Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 507/1546/18

провадження № 51-516км21

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                       ОСОБА_4 ,

прокурора                                                           ОСОБА_5 ,

засудженого (в режимі відеоконференції)   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Балтського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 3 листопада 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12011801603600000095, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Баланівка Бершадського району Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, раніше неодноразово судимого, останній раз  1 березня 2005 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, звільненого 23 жовтня 2013 року умовно-достроково на не відбутий строк 11 місяців 28 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Балтського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, в період часу з 03 по 19 березня 2018 року, більш точного часу в ході досудового розслідування та судового розгляду встановити не представилось можливим, перебуваючи в однієї з кімнат за місцем свого тимчасового проживання в будинку своєї співмешканки ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, під час сварки з ОСОБА_8 , умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, став завдавати останній неодноразові удари кулаком правої руки в область голови, обличчя та тулуба. У результаті вказаних умисних дій ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 3 листопада 2020 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційних скаргах, які є аналогічними, засуджений ОСОБА_6 та його захисник просять на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК закрити кримінальне провадження у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 . В обґрунтування своїх вимог посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказують, що судові рішення є незаконними, необґрунтованими та ухвалені з порушенням вимог ст. 370 КПК. Зазначають про те, що місцевий суд послався у вироку на докази, які жодним чином не підтверджують винуватість ОСОБА_6 . Стверджують, що було порушено право на захист ОСОБА_6 на досудовому розслідуванні, оскільки слідчий експеримент проведено без захисника, вважають, що цей доказ є недопустимим. Крім того, зазначають, що на досудовому розслідуванні в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК ОСОБА_6 не було забезпечено захисником у зв`язку з тим, що у нього поганий зір та не надано можливості йому належним чином ознайомитись з матеріалами кримінального провадження та здійснювати свій захист. Також ОСОБА_6 вказує, що працівниками поліції на досудовому розслідуванні здійснювався на нього психологічний тиск.Апеляційний суд не звернув уваги на допущені місцевим судом порушення та безпідставно залишив апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення.

На касаційні скарги засудженого та його захисника прокурор подала заперечення, в  яких, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити їх без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилаються засуджений та захисник в касаційних скаргах, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував показаннями ОСОБА_6 , який в судовому засіданні хоча і не визнавав себе винуватим, але не заперечував, що 3 березня 2018 року між ним та потерпілою виник конфлікт, під час якого він завдав їй декілька ударів рукою в область обличчя. Після чого став виходити з будинку, однак ОСОБА_8 намагалася утримати його, але він її відштовхнув, в результаті чого вона впала на диван ударившись головою об дерев`яне перило дивана. Він вийшовши з будинку, зачинив за собою вхідні двері на навісний замок і більше не повертався. Його показання підтверджуються даними, які містяться у протоколі слідчого експерименту від  6 вересня 2018 року та відеозаписом до нього, де ОСОБА_6 в присутності понятих розказував та показував на місці події, як 3 березня 2018 року завдав ОСОБА_8 приблизно чотири удари кулаком руки в обличчя ( т. 2 а. с. 212-217). Свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які були понятими при проведенні слідчого експерименту, у судовому засіданні підтвердили показання ОСОБА_6 , при цьому зазначили, що останній без примусу розказував, як наносив ОСОБА_8 удари.

Окрім того, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення також підтверджується показаннями: свідка ОСОБА_11 , який в суді пояснив, що будинок його сестри ОСОБА_8 довгий час був зачинений на навісний замок і про останню нічого не було чути. Запідозривши неладне, він 22 березня 2018 року збив навісний замок і зайшов до будинку, де в маленькій кімнаті побачив сестру, яка лежала на підлозі; свідка ОСОБА_12 , яка в суді пояснила, що між ОСОБА_6 та потерпілою були напружені стосунки, конфлікти та остання ходила весь час побита та в синцях;свідка ОСОБА_13 , яка пояснила, що 24 березня 2018 року до неї додому приходив ОСОБА_6 , вона хотіла викликати поліцію, однак він втік. Показаннями вказаного свідка спростовуються твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_6 після конфлікту з потерпілою, зачинивши будинок на навісний замок, більше не повертався. Крім того, підтверджується даними протоколів слідчих дій, висновками експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

