Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

3 червня 2021 року

м. Київ

справа № 127/25942/17

провадження № 51-171км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

засудженого                       ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 3 листопада 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Апеляційного суду Вінницької області за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 4 серпня 2017 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК – на строк 5 років; за ч. 3 ст. 185 КК – на строк 6 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Згідно з вироком ОСОБА_6 в період з 1 листопада 2017 року по 6 квітня 2019 року вчинив ряд крадіжок, шість епізодів з яких судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, та ще п`ять епізодів за ч. 3 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням до іншого приміщення, вчинена повторно, за обставин детально викладених у вироку.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисника, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного через суворість, просять змінити судові рішення та призначити ОСОБА_6 остаточне показання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На думку скаржників, суд першої інстанції при призначенні покарання не в повній мірі врахував обставини кримінального провадження, особу винного, а також обставини, які пом`якшують покарання. Оскільки вказані порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, тому обидва рішення підлягають зміні.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація дій за частинами 2, 3 ст. 185 КК в касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.

Доводи, викладені в касаційних скаргах засудженого та його захисника про невідповідність призначеного покарання через суворість, є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

З вироку убачається, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_6 покарання урахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень (середньої тяжкості та тяжкі), дані про особу винного, котрий раніше неодноразово судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, з 3 липня 2018 року перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом розлади психіки та поведінки внаслідок вживання летючих речовин, згідно висновку ВОНД "Соціотерапія" від 21 листопада 2017 року ОСОБА_6 виявляє розлади психіки та поведінки внаслідок вживання летучих речовин, в стані ремісії, за місцем проживання характеризується позитивно. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання суд не встановив.

Крім того, врахувавши ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень та ставлення засудженого до них, конкретні обставини справи, кількість епізодів злочинної діяльності, а також те, що частину з них було вчинено в період притягнення останнього до кримінальної відповідальності, що свідчить про його стійку кримінальну спрямованість, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкцій відповідних статей у виді позбавлення волі й визначив остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Таким чином, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначив ОСОБА_6 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через суворість у касаційних скаргах не міститься, а тому підстав для пом`якшення покарання Суд не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, належним чином перевірив доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання через суворість і визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши своє рішення.

Зокрема, суд зазначив, що висновки місцевого суду про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, необхідність і достатність такого покарання у вироку належним чином мотивовані, а саме покарання за видом та мірою повністю відповідає особі засудженого й ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних, корисливих злочинів проти власності, проте на шлях виправлення не став та продовжив свою злочинну діяльність вже через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі, вчинив велику кількість епізодів крадіжки майна людей, шкоду не відшкодував, винуватість у вчиненому визнав частково, що свідчить про його стійку кримінальну спрямованість.

Також, суд зазначив, що твердження сторони захисту про те, що засуджений має проблеми із здоров`ям, має постійне місце проживання, де він мешкає з матір`ю пенсійного віку, котра потребує підтримки та допомоги, в сукупності з фактичними обставинами кримінального провадження, не є підставою для призначення ОСОБА_6 меншої міри покарання, про що йдеться в апеляційних скаргах.

Визначаючи ОСОБА_6 розмір остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, суд обрав найбільш сприятливий спосіб шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, та визначив останньому покарання, яке відповідає вимогам ст. 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Посилання в касаційній скарзі про необхідність його пом`якшення, з огляду на наявні в справі дані про особу ОСОБА_6 , які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру заходу примусу, колегія суддів вважає непереконливими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг та зміни судових рішень – відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 3 листопада 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                         ОСОБА_3