з місця проживання.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила її відхилити, вважаючи ухвалене судове рішення апеляційної інстанції законним і обґрунтованим.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника, прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженогоне підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, правильності установлення фактичних обставин кримінального провадження, а також достовірності окремих доказів, як про це ставиться питання у касаційній скарзі.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За статтею 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стосовно доводів засудженого в касаційній скарзі щодо порушення порядку дослідження доказів у справі, що призвело до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, колегія суддів касаційного суду зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений у судовому засіданні суду першої інстанції в присутності захисника повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, щиро розкаявся і підтвердив обставини злочину так, як наведено у вироку. Тому суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники процесу зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Зазначене підтверджується звукозаписом та даними журналу відповідного судового засідання.

Таким чином, за згодою учасників судового провадження, зокрема засудженого і його захисника, суд під час ухвалення вироку обмежився лише показаннями ОСОБА_6 та дослідженими письмовими доказами, які характеризують особу обвинуваченого, отже, посилання на неповноту дослідження доказів, яке не передбачено встановленим порядком, є необґрунтованим.

Також у звукозаписі судового засідання суду першої інстанції відсутня будь-яка інформація про те, що суддя пропонувала засудженому визнати винуватість

у пред`явленому обвинуваченні.

Крім цього, як вбачається зі звукозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_6 також визнав обставини події, клопотань про виклик свідків та потерпілого не заявляв та не висловлювався про порушення положень

ч. 3 ст. 349 КПК судом першої інстанції.

Крім того, що розгляд провадження в суді першої інстанції здійснювався в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, сторона захисту до суду апеляційної інстанції із клопотанням в порядку ч. 3 ст. 404 КПК не зверталася, тому суд апеляційної інстанції дослідив лише докази, які стосувались фактичних обставин обґрунтованості та вмотивованості призначеного покарання, жодного доказу з власної ініціативи апеляційний суд відповідно не досліджував.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК зроблено відповідно до ст. 94 КПК з врахуванням процедури дослідження доказів передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК, приписи якої порушено не було.

Доводи щодо суворості призначеного апеляційним судом засудженому покарання за ч. 2 ст. 185 КК колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно з ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

За приписами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць було скасоване вироком апеляційного суду, який частково погодився з доводами, викладеними в апеляційній скарзі прокурора, щодо невідповідності визначеного засудженому покарання через м`якість.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, вирок апеляційного суду ухвалений згідно з положеннями ст. 420 КПК.

Суд апеляційної інстанції своє рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання належно мотивував, а тому воно не викликає сумнівів щодо його законності.

Так, апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції не повною мірою враховано того, що ОСОБА_6 раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, вчинив новий злочин у період іспитового строку, встановленого за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року, не взято до уваги підвищеної суспільної небезпеки особи, обставин та мотивів вчинення обвинуваченим злочину, наявності обставини, що обтяжує покарання, – рецидиву злочину.

Верховний Суд, зважаючи на зазначені обставини в їх сукупності, наслідки та ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, поведінку засудженого після вчинення попереднього злочину, погоджується з висновками апеляційного суду, що призначене цим судом покарання у виді позбавлення волі буде справедливим, необхідним і достатнім для попередження скоєння ОСОБА_6 нових злочинів, а також відповідатиме особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.

Крім цього, касаційний суд погоджується з позицією апеляційного суду, стосовно того, що оскільки ОСОБА_6 засуджений Шевченківським районним судом                   м. Києва вироком від 19 грудня 2019 року за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 358,

ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки і на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік, суд першої інстанції, призначаючи йому остаточне покарання за сукупністю вироків допустив  неправильне посилання на вимоги ч. 4 ст. 70 КК замість ст. 71 КК.

Інші доводи засудженого з приводу переоцінки фактичних обставин та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, суд касаційної інстанції не виявив таких порушень норм матеріального або процесуального права чи невідповідності призначеного покарання, які би вели до зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 ? без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                     ОСОБА_3