Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 345/5454/19

провадження № 51-1418км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

захисника                            ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019090170001145, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості немає,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком 15 вересня 2019 року приблизно о 3:00 ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Mitsubishi Spase Star" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) рухався по автодорозі та проїжджаючи с. Негівці Калуського району по вул. Зарічній, в порушення п. 2.3 "б", п. 12.1 ПДР, проявив неуважність, не вибрав небезпечної швидкості руху, перед мостом автомобіль почало заносити та він став некерованим, внаслідок чого ОСОБА_7 допустив зіткнення із металевим поруччям моста, в результаті чого пасажиру ОСОБА_8 було заподіяно легких та тяжких тілесних ушкоджень.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись не на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням належним чином не врахував дані про особу винного, тяжкість та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, що в свою чергу залишилось поза увагою апеляційного суду, тому його рішення підлягає скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду – без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, на думку Суду, є обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 ККсуд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 ККпокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Так, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання призначеного ОСОБА_7 , врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким злочином, дані про особу винного, котрий вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, повністю відшкодував завдані збитки потерпілому. Обставиною, що обтяжує покарання суд визнав – вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Обставинами, що пом`якшують покарання суд визнав щире каяття засудженого у вчиненому та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Врахувавши наведені обставини в сукупності та думку потерпілого, місцевий суд призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Разом із тим, ці ж самі обставини слугували мотивом суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому основного покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки, з чим також погодився суд апеляційної інстанції.

Разом із тим, статтею 75 КК передбачено, зокрема, що в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Погоджуючись із висновком місцевого суду про можливість застосування до  ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора зокрема про те, що засуджений перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, грубо порушив правила дорожнього руху, в наслідок чого виникла дорожньо-транспортна пригода, а пасажир автомобіля отримав легких та тяжких тілесних ушкоджень, що викликало необхідність проведення операції.

Наведені дані свідчать про підвищену суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, а призначення додаткового покарання в мінімальному розмірі та звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням не відповідає обставинам вчиненого злочину, його ступеню тяжкості та особі винного.

За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_7 основне покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, м`яким покаранням, а протилежні висновки апеляційного суду в цій частині ухвали – необґрунтованими відповідно до вимог ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду  скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

За умови підтвердження обвинувачення ОСОБА_7 у тому ж обсязі, призначене останньому покарання із застосуванням ст. 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким покаранням. Відтак касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                       ОСОБА_3