Судове рішення · Постанова
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
- Справа №
- 760/9057/19
- Дата
- 30 березня 2021 р.
- Суддя
- Слинько Сергій Станіславович
- ч. 2 ст. 186 КК
Джерело: дані реєстру
Висновок щодо застосування норми права
Мотиви Верховного Суду
Що вирішив суд
Ми ще не прочитали це рішення. Текст нижче — повний і незмінений, як його опублікував реєстр.
Текст рішення
Оригінал у реєстріРішення знеособлене держателем реєстру: імена учасників замінено на позначки на кшталт ОСОБА_1. Ми не деанонімізуємо їх.
|
||
Постанова
Іменем України
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 760/9057/19
провадження № 51-4482км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100090001117, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полярне Мурманської області Російської Федерації, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу – за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, 30 травня 2017 року звільненого умовно-достроково на строк 1 рік 19 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 02 лютого 2019 року близько о 21:30, перебуваючи в приміщенні магазину "Білла" на вул. Липківського, 45 у м. Києві, повторно, відкрито викрав майно, а саме алкогольні напої та продукти харчування, що належали ПП "Білла – Україна", у зв`язку із чим спричинив вказаному підприємству шкоду на загальну суму 795,20 грн з ПДВ.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушенні вимог ч. 3 ст. 404 КПК України повторно не дослідив докази, а саме: протокол огляду від 04 лютого 2019 року; рапорт спеціаліста ОСОБА_8 щодо створення відеозапису за допомогою технічного засобу; СD-диск, що міститься в матеріалах провадження з відеозаписом подій, які відбулися в магазині "Білла" на вул. Липківського, 45 у м. Києві; журнал судового засідання від 13 вересня 2019 року та висновок експерта від 18 березня 2019 року. Зазначає, що досліджені в судовому засіданні місцевого суду докази не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 , висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги, кожен окремо, просили скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлену у кримінальному провадженні ухвалу апеляційного суду – без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 на підставах неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисних дій, які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи захисника про непричетність ОСОБА_7 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не визнав.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання представника потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Показання вказаних осіб місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться у рапорті о/у ДПС ВКП Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 02 лютого 2019 року, протоколах прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02 лютого 2019 року та 04 лютого 2019 року представників ПП "Білла – Україна", протоколі огляду місця події від 02 лютого 2019 року, протоколі огляду від 04 лютого 2019 року, довідці про вартість товару, викраденого 02 лютого 2019 року з філії магазину ПП "Білла – Україна" на вул. Липківського, 45 у м. Києві.
Уся сукупність зібраних у провадженні доказів була ретельно проаналізована судом, у тому числі й було проведено ретельний аналіз тверджень ОСОБА_7 про його непричетність у відкритому викраденні майна з магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 " на АДРЕСА_3 , що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення. Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, дії останнього за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.
Крім того, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів захисника щодо недопустимості доказів, а саме відеозапису на якому нібито міститься зображення моменту вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення та протоколу огляду місця події від 04 лютого 2019 року.
Як вбачається із протоколу огляду від 04 лютого 2019 року, органом досудового розслідування в присутності свідка ОСОБА_14 02 лютого 2019 року у період часу з 21:30 по 21:41 було проведено слідчу дію,а саме огляд відеозапису камер спостереження магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 " на АДРЕСА_3 , відтвореного на моніторі комп`ютера, розташованого в приміщенні магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".
Згідно зі ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, речей і документів. Для участі в огляді може бути запрошений учасник кримінального провадження, яким, на підставі п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК України, є свідок.
Враховуючи наведене, суд першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що досліджений у судовому засіданні CD-диск "Verbatim" є додатком до протоколу огляду від 04 лютого 2019 року, про що зазначено у ньому, при цьому диск містить запис проведення слідчої дії – огляду, а тому запис, зафіксований на вказаному диску, не є копією відеозапису камер спостереження з місця події, про що вказує захисник.
Таким чином, протокол огляду від 04 лютого 2019 року є належним та допустимим доказом.
Також колегія суддів касаційного суду вважає неспроможними доводи захисника про те, що свідок ОСОБА_12 під час судового розгляду в місцевому суді не вказувала, що будь-хто упізнав ОСОБА_7 як особу, яка вчинила грабіж, оскільки під час прослуховування технічного запису судового засідання від 13 вересня 2019 року було встановлено те, що свідок ОСОБА_12 зазначила, що охоронець вказав працівникам поліції на ОСОБА_7 через те, що він був схожий на особу, яка вчинила грабіж з магазину по зовнішності.
Ураховуючи вищевикладене, доводи захисника ОСОБА_6 про непричетність ОСОБА_7 до вчинення відкритого викрадення майна з магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", що на АДРЕСА_3 , колегія суддів касаційного суду вважає такими, що не відповідають дійсності.
Отже, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним.
Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Як вбачається із технічного запису судового засідання апеляційного суду від 24 червня 2020 року, цей суд, розглядаючи клопотання захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження деяких доказів у провадженні, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, оскільки стороною захисту та засудженим не було наведено обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чи порушення при дослідженні зазначених доказів.
При цьому, з огляду на зміст апеляційної скарги, поданої захисником на оскаржуваний вирок, жоден із її доводів не залишився поза увагою апеляційного суду та на кожен із них суд в оскаржуваній ухвалі дав належну відповідь, навівши докладні мотиви свого рішення.
Враховуючи наведене, апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог ст. 404 КПК України, а постановлена ухвала щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 — без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Це не юридична консультація. Перевіряйте текст постанови в реєстрі за посиланням угорі.
А як вирішували справи, схожі на вашу?
Підберемо рішення за вашою статтею та обставинами, покажемо, чим вони завершувались і який строк типовий.
Перевірити мою справу