- ст. 2 КАС
- ст. 328 КАС
- ст. 341 КАС
- ст. 77 КАС
- ст. 242 КАС
- ст. 350 КАС
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Показати мотиви повністю
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правильність наданої судами правової оцінки оскаржуваному індивідуальному акту в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 4 МК митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм Митного кодексу України, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 320 МК форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками. Не допускаються визначення форм та обсягів митного контролю іншими органами державної влади, а також участь їх посадових осіб у здійсненні митного контролю.
Форми митного контролю встановлені статтею 336 МК. Такими формами є, зокрема перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 МК надаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України (пункт 1); митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення, огляд та переогляд ручної поклажі та багажу, особистого огляду громадян (пункт 2).
Частиною першою статті 356 МК встановлено повноваження посадових осіб органу доходів і зборів щодо взяття проб (зразків) товарів в рамках процедур митного контролю та митного оформлення з метою встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД.
В той же час, виходячи зі змісту статті 24 МК України, рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що взяття проб (зразків) товарів проводиться уповноваженими посадовими особами органу доходів і зборів на підставі вмотивованого письмового рішення керівника цього органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять вмотивованого письмового рішення керівника органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки, про відбір проб (зразків).
Про помилковість ототожнення Відповідачем у касаційній проставленої начальником митного поста на службовій записці резолюції та вмотивованого письмового рішення керівника органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки, про відбір проб (зразків) свідчить чітка та послідовна практика Верховного Суд щодо форми рішення про відібрання проб (зразків) товарів), що висловлена в постановах, зокрема, від 28 травня 2020 року у справі №818/1205/16 (адміністративне провадження №К/9901/32111/18), від 12 листопада 2020 року у справі №808/1697/15 (адміністративне провадження №К/9901/8006/18), від 25 лютого 2021 року у справі №815/1557/17 (адміністративне провадження №К/9901/4200/18), від 27 травня 2021 року у справі №820/6482/16 (адміністративне провадження №К/9901/36691/18).
Стаття 357 МК визначає операції із взятими пробами (зразками) товарів
За змістом частин першої та другої цієї статті взяті проби (зразки) під митним забезпеченням разом з актом про їх взяття доставляються поштою або посадовою особою органу доходів і зборів до спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи до його відокремленого підрозділу або до іншої експертної установи (організації) для проведення досліджень (аналізів, експертиз). Дослідження (аналізи, експертизи) проводяться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи його відокремленого підрозділу або інших експертних установ (організацій), призначених органом доходів і зборів. Зазначені дослідження (аналізи, експертизи) проводяться з метою забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення і не є судовими експертизами.
Відповідно до частини восьмої статті 357 МК України за результатами проведених досліджень (аналізів, експертиз) експерт готує висновок за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з частинами одинадцятою та тринадцятою статті 357 МК України у разі недостатньої ясності та повноти висновку експерта може бути призначено додаткове дослідження (аналіз, експертиза), яке доручається тому самому або іншому експертові. Додаткові та повторні дослідження (аналізи, експертизи) призначаються на загальних підставах.
Отже, завданням митної експертизи (незалежно від того, якою установою вона проводиться) є з`ясування обставин, що мають значення для визначення коду товару, і вона не може підміняти власне правозастосування, тобто прийняття рішення про визначення коду товарів за УКТ ЗЕД. Поряд із цим можливість призначення додаткових або повторних досліджень обумовлена наявністю таких обставин як - недостатня ясність та недостатня повнота висновку експерта.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, зазначили, що Відповідачем не доведено наявності передбачених частиною одинадцятою статті 357 Митного кодексу України підстав для призначення додаткового експертного дослідження.
Відповідач, не спростовуючи ці висновки, посилається у касаційній скарзі на узагальнення Вищого адміністративного суду України, затвердженого Постановою Пленуму від 13 березня 2017 року №2.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
Таким чином, узагальнення Вищого адміністративного суду України, не є судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах може бути підставою касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тому суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості прийняти до уваги ці посилання скаржника в обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Щодо інших, наведених у касаційній скарзі доводів, Суд звертає увагу на таке.
Нормами статті 67 МК встановлено, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.
В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду (частини перша - третя цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 69 МК товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.
Положеннями частин другої, третьої цієї статті визначено, що органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД. На вимогу посадової особи органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ним кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.
У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари (частина четверта статті 69 МК).
Згідно з частиною п`ятою статті 69 Митного кодексу України під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що класифікацію товарів за УКТ ЗЕД здійснює особа, яка подає митну декларацію. У свою чергу, орган доходів і зборів в процедурах митного оформлення здійснює контроль за правильністю задекларованої класифікації і може самостійно визначити код задекларованого товару у разі виявлення порушення декларантом правил класифікації. Контроль за додержанням декларантом вимог чинного законодавства щодо визначення товарної класифікації є складовою митного контролю.
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про митний тариф" від 19 вересня 2013 №584-VII (далі також - Закон №584-VII; тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цим Законом встановлюється Митний тариф України. Митний тариф України є невід`ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.
Зі змісту положень Митного тарифу України слідує, що в ньому отримали свою фіксацію наступні категорії правил класифікації товарів: а) загальні правила; б) спеціальні правила.
Спеціальні правила мають превалююче значення над загальними правилами, так як вони визначають правила класифікації конкретних товарних груп.
Так, відповідно до Основних правил інтерпретації УКТЗЕД класифікація товарів в УКТЗЕД здійснюється за такими правилами:
1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо цими назвами не передбачено іншого, відповідно до таких правил:
2. (a) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного; (b) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який матеріал чи речовину стосується також сумішей або сполук цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи речовини розглядається як посилання на товар, що повністю або частково складається з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.
