Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

30 березня 2021 року

м. Київ

справа № 169/855/18

провадження № 51-5145км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,

засудженої                                                             ОСОБА_5 ,

захисника

(в режимі відеоконференції)                              ОСОБА_6 ,

прокурора                                                               ОСОБА_7 ,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030200000205 від 29 липня 2018 року,  за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Купичів Турійського району, Волинської області, мешканки АДРЕСА_1 ,  такої, що судимості не мала,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2019 року ОСОБА_5 засуджено за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Ухвалено строк відбуття покарання  ОСОБА_5  обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Ухвалено залишити запобіжний захід у виді домашнього арешту, застосований щодо  ОСОБА_5 , до набрання вироком законної сили.

Згідно з вироком ОСОБА_5 засуджено за злочин, вчинений за наступних обставин.

29 липня 2018 року близько 15-ї години ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходилася за місцем свого проживання в житловому будинку АДРЕСА_2 , де між нею та її співмешканцем ОСОБА_8 , який також перебував у стані алкогольного сп`яніння, на побутовому ґрунті виник словесний конфлікт,  який перейшов до застосування фізичного насильства.

Зокрема, в ході конфлікту ОСОБА_8 , перебуваючи в спальній кімнаті, повалив ОСОБА_5 на ліжко, вдарив кулаком у грудну клітку, після чого почав душити її руками за шию, своїми діями заподіявши фізичного болю. У ході даного фізичного контакту ОСОБА_5 вдалося звільнитися від рук ОСОБА_8 та відштовхнути його ногою в  живіт. Після цього ОСОБА_8 припинив вчиняти фізичне насильство стосовно ОСОБА_5 та вийшов на кухню.

У подальшому ОСОБА_5 з метою помсти за вчинене щодо неї фізичне насильство з боку ОСОБА_8  наздогнала його біля дверей виходу з кухні в коридор, де зі столу, який стояв поряд з виходом з кухні, взяла кухонний ніж і, продовжуючи суперечку, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у виді смерті, завдала одного удару в грудну клітку ОСОБА_8 , чим заподіяла йому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного проникаючого поранення на передній поверхні грудної клітки справа з локалізацією в IV міжребер`ї по умовній біля грудинній лінії з ушкодженням серця, що спричинило гостру крововтрату, від якої наступила смерть потерпілого.

З метою приховання злочину ОСОБА_5 приховала засіб вчинення злочину – ніж та повідомила сусідів про вчинення її співмешканцем ОСОБА_8 самогубства шляхом самоушкодження.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 липня 2020 року вказаний вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Захисник вважає, що суди дійшли неправильного висновку щодо вчинення засудженою дій з метою самозахисту від ОСОБА_8 , а тому не застосовано статті 36 КК, а саме необхідної оборони.

Зокрема, на думку захисника, поза увагою судів залишилося те, що ОСОБА_8 неодноразово вчиняв насильницькі дії в сім`ї у стані алкогольного сп`яніння, а тому  засуджена сприймала його дії як реальну загрозу та змушена була захищатися.

Крім того, захисник стверджує про відсутність у кримінальному провадженні доказів, які б підтверджували наявність у засудженої прямого умислу на вчинення вбивства. Зазначає також про те, що державний обвинувач поза розумним сумнівом не довів належними і допустимими доказами складу та умислу на вчинення засудженою інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Також, захисник вважає, що суд апеляційної інстанції не співставив та не проаналізував доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженої, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях, слід віддати перевагу стандарту "поза розумним сумнівом" перед стандартом "баланс ймовірностей".

Він означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не вказує на те, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

Підґрунтям стандарту "поза розумним сумнівом" є фундаментальна цінність суспільства — гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім`я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у параграфі 55 рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2012 року у справі "Гриненко проти України" зазначається, що "при оцінці доказів Європейський Суд зазвичай застосовує стандарт доведення "поза всяким розумним сумнівом". Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів".

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

Установивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК, а саме у вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. З такими висновками місцевого суду погодився й апеляційний суд.

В основу рішення про визнання винуватості судами покладено показання ОСОБА_5 , яка повідомила обставини конфлікту та обставини, за яких завдала потерпілому удару ножем. Зокрема вона зазначила, що  потерпілий повалив її в спальній кімнаті на диван та почав завдавати ударів по руках і душити, відштовхнувши його від себе, вона сказала, що зараз викличе працівників поліції, та вибігла на кухню, а ОСОБА_8 пішов за нею, став у дверях і не пропускав її. Коли вона хотіла вийти, останній направив кулак в її сторону, тоді вона взяла в руки ніж, який лежав в кухні на столі, і замахнулася ним вперед, тобто на ОСОБА_8 , думала, що налякає, однак завдала йому удару ножем. Після цього ОСОБА_8 сам вийняв із себе ніж, вийшов на двір, де і впав біля груші. Очевидцями даної події були її діти: син ОСОБА_9 та донька ОСОБА_10 , які в той момент знаходилися в кімнаті.

