Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

13 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 761/22424/19

провадження № 51-4791км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100120000592, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінено в порядку ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) в частині призначеного покарання.

На підставі ч. 1 ст. 5 КК ухвалено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 3 ст.  15, ч. 1 ст.  185 КК (в редакції Закону України № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) до одного року обмеження волі та на підставі ст. 75 КК звільненим від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього, згідно зі ст. 76 КК обов`язки, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом, 11 квітня 2019 року приблизно о 9-й год. 45 хв. у вагоні електропотяга на перегоні між станціями метро "Вокзальна – Університет" КП  "Київський метрополітен" у м. Києві впритул наблизився ззаду до ОСОБА_8 та, скориставшись тим, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, а для потерпілого вони є непомітними, таємно намагався викрасти з портфеля, якого той тримав у лівій руці, гаманець чорного кольору, що не представляє матеріальної цінності для потерпілого, з грошовими коштами в сумі 4795 грн, 200 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 5366 грн 28 коп., банківською карткою "Приватбанк", посвідченням водія на ім`я ОСОБА_8 , дисконтними картками та перепусткою до КП "Київський метрополітен".

Однак, ОСОБА_7 не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки дії ОСОБА_7 було викрито ОСОБА_8 та в подальшому він був затриманий працівником поліції на станції метро "Театральна" КП "Київський метрополітен" у м. Києві.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і закрити кримінальне провадження. Вказує на неправильну оцінку обставин справи; відсутність доказів з відповідних процесуальних джерел, окрім показань потерпілого, на підтвердження події злочину і винуватості ОСОБА_7 , а також виду та розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди, оскільки речові докази (грошові кошти) судом не оглядались. Вважає, що всупереч вимогам ст. 84, ч. 3 ст. 214 КПК судом першої інстанції було визнано процесуальними джерелами доказів рапорти працівників поліції та протокол прийняття заяви від потерпілого про вчинене кримінальне правопорушення, які складено до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР). Крім того, посилається на порушення судом вимог статей 22, 370, ч.  7 ст. 101, частин 11 та 12 ст. 290 КПК. На думку захисника, суд не навів мотивів відхилення доводів сторони захисту про невідкриття висновку експерта № 10-869 від 8 серпня 2019 року та долучив цей доказ до матеріалів справи. Вказує на необґрунтовану відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчого експерименту та допит експерта. Зазначає про порушення принципу змагальності сторін та позбавлення сторони захисту можливості здобути додаткові докази. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено приписи ч. 7

ст. 223 КПК, оскільки залишено поза увагою очевидну, на його думку, зацікавленість у результатах кримінального провадження понятих – працівників воєнізованої охорони метрополітену, які брали участь у проведенні огляду місця події. Стверджує, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 23 КПК, не досліджуючи безпосередньо під час апеляційного розгляду показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , встановив додаткові обставини справи та дійшов висновків, які не відповідають їх показанням та не відображені у вироку. Крім того, вважає ухвалу апеляційного суду немотивованою, зазначаючи, що підстав, з яких відхилено доводи його апеляційної скарги, в ній не наведено. Вказує на порушення судами норм матеріального права при призначенні ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення (обмеження) волі. Мотивує тим, що рішення про призначення покарання належно не обґрунтовано та не враховано ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, позицію потерпілого, який не вимагав призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , котрий підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, та прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.

При цьому суд послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_8 , який пояснював, що 11 квітня 2019 року, їдучи у вагоні електротягу в напрямку станції метро "Університет", відчув сильні поштовхи в спину. Повернувши голову, боковим зором побачив, як у його портфелі знаходиться рука чоловіка, котрим виявивсяОСОБА_7 , який витягував гаманець. Він схопив ОСОБА_7 за руку, не давши йому можливості заволодіти гаманцем, розвернувся до нього і спитав, що він робить, але той почав заперечувати будь-які протиправні дії. Така поведінка ОСОБА_7 , який все заперечував, незважаючи на те, що він схопив його за руку, завадивши крадіжці майна, його обурила і він вирішив звернутись із заявою до поліції. Вони вийшли на станції метро "Театральна" та пройшли до відділу поліції на станції метро. Після чого він написав заяву про кримінальне правопорушення, згодом приїхала слідчо-оперативна група для складання процесуальних документів.