3. У разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином:
(a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару;
(b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати;
(c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.
Для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше (правило 6).
Як встановлено судами, Позивач відповідний товар задекларував за кодом УКТЗЕД 2715000091, тобто визначив його товарну категорію як суміші бітумінозні на основі природного асфальту або природного бітуму, нафтового бітуму, мінеральних смол чи пеку мінеральних смол (наприклад, бітумінозні мастики, асфальтові суміші для дорожнього покриття), а товарну підкатегорію - інші.
Відповідач же відніс задекларований Позивачем товар до товарної підкатегорії 2713200000 бітум нафтовий, товарна позиція - кокс нафтовий, бітум нафтовий та інші залишки від переробки нафти або нафтопродуктів, одержаних із бітумінозних порід.
Відповідно до Пояснень до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджених наказом Державної фіскальної служби України №401 від 9 червня 2015 року (із змінами відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 11 січня 2019 року №20), до бітумінозних сумішей товарної позиції 2715 відносяться:
(1) Асфальтові суміші для дорожніх покриттів, що складаються зазвичай на 60 % або більше з бітуму з розчинником. Вони використовуються для дорожніх покриттів.
(2) Емульсії або стійкі суспензії асфальту, бітуму, пеку (дьогтю) чи мінеральних смол у воді типу тих, що використовуються, зокрема, для дорожніх покриттів.
(3) Мастики асфальту та інші бітумінозні мастики, а також аналогічні бітумінозні суміші, що включають мінеральні речовини, такі як пісок чи азбест. Ці речовини використовуються для карбування, як формувальні матеріали і т.д.
У додаткових поясненнях до товарної позиції зазначено, що зазначені бітумінозні суміші мають такі розпізнавальні характеристики:
- Індекс пенетрації (метод голки), визначений за методом EN 1426, не менш як 400 за температури 25 °C,
- залишок дистиляції, одержаний за пониженого тиску методом ASTM D 1189 (відмінений у 1979 році, без відповідного методу EN/ISO у наявності), не менш як 60 мас.%, а індекс пенетрації (метод голки), визначений за методом EN 1426, менш як 400 за температури 25 °C.
У свою чергу товарна підкаторія 2713200000 (встановлена рішенням Відповідача) встановлюється для бітуму нафтового.
Відповідно до пояснень до товарної позиції 2713, нафтовий бітум (також відомий як нафтовий пек, рафінований пек, нафтовий асфальт) зазвичай одержують у вигляді залишку від перегонки сирої нафти. Він має коричневий або чорний колір і може бути м`яким чи крихким. Використовується для дорожніх покриттів, для гідроізоляції і т.д. Нафтовий бітум, який був незначно видозмінений за рахунок продування повітрям, аналогічний бітуму, одержаному без продування повітрям, включається до цієї товарної позиції.
За змістом додаткових пояснень до товарної категорії 2713 20 00 ця товарна категорія включає нафтовий бітум, описаний в Поясненнях до товарної позиції 2713. Цей продукт має такі характеристики:
1. Температура кристалізації, визначена за методом ASTM D 938, (рівнозначний методу ISO 2207) не нижче 30 C;
2. Густина не менш як 0,942 г/см3 за температури 70C за методом EN ISO 12185; та
3. Індекс пенетрації (метод голки), визначений за методом EN 1426, менш як 400 за температури 25 C.
Отже, зміст додаткових пояснень дає підстави для висновку, що однією із обов`язкових кваліфікаційних характеристик, що відрізняє товарні позиції 2715 і 2713, є індекс пенетрації (метод голки), визначений за методом EN 1426.
Поряд із цим, у ході експертного дослідження, за результатами якого складено висновок від 4 жовтня 2019 року, встановлена пенетрація, а не індекс пенетрації. При цьому, згідно з листом Державного підприємства "Державний дорожній науково-дослідний інститут імені М.П. Шульгіна" ДП "ДерждорНДІ", що розробляло ДСТУ EN 1426 "Бітум та бітумні в`яжучі. Визначення глибини проникності голки (пенетрації)", відповідно до ТУ ВУ 490565310.001-2011 бітумний порошок ПБ-6 (який, за твердженням Позивача, ввозився на митну територію України) є продуктом механічного подрібнення відходів покрівельних та гідроізоляційних бітумних матеріалів з розміром часток не більше ніж 6 мм. Даний порошок може містити частки паперу та дрібного заповнювача (в кількості до 35%) і тому визначення його пенетрації та індексу пенетрації не є можливим.
Не усунуто Відповідачем у ході судового розгляду й розбіжностей щодо досліджуваних експертними установами зразків товару: так, згідно з висновком від 4 жовтня 2019 року проба, надійшла на дослідження, у вигляді грудок твердої речовини чорного кольору різних за формою та розміром, натомість, згідно з висновком від 16 вересня 2019 року надана проба - сипкий порошок та шматочки чорного кольору.
Сукупність наведених обставин свідчить про те, що рішення Відповідача щодо правомірності якого виник спір, ухвалено без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, судами оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень процесуального законодавства.
При цьому межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вимог наведених норм, Відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку обґрунтованість та правомірність рішення податкового органу.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.
Отже, переглянувши судові рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 818/1205/1628 травня 2020текст є у нас
- Справа № 808/1697/1512 листопада 2020текст є у нас
- Справа № 815/1557/1725 лютого 2021текст є у нас
- Справа № 820/6482/1627 травня 2021текст є у нас
Усього посилань: 4