Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

7 липня 2021 року

м. Київ

справа № 487/1817/18

провадження № 51-1960 км 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № 12017150030003391, щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянки України, уродженки с. Вільна-Поляна Баштанського району Миколаївської області, жительки АДРЕСА_1 , зареєстрованої там само, раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 125 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_8 обвинувачено в тому, що вона

25 серпня 2017 року приблизно о 21:30 у будинку

АДРЕСА_2 у ході конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , під час якого останній почав заподіювати тілесні ушкодження ОСОБА_6 , на ґрунті давніх неприязних стосунків завдала ОСОБА_6 близько трьох ударів по спині пластиковою пляшкою об`ємом 1,5 л, у якій містилася рідина, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження.

Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 21 серпня 2020 року закрив кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення стосовно

ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 19 січня 2021 року змінив ухвалу суду першої інстанції і закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.

Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 та її представник – адвокат

ОСОБА_7 ставлять вимогу про скасування ухвали апеляційного суду

у зв`язку з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону. Скаржники стверджують, що суд апеляційної інстанції, закривши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 1 ч. 1

ст. 284 КПК, необґрунтовано позбавив потерпілу права відмовитись від обвинувачення у справі, звузивши таким чином її права. Вважають, що суд дійшов помилкового висновку про самостійне виявлення слідчим злочину, оскільки під час досудового слідства потерпіла вказувала, що тілесні ушкодження їй спричинив ОСОБА_10 разом із ОСОБА_8 , тобто вона повідомила слідчого про вчинення стосовно неї злочину ОСОБА_8 . Крім того, зауважують, що суд, постановляючи рішення, не взяв до уваги правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 288/1158/16-к), та висновків, наведених

у постановах Верховного Суду (справи № 721/352/18 та № 761/6142/15-к).

Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції, який постановив рішення про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав та зазначив у ньому, що, оскільки потерпіла із заявою про вчинене кримінальне правопорушення до правоохоронних органів не зверталася, то не наділена процесуальним правом на відмову від підтримання обвинувачення, не врахував правової позиції, викладеної

у постанові Великої Палати  Верховного Суду (справа № 288/1158/16-к). Крім того, встановивши підстави для прийняття рішення в порядку ст. 284 КПК, цей суд повинен був скасувати ухвалу місцевого суду, а не змінити. Вважає, що твердження суду апеляційної інстанції про недопустимість усіх зібраних органом досудового розслідування доказів не відповідають дійсності та є хибними. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 370 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому прокурор підтримала подані касаційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 і просила їх задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підстави для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції викладено в ч. 1 ст. 438 КПК, і згідно з ч. 2 вказаного закону при вирішенні питання про їх наявність суд має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

За статтею  419 КПК  в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження щодо

ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК, не дотримався вимог кримінального процесуального закону.

Згідно зі с. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу

і закриває кримінальне провадження.

Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони у свою чергу класифікуються за декількома критеріями – реабілітуючими та нереабілітуючими. Реабілітуючі пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. На противагу цьому нереабілітуючі позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину. До перших належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До таких підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і мають наслідки зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_11 , дійшов висновку, що, враховуючи фактичну відсутність заяви потерпілої про вчинення стосовно неї злочину ОСОБА_8 , рапорт слідчого про виявлене кримінальне правопорушення є неналежною підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а тому всі процесуальні дії під час досудового розслідування проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й отримані докази є недопустимими. При цьому суд зауважив, що єдиною законною підставою для розпочинання кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого.

У касаційних скаргах потерпіла ОСОБА_6 , її представник – адвокат

ОСОБА_7 та прокурор указують, що під час досудового слідства потерпіла зазначала про спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_10 разом із ОСОБА_8 , тобто повідомляла слідчого про факт вчинення стосовно неї злочину ОСОБА_8 , а тому висновки суду апеляційної інстанції про самостійне виявлення слідчим злочину є необґрунтованими.

Щодо цього питання Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки

в постанові від 3 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к, провадження

№ 13-28кс19), згідно з якими кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого із заявою, яка зумовлює визначені

у ч. 1 ст. 477 правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на зазначене навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування особи за злочин приватного обвинувачення.

Крім того, Верховний Суд у постановах (справа № 721/352/18, провадження

№ 51-1551км19; справа № 761/6142/15-к, провадження № 51-1348км19) зазначив про те, що відсутність заяви про вчинення злочину уподібнюється до відмови потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.

У силу засади диспозитивності і змагального характеру кримінального судочинства до числа процесуальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення належить його право на відмову від обвинувачення. Оскільки приводом до початку кримінального переслідування у такому провадженні є порушення приватного права, що належить конкретній особі, ця особа повинна мати можливість вибору форми його правового захисту, у тому числі й право впливати на рух кримінального провадження. З огляду на це законодавець передбачив підставу закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що безпосередньо залежить від волевиявлення особи, яка постраждала від кримінального правопорушення, — відмову потерпілого від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК). Обов`язковим наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є закриття кримінального провадження. Відповідно до ч. 4

ст. 26 КПК відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

За таких обставин згідно з п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 не можна було закрити у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Є слушними і доводи прокурора про необґрунтованість висновків суду стосовно того, що всі зібрані органом досудового розслідування докази є недопустимими в зв`язку з їх отриманням до внесення відомостей у ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, всі слідчі дії, в тому числі проведення слідчого експерименту, призначення судово-медичної експертизи, допити, здійснювалися в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 26 серпня 2017 року за ознаками злочину, передбаченого

ст. 128 КК, під час якого додатково було з`ясовано факт заподіяння ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень 25 серпня 2017 року ОСОБА_8 . Кримінальне провадження було розпочато слідчим відповідно до вимог ст. 477 КПК за заявою потерпілої, а не з власної ініціативи. Повідомлення потерпілої про злочин, вчинений стосовно неї ОСОБА_8 , не вимагало додаткової заяви

ОСОБА_6 та повторного проведення тих самих слідчих дій, здійснених у рамках розпочатого кримінального провадження, які до того ж надалі були об`єднані в одне.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , не дотримався вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, за правилами ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Водночас Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 19 січня 2021 року ухвалу суду першої інстанції змінив і закрив кримінальне провадження стосовно

ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.

За таких обставин оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції колегія суддів не може визнати законною, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню

з призначенням нового розгляду в апеляційному суді.

З огляду на наведене касаційні скарги підлягають задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід урахувати викладене та постановити законне й обґрунтоване судове рішення із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436–438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_6 та її представника

ОСОБА_7   задовольнити.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року стосовно ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                      ОСОБА_3