Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

15 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 308/3401/18

Провадження № 51-1608 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

а також в режимі відеоконференції:

засудженого                                               ОСОБА_6 ,

потерпілого                                                 ОСОБА_7 ,

законного представника

потерпілого                                                 ОСОБА_8 ,

представника потерпілого                     адвоката ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженого ОСОБА_6 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 січня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 6 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12018070030000239, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт  Міжгір`я Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі  – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 січня 2020  року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді 80  (вісімдесяти) годин громадських робіт.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 6 жовтня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 18 січня 2018 року близько 22 години, знаходячись за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, на ґрунті конфліктних відносин із сім`єю, з метою завдання фізичного болю, в ході раптово виниклої сварки із своїм малолітнім сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затис його голову між дверима та дверною рамою, після чого сильно стиснув руки потерпілого в області передпліччя та декілька разів штовхнув його, від чого потерпілий, не втримавшись на ногах, упав та вдарився ногою, внаслідок чого заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання та його особі, просить скасувати судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, а його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК не доведено. При цьому зазначає, що після закінчення досудового розслідування, всупереч положенням ст. 290 КПК, його не було ознайомлено з матеріалами кримінального провадження. Вказує, що досудове розслідування було проведено з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону та було порушено його право на захист, оскільки йому не було призначено захисника. Зазначає, що висновок судово-медичної експертизи № 53 від 12 лютого 2018 року є неналежним доказом, оскільки у ньому відсутні відповіді на всі поставлені експерту питання, а також докладний опис проведених досліджень. Вказує, що слідчий експеримент проводився у його квартирі без його участі та згоди. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно за його клопотанням не допитав свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Стверджує, що судом першої інстанції було порушено порядок судових дебатів, а в суді апеляційної інстанції він взагалі не мав можливості виступити. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження не звернули уваги на відсутність повноважень у адвоката ОСОБА_9 та представника виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_8 . Також вказує, що прокурором була подана апеляційна скарга, яка йому не була надіслана та з якою він не ознайомився.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Потерпілий ОСОБА_7 , законний представник потерпілого ОСОБА_8 та представник потерпілого – адвокат ОСОБА_9 заперечували щодо задоволення касаційної скарги засудженого та просили судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6 , який підтримав касаційну скаргу, потерпілого ОСОБА_7 , законного представника потерпілого – ОСОБА_8 , представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.  411 КПК) чинним законом не передбачена.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення, і фактично просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Водночас, із матеріалів кримінального провадження убачається, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.  1 ст. 125 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілого ОСОБА_7 та даних протоколу слідчого експерименту від 12 березня 2018  року про те, що 18 січня 2018 року близько 22 години, знаходячись

у квартирі АДРЕСА_2 , він підійшов до дверей кімнати свого батька та заглянув у кімнату, а саме наполовину просунув голову та тіло у двері і спитав чи можна забрати молодшого брата, у цей час тато говорив по телефону, після його запитання він розізлився та, відклавши телефон, почав кричати на нього при цьому, підійшовши до дверей, виштовхував його з кімнати та почав затискати його голову дверима, від цього йому стало боляче і він крикнув від болю та, захищаючись, намагався притримувати двері правою рукою. Потім на його крики вибігла мама та почала захищати його, а саме стала між ним і батьком, після чого батько почав маму душити за горло, притиснувши її до шафи, він почав відштовхувати тата і тоді тато сильно схопив його двома руками за зап`ястя обох рук та сильно штовхнув, від чого він впав на спину.

Також суд послався у вироку на показання свідка ОСОБА_13 , яка пояснила що вона 18 січня 2018 року близько 22 години попросила старшого сина, щоб він покликав молодшого, який знаходився у кімнаті обвинуваченого, потім вона почула крик старшого сина, прибігла і побачила, що її колишній чоловік виштовхує старшого сина з кімнати, вона стала між ними і він почав її душити, а син почав її захищати, на що обвинувачений взяв сина обома руками за руки – за зап`ястя і штовхнув його, вона бачила, що у сина на руках почервоніння від рук обвинуваченого, а також почервоніння на обличчі від затиснення дверима.

