Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

21 квітня2021 року

м. Київ

справа № 597/1641/19

провадження № 51-4243км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої                                                 ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                     ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 27 травня2020 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210080000158, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Мельниця Подільська Борщівського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше  не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з  випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Цивільні позови ОСОБА_8 , ОСОБА_8 у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, залишено без розгляду.

Цивільні позови ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 в її інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_13 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, задоволено повністю.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь: ОСОБА_10 – 36 940,00  грн; ОСОБА_11 – 88 033,68 грн;ОСОБА_13 – 68 289,00 грн; ОСОБА_12 – 224 814,00 грн.

Оскарженим вироком Тернопільського апеляційного суду від 27 травня 2020 року скасовано вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_7 у частині призначеного покарання і звільнення від його відбування та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 за  ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 20 липня 2019 року близько 21:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем марки "Рено-Логан", державний номерний знак НОМЕР_1 , чим грубо порушив вимоги п. 2.9 "а" Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 із змінами та доповненнями (далі – ПДР).

Цим автомобілем ОСОБА_7 рухався автодорогою "Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече" зі сторони м. Заліщики в сторону м. Тернополя. Під час руху ОСОБА_7 внаслідок вживання алкоголю не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги п. 2.3 "б", "д" ПДР. На 432 км + 500 м вказаної автодороги, що поза межами населеного пункту, водій ОСОБА_7 , порушуючи вимоги п. 10.1 ПДР, згідно з якими перед зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху, перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки, внаслідок чого створив своїми діями аварійну обстановку, в якій позбавив інших учасників дорожнього руху можливості запобігти зіткненню, та допустив зіткнення з автомобілем марки "Рено-Трафік", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 з шістьма пасажирами в салоні, який у цей час рухався в межах своєї смуги руху в сторону м. Заліщики.

Внаслідок зіткнення зазначених транспортних засобів водій автомобіля "Рено-Трафік" потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесне ушкодження - "рвану" рану ділянки правого колінного суглоба, яка згідно з висновком судової медичної експертизи відноситься до легкого тілесного ушкодження.

Пасажири автомобіля "Рено-Трафік" отримали тілесні ушкодження, зокрема:

малолітній ОСОБА_9 — закритий перелом тіла правої стегнової кістки у середній третині, який згідно з висновком судової медичної експертизи відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

ОСОБА_8 — закриту травму грудей з переломами 4-7 правих та 5-8 лівих ребер і забиття легень, яке супроводжувалося розвитком пневмотораксу, з ЗЧМТ - струс головного мозку, рвану рану ділянки правого колінного суглобу, які згідно з висновком судової медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

ОСОБА_10 — закриту травму поперекового відділу хребта у вигляді компресійного перелому тіла 3-го хребця без порушення функції спинного мозку, яка згідно з висновком судової медичної експертизи відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

ОСОБА_11 — закритий внутрішньо-суглобний, багатовідламковий перелом проксимального кінця правої плечової кістки, закриту травму правого кульового суглобу у вигляді повного вивиху стегнової кістки, ЗЧМТ - струс головного мозку, які згідно з висновком судової медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

ОСОБА_12 — закриту травму грудної клітки у вигляді переломів 2-8 ребер ліворуч та 1-9 ребер праворуч, ручки грудини, забиття обох легень з розвитком лівобічного "великого згорненого" гемотораксу, післятравматичного пневмотораксу, двобічної посттравматичної пневмонії, відкриту травму правої нижньої кінцівки у вигляді поперечного перелому середньої третини діафізу правої великогомілкової кістки, травму голови у вигляді ЗЧМТ у виді струсу головного мозку із зовнішніми ушкодженнями - саден та "забійних" ран обличчя, забиття м`яких тканин лобної ділянки голови та спинки носа, які згідно з висновком судової медичної експертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень;

неповнолітня ОСОБА_13 — відкриті переломи на межі середньої та нижньої третини променевої та ліктьової кісток із зміщенням уламків, які згідно з висновком судової медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не оспорюючи висновків судів щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким  призначити ОСОБА_7 покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Захисник стверджує, що апеляційний суд у достатній мірі не врахував даних про особу засудженого, зокрема, наявність на його утриманні шести дітей та перебування дружини у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, а також часткове відшкодування ним завданих потерпілим збитків, належним чином не мотивував та не обґрунтував свого висновку щодо неможливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції його від суспільства.

Позиції інших учасників судового провадження

Від потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_11 до касаційного суду надійшли заяви про отримання ними від ОСОБА_7 у рахунок відшкодування завданої їм внаслідок вчинення злочину матеріальної та моральної шкоди по 75 000,00 грн кожною, у зв`язку з чим вони просять призначити останньому покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Прокурор ОСОБА_5 у засіданні суду касаційної інстанції заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , вважаючи її необґрунтованою, та просив залишити вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думку прокурора,перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 не оспорює висновків суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до вимог ст. 65 КК Українисуд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК Україниякщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з положеннями статей 370, 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

У цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, приймаючи рішення про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора, який просив призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо необхідності скасування вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання і звільнення від його відбування з випробуванням та обрання засудженому виду й міри покарання, яке належить відбувати реально, правильно врахував дані про особу винного, зокрема, його позитивні характеристики за місцем проживання та служби, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, визнання ним своєї вини та щире каяття у вчиненому, перебування на його утриманні шести дітей.

Однак, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, характер дій засудженого (керуючи джерелом підвищеної небезпеки, порушив одночасно декілька пунктів ПДР,створивши своїми діями аварійну обстановку, в якій інші учасники дорожнього руху були позбавлені можливості запобігти зіткненню), вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, що визнано судом обставиною, яка обтяжує покарання, наслідки вчиненого злочину, а саме наявність семи постраждалих, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній потерпілій та середньої тяжкості тілесних ушкоджень п`яти потерпілим, двоє з яких є діти, невжиття ОСОБА_7 заходів до відшкодування завданої внаслідок злочину шкоди жодному з них, їх одностайну думку щодо призначення засудженому максимального покарання у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією кримінального закону, за яким його визнано винним, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства є неможливим, а звільнення від відбування покарання не відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України щодо його виправлення та попередження нових злочинів.

З таким висновком погоджується також і колегія суддів суду касаційної інстанції. При цьому колегія суддів вважає, що часткове відшкодування ОСОБА_7 вже після апеляційного розгляду справи, під тиском тягаря реального відбування покарання,матеріальної та моральної шкоди на користь двох потерпілих ( ОСОБА_12 і ОСОБА_11 ) та їх позиція щодо призначення йому покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства, за відсутності одностайної думки з цього приводу усіх потерпілих від злочину не впливає на обґрунтованість висновку апеляційного суду щодо призначення ОСОБА_7 покарання, яке належить відбувати реально. До того ж, колегія суддів наголошує, що з огляду на те, що злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту відносяться до злочинів публічного обвинувачення, позиція потерпілих у даному випадку не має вирішального значення для обрання судом виду й міри покарання винному і має враховуватись на ряду з усіма обставинами справи, які у цьому кримінальному провадженні не дають підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Відтак, обране апеляційним судом ОСОБА_7 мінімальне основне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, за якою його засуджено, у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, його особі та конкретним обставинам кримінального провадження, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Вважати таке покарання надмірно суворим підстав не вбачається.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436  КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського апеляційного суду від 27 травня 2020 року стосовно останнього – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                          ОСОБА_3