Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

8 липня 2021 року

м. Київ

справа № 489/6416/19

провадження № 51-5302км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                             ОСОБА_4

прокурора                           ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019150040003989, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2014 року за ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 187, статтями 69, 70, 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць, звільненого 23 червня 2018 року умовно-достроково з невідбутим строком 1 рік 10 місяців 15 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначену за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2014 року та визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Згідно з вироком ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчиняла розбій, вчинив напад з метою з заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, за таких обставин.

Так, 24 жовтня 2019 року приблизно о 16:30 ОСОБА_7 , знаходячись неподалік буд. АДРЕСА_2 , вчинив напад на ОСОБА_8 з метою заволодіння чужим майном, заподіявши останньому небезпечні для життя та здоров`я в момент спричинення тілесні ушкодження, а саме наскрізне поранення правого передпліччя у вигляді двох ран, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. При цьому, заволодів майном, що належить потерпілому ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на загальну суму 5 000 грн та з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, в матеріалах кримінального провадження відсутні докази на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні розбійного нападу. Суд упереджено, однобічно розглянув кримінальне провадження, оскільки не дав оцінки показанням ОСОБА_7 щодо непричетності до вчинення злочину та надав перевагу показанням потерпілого. Апеляційний суд повторно не дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження та залишивши апеляційну скаргу захисника без задоволення не зазначив підстав, з яких її визнав необґрунтованою, тому його рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .

Всупереч твердженням захисника вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Як убачається з вироку суду, засуджений ОСОБА_7 винуватість у вчиненні кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що в день події він побачивши потерпілого, котрий щось фотографував на вулиці, запитав чи той фотографує "закладки". В цей час повз проїжджав автомобіль, потерпілий завдав йому удару ножем в область передпліччя та побіг. ОСОБА_7 побіг за ним, проте не наздогнав, до ями, куди впав потерпілий не добіг, майно у останнього не викрадав.

Разом із цим, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу доводиться показаннями потерпілого ОСОБА_8 , котрий пояснив, що в день події він зустрів засудженого з яким був ще один чоловік. ОСОБА_7 звернувся до нього та попросив знайти "закладку", на що потерпілий відповів, що немає до цього ніякого відношення. Тоді засуджений смикнувся до нього, зробивши випад в його бік, він злякався та почав тікати, потім зачепився за гілки та впав в яму, куди також стрибнув засуджений і почав бити його ногами по голові, при цьому завдав не менше трьох ударів. ОСОБА_7 приснув йому в обличчя перцевим балоном та кричавши запитував де "закладки", а потім вирвав сумку і вдарив ножем у руку, пробивши її наскрізь та заволодів майном, що було у сумці. Потерпілий під час пред`явлення особи для впізнання за фотознімками впізнав ОСОБА_7 як особу, що вчинила на нього напад та в судовому засіданні підтвердив належність йому телефону, який визнано речовим доказом.

Вказанні показання щодо обставин вчинення нападу на ОСОБА_8 повністю узгоджуються з іншими доказами, зокрема з показаннями потерпілої ОСОБА_9 , котра пояснила, що в день події зателефонував її син та сказав, що йому порізали руку, а коли вона приїхала у лікарню побачила, що у нього перев`язана рука та синці на обличчі. В подальшому вона звернулась до правоохоронних органів із заявою щодо вжиття відповідних заходів відносно особи, котра напала на сина. Відповідно до заяви ОСОБА_10 остання добровільно видала мобільний телефон, що належить потерпілому, який вона придбала у ОСОБА_7 . В суді свідок зазначила, що телефон придбала у знайомого на ім`я ОСОБА_11 та при цьому був і ОСОБА_7 . Свідок ОСОБА_12 впізнала ОСОБА_7 , як особу котра в день події розповідала, що заволоділа майном невідомого хлопця.

Висновком судово-медичної експертизи підтверджено наявність у ОСОБА_8 наскрізного поранення правого передпліччя у виді двох ран, які утворились від дії колюче-ріжучого предмету по типу клинка ножа та які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров`я, а на вилученій у потерпілого куртці виявлено на правому рукаві пошкодження, яке зовні схоже на те, що утворилось він порізу ножа.

Суд оцінивши показання потерпілих, свідків та засудженого у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. Кваліфікація дій засудженого є правильною.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Відтак, твердження захисника про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу, є безпідставними.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим, на які він посилається при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.

Зокрема, суд зазначив, що у мотивувальній частині вироку викладено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено та зазначено місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення і його наслідки. В ході перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених у вироку доказів, як і не встановлено підстав визнання їх недопустимим, тому доводи захисника про протилежне, є необґрунтованими.

Також, суд погодився з висновком місцевого суду в частині критичної оцінки показань свідка ОСОБА_13 , котрий є другом засудженого, оскільки останній не був безпосереднім очевидцем злочину, крім того до моменту його допиту останній перебував у залі суду. Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_8 не був знайомий з ОСОБА_7 , відсутні об`єктивні підстави вважати, що потерпілий його обмовляє.

Твердження захисника про неповноту судового розгляду через те, що не було  допитано свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_12 апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки під час розгляду кримінального провадження встановити місце знаходження згаданих осіб не виявилось за можливе, у зв`язку з чим прокурор відмовився від їх допиту, а сторона захисту не наполягала на їх виклику та не оспорювала допустимість доказів здобутих за участю цих осіб.

Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що сам факт звернення потерпілого до лікарні через декілька годин після нападу, не свідчить про непричетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, оскільки потерпілий ОСОБА_8 у суді зазначив, що не мав при собі ключів від квартири, тому після події пішов до свого знайомого, котрий надав йому медичну допомогу, а коли вже розповів матері про це, вони звернулись до поліції.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряв доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.

З огляду на наведене, у касаційній скарзі захисника відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки судів й давали підстави вважати, що розгляд кримінального провадження проведено упереджено.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення, не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів, зокрема, не дослідив повторно та повно обставини, встановлені місцевим судом на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому, при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні Судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень – відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                    ОСОБА_3