Суд правильно оцінив та врахував показання свідка ОСОБА_14 , яка показала, що вона працює інспектором УПП у Закарпатській області і 18 січня 2018 року вони приїхали на виклик за адресою: АДРЕСА_1 , під час виконання службових обов`язків у них включена бодікамера, про її зйомку вони додатково не повідомляють, двері у квартиру їм відкрила жінка, яка перебувала у стресовому стані та пояснила, що відбувся конфлікт з її колишнім чоловіком, було з`ясовано, що конфлікт виник через те, що син зайшов у кімнату до чоловіка – свого батька, а він почав його виганяти з кімнати, застосовуючи до нього фізичне насильство, на що втрутилася мати та почала захищати сина, у їх присутності чоловік вів себе агресивно, вони відібрали пояснення у жінки та чоловіка, дитина була знервована, злякана, у неї трусились руки, вона бачила на руках дитини садна, чоловік пояснював, що дитина у кімнаті заважала йому відпочивати, він її штовхнув та хотів випровадити з кімнати.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_6 фактичні дані, що містяться в заяві про вчинене кримінальне правопорушення поданій ОСОБА_13 ; рапорті інспектора Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області; довідці травматологічного пункту ЦМКЛ м. Ужгорода

від 19 січня 2018 року, виданій черговим лікарем, з якої вбачається, що о 12 годині 30 хвилин 19 січня 2018 року до травматологічного пункту ЦМКЛ м.  Ужгорода звернувся ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з приводу травми, отриманої 18 січня 2018 року о 22 годині в результаті бійки; висновку експерта №  53, виконаного судово-медичним експертом Ужгородського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи ОСОБА_15 в період

з 22 січня 2018 року по 12 лютого 2018 року, відповідно до якого за результатами судово-медичного обстеження неповнолітнього ОСОБА_7 з урахуванням даних медичної довідки з травмпункту УЦМКЛ експертом встановлено, що на момент судово-медичного обстеження на тілі неповнолітнього ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження, які могли виникнути внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії та по механізму здавлення, якими могли бути руки та пальці рук сторонньої людини; протоколі огляду документів від 6 березня 2018 року, а саме записів в кількості 2 шт. з нагрудної камери відеоспостереження.

До того ж, як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції була допитана експерт ОСОБА_15 , показання якої наведені у вироку та яка підтримала висновки, отримані у ході проведеної нею судово-медичної експертизи.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 125 КК.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження засудженому ОСОБА_6 після завершення досудового розслідування 28 березня 2018  року в порядку ст. 290 КПК було надано доступ до всіх матеріалів провадження, з якими він ознайомився в повному обсязі, при цьому жодних заяв чи клопотань не заявляв. До того ж, у своїй касаційній скарзі він зазначає про те, що мав змогу фотографувати їх на телефон.

Крім того, як убачається з протоколу роз`яснення права на захист від 20 березня 2018 року ОСОБА_6 було роз`яснено право на кваліфіковану правову допомогу, але останній зазначив, що користуватися правовою допомогою адвоката не бажає.

За вказаних обставин доводи засудженого про неознайомлення з матеріалами кримінального провадження після закінчення досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК та порушення права на захист під час досудового розслідування є безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам справи.

Також є неспроможними доводи засудженого про визнання недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи № 53 від 12 лютого 2018 року, складеного за результатами судово-медичного обстеження неповнолітнього ОСОБА_7 .

Як убачається з матеріалів кримінального провадження вказані доводи були належно перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і спростовані із зазначенням відповідних мотивів. При цьому на підтвердження обґрунтованості та допустимості зазначеного висновку судово-медичної експертизи суд у вироку послався на показання експерта ОСОБА_15 , надані нею під час судового засідання в присутності обвинуваченого.

Зокрема, у своїх показаннях експерт ОСОБА_15 надала пояснення і щодо дотримання вимог законодавства при проведенні судово-медичної експертизи, і щодо проведеного особисто нею опитування малолітнього потерпілого, а щодо самих тілесних ушкоджень експерт пояснила те, що синці одразу після удару могли і не проявитися, а виявитися в подальшому.

Крім того, судом наголошено, що у висновку експерта викладені відповіді на всі запитання поставлені відповідно до постанови про призначення судово-медичної експертизи від 22 січня 2018 року.

З огляду на зазначене і наведені пояснення експерта ОСОБА_15 , апеляційний суд також обґрунтовано визнав вищезазначений висновок судово-медичної експертизи таким, що відповідає вимогам ст. 102 КПК.

З таким висновком апеляційного суду погоджується й колегія суддів касаційної інстанції та вважає, що експертне дослідження проведене із дотриманням процесуального порядку його призначення та проведення.

Колегія суддів також вважає безпідставними й доводи засудженого про те, що протокол слідчого експерименту від 12 березня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_7 є недопустимим доказом.

Так, на обґрунтування зазначеного доводу засуджений стверджує, що сам слідчий експеримент в квартирі АДРЕСА_2 був проведений 12  березня 2018 року без його участі та за відсутності його згоди, оскільки вказана квартира є спільною власністю його та ОСОБА_13 .

