Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

18 травня 2021 року

м. Київ

справа № 556/1025/17

провадження № 51- 226 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5

захисника                                                   ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від  12 грудня 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020  року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12017180230000177, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Рівного, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 24 червня 2008 року за ч. 3 ст. 187, ст. 71Кримінального кодексу України (далі – КК) до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільненого 3 грудня 2015 року в зв`язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 12 грудня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк одинадцять років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року зараховано ОСОБА_7 до строку покарання строк попереднього ув`язнення з 22  січня 2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , щодо якого судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 16 січня 2017 року приблизно о 23  годині за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_8 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, перебуваючи на подвір`ї господарства АДРЕСА_2 , попередньо замаскувавши свою зовнішність, через вхідні двері проникли до будинку ОСОБА_9 , де з метою заволодіння його майном вчинили на нього напад із застосуванням фізичного насильства, яке є небезпечним для здоров`я, що виразилось у нанесенні множинних ударів ножем, дерев`яним бруском, руками та ногами у різні частини тіла, заподіявши ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент їх заподіяння, та заволоділи грошовими коштами в сумі 700  грн, 17 дол. США, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 470 грн 37 коп., ящиком пива "Свіжий розлив" у кількості 20 пляшок, вартістю 240 грн, спричинивши потерпілому майнової шкоди на загальну суму 1410 грн 37 коп.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасуватисудові рішення щодо ОСОБА_7 і закрити кримінальне провадження. Вказує на порушення вимог ст. ст. 52, 86, 87, 223, 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). На думку захисника, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22  січня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки отримано його внаслідок порушення прав і свобод обвинуваченого ОСОБА_7 . Зазначає, що під час указаної вище слідчої (розшукової) дії був відсутній захисник, участь якого в цьому кримінальному провадженні є обов`язковою. Стверджує, що зі змісту протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 січня 2017 року неможливо дійти однозначного висновку, чи роз`яснювалися особам, які брали участь у цій слідчій (розшуковій) дії, права і обов`язки, передбачені КПК; у ньому не відображено, які саме прикмети та зовнішній вигляд ОСОБА_7 пам`ятає потерпілий, та не зазначено, в чому полягала необхідність впізнання за фотознімками, а не було проведено пред`явлення ОСОБА_7 для впізнання за зовнішнім виглядом. Крім того, вказує на те, що у зовнішності осіб на фотознімках є різкі відмінності. Також зазначає, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційних скарг.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , яка просила касаційну скаргу задовольнити, та прокурора ОСОБА_5 ,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Наведені вимоги кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій в цілому було дотримано.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.  4

ст. 187 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, у касаційній скарзізахисник ОСОБА_6 вказує на порушення вимог

ст. ст. 52, 86, 87 КПК, мотивуючи тим, що під час пред`явлення ОСОБА_7 для впізнання 22 січня 2017 року був відсутній захисник, участь якого в цьому кримінальному провадженні є обов`язковою.

Однак, із даних протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від  22 січня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_9 убачається, що ОСОБА_7 не було пред`явлено для впізнання, тобто особистої участі в проведенні цієї слідчої (розшукової) дії він не брав, жодних показань не давав і, відповідно, не був джерелом особистісної інформації у розумінні кримінального процесуального доказування з огляду на мету її проведення.

Тому доводи захисника ОСОБА_6 про порушення права ОСОБА_7 на захист є безпідставними.

Водночас, колегія суддів не може погодитися і з доводами захисника про порушення порядку отримання вказаного вище доказу, оскільки протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 січня 2017 року оформлено відповідно до приписів ст. 104 КПК, а зазначену слідчу (розшукову) дію проведено з дотриманням вимог ст.  228 цього Кодексу за участю потерпілого ОСОБА_9 і в присутності понятих, яким було роз`яснено їхні процесуальні права та обов`язки. У ході проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілий ОСОБА_9 впізнав на фотознімку № 2 за рисами обличчя особу, яку 16  січня 2017  року бачив у себе в житловому будинку, і цією особою виявився ОСОБА_7 (т.  2 а.п. 108–110).

Також слід визнати безпідставними й доводи захисника про порушення вимог ч. 7 ст. 228 КПК, оскільки певні відмінності ОСОБА_7 на фотознімку № 2 від інших осіб на фотознімках не пов`язані з ідентифікуючими ознаками його впізнання ("за рисами обличчя"), а відтак у цій частині не мають різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення.

