Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 345/3828/19

провадження № 51-6235 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                             ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                         ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_6 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року щодо нього у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019090170000765, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Збора Калуського району Івано-Франківської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на її користь 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що 19 червня 2019 року, близько 13 год, перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2 , в ході словесного конфлікту з ОСОБА_8 , який виник з приводу зауважень в його сторону та на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, діючи умисно, застосовуючи грубу фізичну силу, наніс

ОСОБА_8 один удар кулаком руки в ділянку грудної клітки та декілька ударів в ділянку правого передпліччя, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вказані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до безпідставного його засудження за інкримінований злочин. Зокрема, вказує на надання неналежної правової оцінки відеозапису конфлікту та показанням свідків, які містять істотні розбіжності. Також зазначає, що висновок експерта № 180 від

12 липня 2019 року є неналежним та недопустимим доказом, оскільки медична картка амбулаторного хворого, на підставі якої проводилась судово-медична експертиза, не містить номеру, назви медичної установи та жодних первинних записів, необхідних для огляду лікаря вузької спеціалізації. Крім того, в суді першої інстанції було заявлене клопотання про необхідність допиту лікаря-травматолога щодо деталей виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, яке безпідставно було проігноровано. Вважає, що суд апеляційної інстанції, не перевіривши належним чином доводів його апеляційної скарги, постановив за результатами апеляційного розгляду ухвалу, яка не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

В запереченнях потерпіла ОСОБА_9 , посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просила відмовити в її задоволенні.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7          підтримали доводи касаційної скарги.

Прокурор вважала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Від потерпілої ОСОБА_9 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду за її відсутності.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в скарзі, суд касаційної інстанції приходить до наступних висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання засуджений, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та правильність кваліфікації його дій за вказаною нормою кримінального закону, суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Незважаючи на заперечення засудженим ОСОБА_6 своєї вини, умисне  заподіяння ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень підтверджується, зокрема, показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , даними, що містяться в протоколі огляду речей та документів від 10 липня 2019 року, а саме медичної картки амбулаторного хворого, виданої на ім`я ОСОБА_8 (а. п. 95), яка постановою слідчого від 12 липня 2019 року визнана речовим доказом (а. п. 76), висновком експерта за результатами судово-медичної експертизи № 180 від 12 липня 2019 року (а. п. 70), показаннями в суді судово-медичного експерта

ОСОБА_13 , яка підтвердила свої висновки, що узгоджуються між собою.

При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

З огляду на зазначене, є необґрунтованими доводи засудженого ОСОБА_6 про те, що з урахуванням свідчень потерпілої ОСОБА_8 суд не перевірив належним чином показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також залишив без надання відповідної правової оцінки відеозапис конфлікту, який наданий стороною захисту, про відтворення якого заявлялося клопотання.

Під час дослідження технічного запису судового засідання за 10 лютого 2020 року, колегією суддів встановлено, що вказане клопотання розглянуте судом першої інстанції та в його задоволенні було відмовлено, з урахуванням постанови слідчого від 20 серпня 2019 року про відмову у визнанні наданого DVD диску речовим доказом та визнання відеозапису допустимим доказом, оскільки не було надано первинного носія інформації з якого скопійовано ці матеріали, а тому доводи касаційної скарги з наведених підстав є необґрунтованими (т. 1 а. п. 126, 127).

Разом з цим, місцевим судом обґрунтовано враховано, що 10 липня 2019 року потерпіла ОСОБА_8 добровільно надала слідчому СВ Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_14 свою медичну карту амбулаторного хворого на 3 аркушах із записами лікарів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , що підтверджується протоколом огляду речей та документів і визнання її речовим доказом відповідно до постанови слідчого від 12 липня 2019 року (т. 1 а. п. 76, 95).

Згідно частин 1 та 2 ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 2 ст. 56 КПК України визначено, що під час досудового розслідування потерпілий має право подавати докази на підтвердження своєї заяви, тобто надавати докази безпосередньо слідчому без спеціального судового дозволу. Зокрема, потерпілий може надавати медичні документи на підтвердження фактів завданої кримінальним правопорушенням шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи. У тому числі, судово-медична експертиза може бути призначена за медичною карткою, отриманою від потерпілого.

На підставі наведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, що постанова про визнання речей речовими доказами від 12 липня 2019 року є належним та допустимим доказом, як і висновок експерта № 180 від 12 липня 2019 року, що ґрунтується на медичній документації, яка отримана у належний процесуальний спосіб.

Крім цього, із вказаного висновку експерта слідує, що у ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у виді синців в ділянці грудної клітки, правого передпліччя, які утворилися від дії тупих твердих предметів (удару, стиснення), можуть відповідати терміну, вказаному в ухвалі і відносяться до легких тілесних ушкоджень (т. 1 а. п. 70).

На думку Суду, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94 КПК України.

Таким чином доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального законодавства України.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 щодо недоведеності винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, аналогічні викладеним в його апеляційній скарзі, та їх було повною мірою перевірено апеляційним судом і спростовано з наведенням достатніх мотивів прийнятого рішення.

Так, під час апеляційного розгляду був переглянутий відеозапис, долучений захисником ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , який міститься в матеріалах кримінального провадження, та суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме обвинувачений спровокував даний конфлікт, який виник 19 червня 2019 року між ним та потерпілою.

Крім цього, на даному диску зафіксовано тільки сам конфлікт, однак відсутній момент заподіяння ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 (т. 1

а. п. 113), що не спростовує допустимість доказів та висновків суду про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що досліджені судом першої інстанції докази, з точки зору належності, допустимості та взаємозв`язку, свідчать, що стороною обвинувачення доведено, як подію вказаного кримінального правопорушення, так і те, що зазначений злочин вчинено саме ОСОБА_6 .

Таким чином, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, а доводи касаційної скарги про протилежне є неспроможними.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, відповідає вимогам статей 50, 65 ККУкраїни, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду у суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, судом касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                            ОСОБА_3