Відповідно до висновків комісійних судово-медичних експертизи № 202 від 5 вересня 2018 року, № 220 від 9 жовтня 2018 року та додаткової  комісійної судово-медичної експертизи № 258 від 9 жовтня 2018 року, смерть ОСОБА_8 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із закритою черепно-мозковою травмою, у єдиний комплекс якої входить субарахноїдальні крововиливи головного мозку, численні синці і садна голови та настала від ускладнення даної травми – набряку головного мозку. З моменту смерті до моменту дослідження трупних змін на місці події (22 березня 2018 року) пройшов період часу не менше 3-4 доби та не більше кількох тижнів. Тілесні ушкодження, виявлені при судово-медичному досліджені на трупі ОСОБА_8 не характерні для спричинення у результаті падіння з вертикального положення. Вказані тілесні ушкодження виникли у результаті неодноразової дії тупих предметів у різні частини голови, тулубу та кінцівок потерпілої, незадовго до настання її смерті.

Допитана в місцевому суді експерт ОСОБА_14 підтвердила висновок комісійної судово-медичної експертизи про вірогідний час смерті потерпілої   ОСОБА_8 .

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності – достатніми, місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК.

Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним, а твердження сторони захисту про відсутність будь – яких доказів у кримінальному провадженні, які б свідчили про винуватість ОСОБА_6 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, які призвели до її смерті, безпідставними.

Доводи засудженого та захисника про недопустимість доказів по справі у зв`язку з порушенням права ОСОБА_6 на захист на стадії досудового розслідування, є необґрунтованими і спростовуються протоколом роз`яснення права на захист від 06 вересня 2018 року (т. 3 а. с. 117) та протоколом про відмову підозрюваного від участі захисника, яка прийнята у присутності захисника ОСОБА_15 (т. 3 а. с. 118).

Також є безпідставними доводи сторони захисту про недопустимість протоколу слідчого експерименту та доказів, отриманих під час проведення даної слідчої дії. З відеозапису слідчого експерименту, який був досліджений місцевим судом, вбачається, що ОСОБА_6 від участі захисника відмовився.

Твердження сторони захисту про застосування до ОСОБА_6 психологічного тиску з боку працівників поліції на досудовому розслідуванні перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження. Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_6 , ані на досудовому розслідуванні, ані під час судового розгляду не звертався з заявами про недозволені методи ведення слідства. Крім того, ОСОБА_6 під час судового розгляду давав аналогічні показання тим, що він давав під час слідчого експерименту щодо кількості нанесених ним ударів в обличчя потерпілій, що свідчить про відсутність застосування будь – яких заходів примусу до підозрюваного під час досудового розслідування.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого на вирок місцевого суду, належним чином, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412–414 КПК, перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційних скарг, визнав її безпідставною, мотивувавши належним чином своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу засудженого визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Доводи у касаційних скаргах засудженого та захисника про те, що порушено вимоги п. 3 ч. 2 ст. 52, ст. 290 КПК, оскільки ОСОБА_6 не було забезпечено захисником у зв`язку з тим, що у нього вади зору та не надано можливості йому належним чином ознайомитись з матеріалами кримінального провадження при закінченні досудового розслідування, є безпідставними, оскільки матеріали провадження не містять будь – яких звернень від ОСОБА_6 та його захисника з цього приводу, а також ними не надавалися будь – які підтверджуючі медичні документи, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 має вади зору та перебуває на обліку у лікаря – офтальмолога або звертався за медичною допомогою з цього приводу. Крім того, в матеріалах провадження (т. 3 а. с. 181) є копія протоколу про надання підозрюваному доступу до матеріалів досудового розслідування від 25 жовтня 2018 року, в якому власноручно зазначено ОСОБА_6 : "з матеріалами кримінального провадження ознайомлений". Слід зазначити, що ОСОБА_6 раніше судимий за вчинення вбивства до 10 років позбавлення волі, то відповідно він був обізнаний про свої процесуальні права, які йому було додатково роз`яснено на досудовому розслідування у цьому кримінальному провадженні якими він не виявив бажання скористатися. Тому порушень права на захист ОСОБА_6 на досудовому розслідуванні не допущено.

Отже, кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а тому судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника – без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Балтського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 3 листопада 2020 року щодо   ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                        ОСОБА_3