Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 656/888/17

провадження № 51-5757км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                              ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), захисника                                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 2 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230230000111, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іванівського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2020 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК – на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 185 КК – на строк 4 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до правил ч. 5 ст. 72 ККОСОБА_6 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

Вирішено цивільні позови, питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судових рішень щодо якого не оскаржено в касаційному порядку.

Районний суд установив, що ОСОБА_6 у період з 28 січня по 15 травня 2017 року, перебуваючи у різних селах Херсонської та Миколаївської областей, за обставин детально викладених у вироку, вчинив ряд крадіжок за попередньою змовою групою осіб, поєднаних із проникненням у приміщення, у тому числі й повторно, а також незакінчений замах на цей злочин повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаних із проникненням у приміщення,  а саме:

– у період із 22:00 28 січня 2017 року по 08:00 29 січня 2017 року за попередньою змовою із ОСОБА_8 проник до приміщення магазину на АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав належне ОСОБА_9 майно та гроші на загальну суму 37843,96 грн;

– у період із 23:00 1 лютого 2017 року по 04:00 2 лютого 2017 року за попередньою змовою із ОСОБА_8 ,проникнувши до приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 " на АДРЕСА_3 , повторно таємно викрав звідки належне ОСОБА_10 майно на загальну суму 15 400 грн;

– у період із 17:00 1 березня 2017 року по 09:00 2 березня 2017 рокуза попередньою змовою із ОСОБА_8 проник до приміщення магазину на АДРЕСА_4 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_11 майно та гроші на загальну суму 24 402,32 грн;

– у період із 20:00 7 травня 2017 року по 07:00 8 травня 2017 року за попередньою змовою з із ОСОБА_8 , проникнувши до приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_3 " на АДРЕСА_3 , повторно таємно викрав належне ОСОБА_12 майно на загальну суму 4000 грн;

– у ніч із 12 травня на 13 травня 2017 року за попередньою змовою із ОСОБА_8 , проникнувши до приміщення магазину на АДРЕСА_5 , повторно таємно викрав належне ОСОБА_13 майно  та гроші на загальну суму 99 507 грн;

– у період часу з 02:00 до 02:45 15 травня 2017 року за попередньою змовою із ОСОБА_8 , проник до приміщення магазину на АДРЕСА_6 і звідти намагався повторно викрасти майно ОСОБА_14 на загальну суму 50 907,50 грн. Однак засуджений не зміг довести злочину до кінця через затримання його працівниками поліції на місці події.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 2 вересня 2010 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить змінити постановлені щодо нього судові рішення і пом`якшити призначене йому покарання, застосувавши положення 75 КК. Аргументуючи позицію, скаржник зазначає, що призначене йому покарання є надмірно суворим, адже суди нижчих інстанцій повною мірою не врахували всіх даних про його особу, зокрема наявність на його утриманні матері-пенсіонерки та сестри-інваліда. На думку засудженого, вказані обставини були підставами для  застосування до нього інституту умовного звільнення.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , які взяли участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, підтримали касаційну скаргу, просили змінити вирок та ухвалу й пом`якшити призначене засудженому покарання шляхом застосування положень ст.75 КК.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого та просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни, вважаючи їх законними і обґрунтованими

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості  ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі засудженого не оспорюються. Тому  відповідно до ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судових рішень у цій частині.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.  При вирішенні питання про наявність зазначених у  ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Доводи засудженого ОСОБА_6 , наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5  років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість досягти мети заходу примусу без його відбування. Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному  конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дотримався наведених норм матеріального закону.

Згідно з вироком, призначаючи покарання, місцевий суд, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахував ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів, які за ст. 12 КК є тяжкими, а також дані про його особу, зокрема те, що ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується позитивно, мешкає з батьками, офіційно не працевлаштований, неодружений, має неповнолітню доньку,  на обліках у психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий. Крім того, обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання, суд не встановив.

Урахувавши всі обставини, які мають правове значення, суд умотивовано призначив ОСОБА_6 за кожен злочин покарання не в максимальних межах санкції статей КК, за якими його засуджено. Водночас, визначаючи ОСОБА_6 розмір покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, суд обрав найбільш сприятливий спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим. При цьому суд обґрунтовано визнавза неможливе досягти мети виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства.

Переконливих аргументів про протилежне в касаційній скарзі не зазначено, не наведено їх і в судовому засіданні засудженим під час здійснення касаційного провадження.

Наявність у засудженого на утриманні матері-пенсіонерки та сестри-інваліда, зважаючи на кількість вчинених ним епізодів крадіжок чужого майна, не зумовлює застосування інституту умовного звільнення.

Отже, правових підстав вважати обране засудженому покарання, яке належить відбувати реально, явно несправедливим через суворість, про що йдеться в касаційній скарзі,  Суд не вбачає.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами, в тому числі й захисника ОСОБА_15 , відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412–414 КПК ретельно  перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення.

Отже, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими й вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди, постановляючи свої рішення.

Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів законність цих рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування чи зміни вироку та ухвали, під час розгляду кримінального провадження Суд не встановив.

Тому касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК,  Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 2 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                    ОСОБА_3