Відповідно ж до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Згідно з ч. 3 ст. 240 КПК до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. А однією з підстав для проведення слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи, поряд з ухвалою слідчого судді, постановленою за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, у ч. 5 ст. 240 КПК передбачено й добровільну згоду особи, яка ними володіє.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, з потерпілим ОСОБА_7 , за участю понятих та його законного представника слідчим було проведено слідчий експеримент в квартирі АДРЕСА_2 . Вказана слідча дія проведена за добровільної згоди співвласника квартири – ОСОБА_13 , а її за результатами складено відповідний протокол від 12 березня 2018 року.

При цьому, як убачається з самого протоколу проведення слідчого експерименту, ця слідча дія проводилась у межах загального коридору квартири, без проникнення до кімнати ОСОБА_6 .

З огляду ж на положення ч. 3 ст. 240 КПК залучення підозрюваного до участі у слідчому експерименті, який проводиться з потерпілим, є правом, а не обов`язком слідчого.

Безпідставними є й доводи засудженого щодо ненадання судом першої та апеляційної інстанцій можливості виступати в судових дебатах та з останнім словом.

Так, із аудіозаписів журналів судових засідань від 13 грудня 2019 року та

від 6 жовтня 2020 року вбачається, що засуджений ОСОБА_6 скористався своїм правом на виступ у судових дебатах, а також йому було надано можливість виступати з останнім словом як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

Окрім того, в матеріалах провадження містяться підтверджуючі документи про те, що судом апеляційної інстанції 19 лютого 2020 року засудженому ОСОБА_6 та іншим учасникам процесу була надіслана копія ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копіями поданих апеляційних скарг (т. 3 а.п.  138). До того ж, як убачається із звукозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції, після оголошення суддею-доповідачем доводів прокурора та обвинуваченого ОСОБА_6 , викладених в їх апеляційних скаргах, було надано слово обвинуваченому, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти апеляційної скарги прокурора. При цьому будь-яких заяв щодо неотримання апеляційної скарги прокурора обвинувачений ОСОБА_6 не заявляв. А тому доводи засудженого про неотримання копії апеляційної скарги прокурора також є безпідставними.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено й інших порушень вимог кримінального процесуального закону, про які засуджений, не зазначаючи обґрунтування істотності цих порушень з огляду на їх визначення, надане у ч. 1 ст. 412 КПК, формально вказує у касаційній скарзі.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК,врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, особу винного, наявність обставин, що обтяжують покарання, та відсутність обставин, які пом`якшують покарання.

Отже, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає принципу індивідуалізації, є необхідним для виправлення винуватого та попередження вчинення нових злочинів, а тому доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості є необґрунтованими.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК перевірив всі доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , надав на них вичерпні відповідіта обґрунтовано відмовив у її задоволенні. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення ст. 49 КК, у якій визначені підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Зокрема, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 січня 2020  року ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.  125 КК, яке відповідно до ст. 12 КК є кримінальним проступком.

Таким чином, у цьому кримінальному провадженні строк давності притягнення до кримінальної відповідальності становить два роки і з урахуванням часу вчинення злочину, подія якого припадає на 18 січня 2018 року, закінчився 18 січня 2020 року, тобто після ухвалення вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 (11  січня 2020 року), але до дня набрання ним законної сили (6 жовтня 2020 року).

Отже, на час апеляційного розгляду кримінального провадження, а саме 6 жовтня 2020 року, сплинули встановлені п. 1 ч. 1 ст. 49 КК строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК.

А тому суд апеляційної інстанції повинен був роз`яснити обвинуваченому можливість та наслідки застосування ст. 49 КК, з`ясувати його думку з цього приводу, проте, як слідує з технічного запису судового засідання, цього він не зробив.

Також згідно з ч. 5 ст. 74 КК особа може бути звільнена за вироком суду від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

Відповідно ж до правової позиції Верховного Суду (провадження № 463/5277/16-к, № 729/1480/13-к, № 440/193/13-к) для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити його лише від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК.

Тому, враховуючи позицію ОСОБА_6 , котрий із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строків давності не звертався, у касаційній скарзі це питання не порушував, а під час касаційного розгляду, після роз`яснення йому відповідного права, вважав недоцільним його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК з огляду на те, що покарання він уже відбув, та зважаючи на положення ч. 5 ст. 74 цього Кодексу, засуджений підлягає звільненню від покарання, призначеного за ч.  1 ст.  125 КК, у зв`язку із закінченням строків давності.

Беручи до уваги те, що вирок місцевого суду на час апеляційного розгляду 6 жовтня 2020 року не набрав законної сили, в порядку ч. 2 ст. 433 КПК зміні підлягають як ухвала апеляційного суду, так і вирок місцевого суду.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК Українивирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 січня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 6 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_6 від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                         ОСОБА_3