Також покладено в основу вироку надані за участю психолога показання її малолітніх дітей ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які були очевидцями події та вказали, що тато почав битися, душити маму в кімнаті, де вони спали, тоді мама ногою відштовхнула тата і побігла на кухню, хотіла зателефонувати працівникам поліції, а тато в цей час став битися, тоді мама взяла ніж, яким завдала удару татові, показання потерпілої ОСОБА_13 , якій повідомлено про смерть її брата, показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які  вказали, що проходили повз двір засудженої та почули, як вона кричала, що потерпілий сам себе зарізав, та у дворі зібралося багато людей.

Крім того, в основу висновку покладено письмові докази, які підтверджують винуватість засудженої, а саме:

-         протокол огляду місця події від 29 липня 2018 року з фототаблицями, з якого вбачається, що огляд проводився на території житлового будинку;

-         протокол огляду трупа від 29 липня 2018 року, з якого вбачається, що об`єктом огляду є труп ОСОБА_8 ;

-         протокол проведення слідчого експерименту від 02 серпня 2018 року, в ході якого ОСОБА_5 детально розповіла про обставини, що мали місце 29 липня 2018 року в с. Ставок;

-         досліджений у судовому засіданні DVD-R диск із записом слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 , який відбувся 02 серпня 2018 року;

-         протокол огляду місця події від 02 серпня 2018 року з фототаблицями, з якого вбачається, що огляд проводився на території господарства;

-         висновок експерта № 132 щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілого;

-         висновок експерта № 58-МК з фототаблицею, з якого вбачається, що на тілі потерпілого ОСОБА_8 виявлено колото-різане пошкодження в ділянці грудної клітки спереду;

-         висновок експерта № 20;

-         акт № 441 наркологічної експертизи від 27 вересня 2018 року, з якого вбачається, що ОСОБА_5 страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності;

-         висновок судово-психіатричного експерта № 256 від 27 вересня 2018 року, з якого вбачається, що ОСОБА_5 в період скоєння інкримінованих їй протиправних дій не виявляла ознак хронічного психічного захворювання, недоумства та тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, перебувала в стані простого алкогольного сп`яніння, що не позбавляло її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З огляду на вказані обставини в судів першої та апеляційної інстанцій були об`єктивні та достатні підстави вважати доведеним факт скоєння ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння за частиною 1 статті 115 КК. Досліджені докази у сукупності відповідають фактичним обставинам провадження, є послідовними та узгодженими між собою.

Всупереч твердженням захисника належним чином перевірено та спростовано судами версію сторони захисту щодо перебування засудженої у стані необхідної оборони, а отже і вчинення умисного вбивства при перевищенні її меж (стаття 118 КК).

Так, умисне вбивство, передбачене статтею 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони — умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

На відміну від умисного вбивства, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння, який обумовлений захистом винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Частина 1 статті 36 КК необхідною обороною визнає дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина 3 статті 36 КК).

Вирішуючи питання про відсутність чи наявність у діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи слід оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Якщо дії особи мають на меті не зупинити протиправне посягання, а завдати шкоди іншій (потерпілій) особі, необхідна оборона виключається.

Місцевий та апеляційний суди, врахувавши вищезазначене, дійшли висновку про відсутність суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, яке б потребувало його негайного відвернення.

При цьому механізм заподіяння ушкодження в життєво важливий орган, знаряддя вчинення кримінального правопорушення, сила і локалізація удару, конфлікт та його перебіг, який передував ушкодженню, свідчать саме про усвідомлення засудженою суспільної небезпечності своїх дій, передбачення нею суспільно небезпечних наслідків та бажання їх настання.

Фактичні обставини справи свідчать, що засуджена, завдаючи потерпілому удару ножем, реалізовувала свій умисел, спрямований на позбавлення життя потерпілого, та бажала настання таких наслідків, з чим погоджується і колегія суддів.

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які би підтверджували, що під час конфлікту потерпілий використовував предмети чи зброю, прикладав достатню фізичну силу до неї, що дали би можливість засудженій відчувати реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, а тому дії потерпілого ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не могли бути розцінені засудженою як такі, що досягли ступеня суспільної небезпечності та викликали стан необхідної оборони. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України. Зі змісту ухвали вбачається, що жоден з доводів апеляційної скарги сторони захисту не залишився без оцінки та перевірки апеляційним судом, а також наведено вичерпні мотиви прийнятого рішення.

Таким чином, колегією суддів не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

На підставі наведеного касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями  433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 липня 2020 року щодо засудженої ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу її захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                         ОСОБА_3