Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 212/6251/19

провадження № 51-4545 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

захисника в режимі відеоконференції             ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019040230000563 від 24 березня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда Кіровоградської області та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 33 491 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 800 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 800 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 24 березня 2019 року приблизно о 07:00, перебуваючи в кабіні ліфта першого під`їзду будинку АДРЕСА_2 , в ході сварки на ґрунті неприязних стосунків, маючи умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_9 , завдав їй не менше десяти ударів ножем у ділянки грудної клітини та живота, а також не менше ніж по одному удару в ділянки правого передпліччя та спини, заподіявши потерпілій тілесні ушкодження, внаслідок яких вона померла.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить переглянути постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення в касаційному порядку та призначити йому більш м`яке покарання. Одночасно захисник наголошує, що призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років є суворим та суперечить положенням статей 50, 65 КК України. Також захисник ОСОБА_6 стверджує, що під час призначення покарання суди попередніх інстанцій належним чином не врахували всіх обставин вчинення злочину та особи засудженого, зокрема того, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності та має незадовільний стан здоров`я. При цьому, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 травня 2019 року (провадження № 51-7192км18) та від 23 травня 2019 року (провадження № 51-3637км18), відповідно до яких формальне врахування даних про особу засудженого є неприпустимим, захисник просить призначити ОСОБА_7 більш м`яке покарання.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити та призначити засудженому ОСОБА_7 більш м`яке покарання.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій щодо засудженого ОСОБА_7 – без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виходив із того, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив умисний злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Судом було також враховано вік обвинуваченого, умови його життя, стан здоров`я та думку потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_7 найсуворішої міри покарання.

Крім того, місцевий суд, вирішуючи питання щодо розміру покарання, не встановив достатньої кількості підстав, які би свідчили про можливість призначення ОСОБА_7 міри покарання, наближеної до найнижчої межі, визначеної санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, аргументуючи свої висновки з-поміж іншого і тим, що, незважаючи на визнання вини, обвинувачений не висловив щирого каяття щодо скоєного ним злочину.

Отже суд, урахувавши вищенаведені обставини, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, при цьому зазначив, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд встановив визнання вини. Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд встановив вчинення злочину щодо подружжя.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, просив призначити обвинуваченому ОСОБА_7 більш м`яке покарання.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновком місцевого суду щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання.

Разом з тим, переглядаючи матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги захисника, суд дійшов висновку, що наявність у ОСОБА_7 інвалідності не є безумовною підставою, яка свідчить про необхідність призначення більш м`якого покарання. При цьому апеляційний суд, посилаючись на наявність непоправних наслідків вчиненого злочину у вигляді смерті людини та залишення без батьківського піклування малолітньої дитини, зазначив, що призначене місцевим судом покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років буде справедливим та відповідатиме його меті.

Урахувавши вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_7 покарання, повною мірою врахували ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини та наслідки його вчинення, особу обвинуваченого, а також визначені положеннями статей 66, 67 КК України обставини.

Одночасно Суд вважає, що посилання в касаційній скарзі захисника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 травня 2019 року (провадження                       № 51-7192км18) та від 23 травня 2019 року (провадження № 51-3637км18), як на додатковий аргумент необхідності призначення засудженому більш м`якого покарання є безпідставними, оскільки вказані рішення були ухваленні судом касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених обставин у даному кримінальному провадженні.

Отже, на переконання колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2020 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_2                              ОСОБА_3