Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 680/372/20

провадження № 51-6181 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

засудженого                                                           ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Новоушицького районного суду Хмельницької області від 03 серпня         2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12020240000000069 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Братислава, Словаччина, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новоушицького районного суду Хмельницької області від 03 серпня     2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 21 лютого 2020 року близько 16:42, керуючи автомобілем "Volkswagen Transporter", д.н.з. НОМЕР_1 , на території заїзду до храму великомученика Димитрія Солунського, що на                    вул. Центральній, 34 у с. Заміхів Новоушицького району Хмельницької області, порушуючи вимоги пунктів 1.5, 2.3б, 2.3д, 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, під час руху заднім ходом здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , у результаті чого остання загинула на місці дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Новоушицького районного суду Хмельницької області від 03 серпня 2020 року – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Просить виключити з вироку суду призначене йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки судами не мотивовано доцільності призначення такого покарання. Зазначає, що в його діях відсутні будь-які грубі порушення правил безпеки дорожнього руху, а під час судового розгляду належним чином не враховано всіх обставин, які пом`якшують йому покарання. Зокрема, вказує, що судами безпідставно не визнано обставиною, що пом`якшує йому покарання, те, що він безпосередньо надав медичну допомогу потерпілій після вчинення злочину та особисто викликав швидку допомогу. Крім того, вважає, що поза увагою судів залишилося те, що на його утриманні перебувають неповнолітня дитина, дружина, мати дружини, а транспортний засіб є єдиним джерелом його заробітку.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити. Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У касаційній скарзі засуджений зазначає про порушення судами загальних засад призначення покарання, зокрема, вказує про безпідставне застосування щодо нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З такими доводами касаційної скарги засудженого колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому та звільняючи його від відбування основного покарання з випробуванням, місцевий суд належним чином врахував обставини, які характеризують особу засудженого, позицію потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, а також взяв до уваги те, що ОСОБА_6 усвідомив суспільно небезпечний характер своїх дій.

Зокрема, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин з необережності, має молодий вік, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно працевлаштований, за місцем роботи та місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітнього сина.

Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_6 , судом визнано його щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.

На переконання місцевого суду, вказані обставини у їх сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину та дають підстави для звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Разом з тим місцевим судом враховано, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідності, а саме вироком Барського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2015 року за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, та на підставі ст. 75 КК України був звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Призначаючи засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 , будучи раніше засудженим за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, знову вчинив аналогічний злочин, що свідчить про його легковажне ставлення як водія джерела підвищеної небезпеки до правил безпеки дорожнього руху.

Не погодившись з вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, стороною захисту було оскаржено такий вирок в апеляційному порядку. При цьому захисник у своїй апеляційній скарзі вказував про необхідність зміни вироку місцевого суду та виключення з його резолютивної частини рішення про застосування до      ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Тобто, не погоджуючись із висновками місцевого суду в частині призначеного       ОСОБА_6 додаткового покарання, захисник в апеляційній скарзі фактично порушував питання про недотримання місцевим судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги захисника, дійшов висновку, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо безпідставності призначення ОСОБА_6 додаткового покарання.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначив, що під час призначення покарання за вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, має бути врахований не тільки характер допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, а також наслідки, що настали та ставлення винної особи до своїх дій. Крім того, необхідно в кожному конкретному випадку встановити доцільність застосування додаткового покарання.

За результатом апеляційного розгляду, з огляду на встановлені обставини справи та враховуючи особу ОСОБА_6 , апеляційний суд не встановив підстав для зміни вироку суду першої інстанції в частині призначеного додаткового покарання.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що призначене засудженому ОСОБА_6 додаткове покарання у даному конкретному випадку відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, а також ті, про які засуджений наголошує у своїй касаційній скарзі, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для скасування додаткового покарання, про що засуджений просить у своїй касаційній скарзі.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Новоушицького районного суду Хмельницької області від 03 серпня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                          ОСОБА_3