Крім того, під час пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 січня 2017 року потерпілий ОСОБА_9 засвідчив, що особу, яка вчинила щодо нього розбій, може впізнати саме за рисами обличчя.

З огляду ж на те, що необхідність проведення впізнання за фотознімками, а не пред`явлення особи для впізнання визначається слідчим самостійно залежно від обставин конкретного кримінального провадження, доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність, на її думку, підстав для проведення саме за фотознімками цієї слідчої (розшукової) дії є неспроможними.

Отже, суд правильно оцінив, визнавши належним і допустимим доказом,протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 січня 2017 року та послався на нього у вироку, оскільки він узгоджується з іншими доказами, безпосередньо дослідженими в ході судового розгляду, які в своїй сукупності повністю доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4

ст. 187 КК.

Так, судом досліджено та наведено у вироку показання потерпілого ОСОБА_9 , який підтвердив у судовому засіданні, що саме обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчинили щодо нього розбій, та розповів про обставини його вчинення.

Зокрема, потерпілий показав, що 16 січня 2017 року після 21 години до його будинку АДРЕСА_2 зайшло двоє осіб із замаскованими обличчями, в одного з них впала маска – це був обвинувачений ОСОБА_7 . Інший співучасник (особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), почав вимагати у нього гроші, погрожуючи гострим предметом, схожим на ніж, а потім цим предметом завдав йому удари в область тулуба та грудної клітки. Він зірвав маску з цієї особи та побачив її обличчя. ОСОБА_7 також завдав йому 6–8 ударів ножем у руку, тулуб, бив його кулаками по голові, грудній клітці, животу, вимагаючи при цьому гроші. ОСОБА_8 тримав вхідні двері знадвору і, коли він хотів втекти на вулицю, заштовхнув назад у будинок. Потім ОСОБА_7 , схопивши його за куртку, притиснув до стіни та завдав декілька ударів ножем у стінку біля його голови, погрожуючи і вимагаючи гроші. Він знову втратив свідомість, а коли отямився, побачив, що в будинку все було перевернуто, викрадено 700 гривень, 17 доларів США, документи на машину.

Також суд послався у вироку на показання свідка ОСОБА_10 про те, що 16 січня 2017 року приблизно о 22 годині на прохання свого знайомого ОСОБА_7 підвозив його, ОСОБА_8 та особу, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, в с. Довговоля Володимирецького району, де вони втрьох пішли, повернувшись через хвилин двадцять.

Судом покладено в основу вироку й дані, що містяться упротоколі огляду місця події, висновках експерта № 63 від 15 березня 2017 року та судово-медичної експертизи речових доказів № 42-мк від 7 березня 2017 року, відповідно до яких у ОСОБА_9 виявлено тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент їх заподіяння, а на його куртці – колото-різані пошкодження тканини, що спричинені внаслідок якнайменше п`яти травматичних дій плоским, одностороннє загостреним, колюче-ріжучим травмуючим знаряддям на зразок клинка ножа.

Крім того, суд правильно оцінив, визнавши належними та допустимими доказами, дані протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно з яким потерпілий ОСОБА_9 впізнав іншу особу – співучасника нападу, матеріали відносно якого виділено в окреме провадження; дані протоколу проведення слідчого експерименту з ОСОБА_8 , під час якого він у присутності захисника та понятих показав усі деталі вчиненого ним, ОСОБА_7 й особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, розбійного нападу на ОСОБА_9 .

У вироку суд послався й на дані протоколу проведення слідчого експерименту з фототаблицями до нього за участю потерпілого ОСОБА_9 , котрий розповів та показав про обставини події 16 січня 2017 року, під час яких ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, здійснили на нього розбійний напад; дані протоколів проведення слідчого експерименту за участю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які показали недобудований будинок в АДРЕСА_3 , де висадили ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та іншу особу, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, котрі пішли в напрямку господарства АДРЕСА_2 .

Отже, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд правильно встановив обставини кримінального провадження і на підтвердження встановлених обставин навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 в розбої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані судом за ч. 4 ст. 187 КК.

Покарання засудженому ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд перевірив всі доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, надавши вичерпні відповіді, навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався, а також зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

А тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 12 грудня 2018  року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                            ОСОБА_3