Указані показання суд визнав достовірними, оскільки вони є логічними та послідовними, узгоджуються з іншими доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, а саме показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які брали участь в якості понятих при проведенні огляду місця події, а саме огляду гаманця та його вмісту; даними, що містилися в протоколі прийняття заяви від потерпілого про вчинене кримінальне правопорушення, рапортах працівників поліції, протоколах огляду місця події, огляду предметів та постанові про визнання речовими доказами.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що речові докази, а саме грошові кошти в місцевому суді під час судового розгляду не оглядались у зв`язку з тим, що вибули з власності потерпілого протиправно, про що свідчать дані довідки слідчого СВ Управління поліції в метрополітені ГУ Національної поліції в м.  Києві.

Тому на підтвердження виду та розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди суди правильно послалися на показання потерпілого ОСОБА_8 , яким зазначено розмір шкоди, а також дані, що містяться в протоколах огляду місця події та огляду предметів.

Дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитися з доводами касаційної скарги захисника про неправильну оцінку обставин справи та відсутність достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 .

Водночас даних, які би свідчили, що під час досудового розслідування та судового розгляду цього провадження допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке було б безумовною підставою для скасування судових рішень, перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 214 КПК до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Із змісту рапортів від 11 квітня 2019 року поліцейського взводу "2 роти №1 батальйон патрульної поліції №1 управління поліції в метрополітені ГУ НП у м.  Києві ОСОБА_11 та інспектора-чергового управління поліції в метрополітені ГУ НП у м. Києві ОСОБА_12 , протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення вбачається, що в цих документах працівниками поліції було зафіксовано отриману відОСОБА_8 інформацію про вчинене щодо нього кримінальне правопорушення.

Тому доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про порушення вимог ст.  84, ч. 3 ст. 214 КПК є безпідставними.

Колегія суддів вважає необґрунтованими й доводи захисника про порушення приписів ч. 7 ст. 223 КПК, оскільки воєнізована охорона у Київському метрополітеніне відноситься до правоохоронних органів, а особистої заінтересованості в результатах кримінального провадження свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 – інспекторів воєнізованої охорони, які брали участь в якості понятих при проведенні огляду місця події, судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стороною обвинувачення надсилались стороні захисту відповідні листи для відкриття додаткового доказу, отриманого під час судового розгляду, – висновку експерта №10-869 від 8 серпня 2019 року, що свідчить про виконання прокурором передбаченого ч. 11

ст. 290 КПК процесуального обов`язку, а тому доводи захисника про порушення в цій частині положень КПК є безпідставними.

Також у вироку зазначені мотиви визнання неналежним доказом долученого стороною обвинувачення висновку експерта №10-869 від 8 серпня 2019 року, як такого, що за своїм змістом прямо чи непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Під час судового провадження та провадження з перегляду судових рішень в апеляційному порядку суди дотрималися вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК.

Відтак доводи захисника ОСОБА_6 про порушення принципу змагальності сторін та про немотивовану, на його думку, відмову в задоволенні клопотань про допит експерта та про проведення слідчого експерименту, є необґрунтованими.

Апеляційний розгляд здійснено апеляційним судом з дотриманням положень статей 370, 404, 405 КПК. При цьому апеляційний суд у відповідності до вимог ст.  419 КПК перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , надавши вичерпні відповіді, а також зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким керувався.

Також перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушень апеляційним судом вимог ст. 23 КПК, оскільки в ухвалі відображено ті показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які вони давали в місцевому суді під час судового розгляду.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК є правильною.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд, дотримуючись вимог ч. 1 ст. 5 КК, застосував положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року, оскільки цим Законом пом`якшено кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 185 КК.

Виходячи з обставин, врахованих місцевим судом при призначенні ОСОБА_7 покарання, та в зв`язку з тим, що покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт та арешту є реальними покараннями, апеляційний суд призначив йому покарання у виді одного року обмеження волі із звільненням на підставі ст.  75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік та покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ст.  76 КК.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним для його виправленнята попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги захисника про порушення норм матеріального права при призначенні ОСОБА_7 покарання та його суворість є безпідставними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

А тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                            ОСОБА_2                                               ОСОБА_3