- ст. 122 КАС
- ст. 341 КАС
- ст. 5 КАС
- ст. 9 КАС
- ст. 120 КАС
- ст. 123 КАС
- ст. 319 КАС
- ст. 240 КАС
- ст. 350 КАС
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: (2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; (4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Показати мотиви повністю
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Зі змісту наведених норм випливає, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Водночас частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тому поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Водночас частиною першою статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував на службі в прокуратурі з 12 листопада 2008 року.
2 квітня 2015 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім`я в.о. прокурора Дніпропетровської області старшого радника юстиції Гладкіх О.В., у якому просив звільнити його з займаної посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області та з органів прокуратури України, за згодою сторін, відповідно до частини першої статті 36 КЗпП України з 6 квітня 2015 року.
Того ж дня відповідач видав оскаржуваний наказ про звільнення позивача з роботи із 6 квітня 2015 року за угодою сторін.
Після подачі рапорту про звільнення позивач був ознайомлений з цим наказом та отримав трудову книжку.
На основі цих обставин суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 був обізнаний з фактом свого звільнення з 6 квітня 2015 року. Проте до суду звернувся з позовом лише 16 липня 2019 року, тобто по спливу більше, ніж чотирьох років.
Водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що з того часу й до 16 липня 2019 (дати звернення до суду) він не був обізнаний про своє звільнення.
Зрештою апеляційний суд констатував, що за цей час позивач мав можливість з`ясувати долю своєї заяви до прокуратури. Відтак суд не знайшов поважних причин для пропущення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду.
Ці висновки суду апеляційної інстанції є правильними. Суд обґрунтовано відхилив доводи позивача стосовно поважності причин пропуску відповідного процесуального строку. Адже після ознайомлення з оскаржуваним наказом та отримання трудової книжки позивач достеменно знав про своє звільнення з прокуратури і протягом більше, ніж чотирьох років мав можливість оскаржити його в суді у порядку, передбаченому КАС України.
У своїй заяві позивач не навів жодних вагомих підстав, які б заважали йому протягом цього періоду звернутися до суду. Доводи позивача про відсутність спілкування з дружиною та утримання нею його особистих речей до липня 2019 року не є тими істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, які унеможливлюють своєчасне звернення до суду.
Цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності, особливо з огляду на його реальну обізнаність з фактом видачі наказу про звільнення та отримання трудової книжки.
Зважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними, та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про скасування рішення та залишення позову без розгляду.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка. Апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Тому відсутні підстави для скасування чи зміни цього судового рішення.
За цих обставин і міркувань у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.