Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

справа №582/844/19

провадження №51-170км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі – Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання        ОСОБА_4 ,

прокурора                                              ОСОБА_5 ,

засудженого                                        ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2020  року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого,останній раз вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 26 лютого 2018 року за ч. 3 ст. 185, ч.  2 ст. 185 Кримінального кодексу України

( далі  - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3  роки,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.  186 КК.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2020  року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 26 лютого 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Судами встановлено, що 28 жовтня 2018 року близько 04:00 ОСОБА_6 поблизу господарства АДРЕСА_2 наздогнав ОСОБА_8 , який відмовився їхати з ним відпочивати, завдав йому одного удару кулаком правої руки в ділянку обличчя, а потім ще одного удару тією ж рукою в ділянку зубів. Вказаними діями, ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження. Від отриманих ударів ОСОБА_8 присів до землі, прикривши своє обличчя руками. У цей момент ОСОБА_6 , діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом, з метою особистого збагачення, відкрито зірвав із шиї ОСОБА_8 золотий ланцюжок з хрестиком та з кишені куртки викрав мобільний телефон "Xiaomi Redmi 5 Plus", заподіявши останньому матеріальну шкоду на загальну суму 26 363,09 грн.

З місця вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_6 намагався зникнути, але невдовзі був зупинений ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яким на їх вимогу передав викрадені у потерпілого речі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку захисника, дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст.  186 КК кваліфіковані неправильно, оскільки вони мають кваліфікуватись за ч. 2 ст. 125 КК як легкі тілесні ушкодження. Серед іншого захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду. Стверджує, що показання потерпілого та свідків є неналежними та недопустимими доказами. Вважає, що суди не надали правильної оцінки вчиненому ОСОБА_6 діянню, іншим матеріалам кримінального провадження, які не підтверджують поза розумним сумнівом його винуватості в інкримінованому злочині. Крім того, вважає, що неправильна кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого засудженим ОСОБА_6 , призвела до призначення останньому надто суворого покарання. Зазначає, що вирок суду не відповідає вимогам статей 2, 7-9, 94, 349, 370-379 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), а ухвала апеляційного суду – ст.  419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити. Виявив бажання про здійснення судового засідання за відсутності захисника.

Прокурор просила залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу захисника без задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) не подали.

Мотиви Суду

Суд заслухав суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в  оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з  обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Зі змісту касаційної скарги видно, що захисник, серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, однак їх перевірка в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесена.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими, перевіреними та оціненими під час судового розгляду з додержанням ст. ст. 23, 94 КПК.

Викрадення чужого майна вважається відкритим, якщо воно відбулося у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка також усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.

Той факт, що ОСОБА_6 відкрито із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для здоров`я, викрав майно в потерпілого ОСОБА_8 , підтверджується:

- показаннями потерпілого про те, що саме ОСОБА_6 завдав йому двох ударів в обличчя та вибив зуб, а потім зірвав з його шиї золотий ланцюжок з хрестиком і забрав з кишені мобільний телефон;

- показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які пояснили, що почули, як потерпілий кричав та вимагав повернути викрадені речі, і в цей момент побачили ОСОБА_6 , який уже повертався назад; вони запропонували йому віддати викрадені в ОСОБА_8 речі, що той і зробив;

- протоколом огляду предметів з фототаблицею до нього;

- слідчими експериментами за участю потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;

- протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками.

Суд першої інстанції правильно визнав зазначені докази допустимими, достатньо переконливо аргументував свої висновки, дотримавшись вимог статей 85, 86, 87, 94 КПК.

На думку колегії суддів касаційного суду, місцевий суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 186 КК, а не за ст. 125 КК, як про це наголошував захисник у своїй касаційній скарзі. Твердження захисника про те, що показання інших свідків не взяті до уваги судом є безпідставними, оскільки вони не спростовують факту заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень та відкритого викрадення майна. Ці показання стосуються причини виклику таксі до кафе.

Таким чином, висновок суду першої інстанції поза розумним сумнівом вказує на винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.  2 ст. 186 КК, є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, а вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

З висновком суду першої інстанції щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст.  186 КПК обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, який переглянув вирок суду щодо ОСОБА_6 та залишив його без змін.

Посилання захисника на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про його особу через суворість є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Під час призначення ОСОБА_6 покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК, суд першої інстанції врахував ступінь його тяжкості та дані про особу засудженого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання та місцем відбування покарання характеризується позитивно.

Зважив суд і на обставину, яка пом`якшує покарання, а саме наявність на утриманні двох малолітніх дітей, і на відсутність обтяжуючих покарання обставин.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 мінімальне покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4  роки, а з урахуванням ст. 71 КК визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення засудженим нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК.

Крім того, під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції ретельно перевірив зазначені в ній доводи, аналогічні доводам його касаційної скарги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2020  року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                          ОСОБА_2                          ОСОБА_3