Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 487/3858/17

Провадження № 51 - 5280 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                ОСОБА_5 ,

захисника засудженого ОСОБА_6         адвоката ОСОБА_7 в режимі                                                                                                відеоконференції

розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження     № 1-кп/487/79/19, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Миколаївського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року за ст. 121 ч. 1, ст. 70 ч. 4 , 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією Ѕ частки майна, яке є його власністю,

за ст. 185 ч. 2, ст. 186 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката      ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за:

-          ст. 185 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

-          ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ст. 70 ч.1 КК України ОСОБА_6 призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 6 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч. 4 КК України ОСОБА_6 за сукупністю злочинів шляхом частково складання покарання за даним вироком та вироком Миколаївського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року призначено остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі із конфіскацією Ѕ частки майна, яке є його власністю.

До набрання вироком законної сили до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання вказано рахувати з моменту його затримання з 20 липня 2018 року.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, 08 червня 2017 року у період часу з 13:00 по 14:00 годин ОСОБА_6 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом вільного доступу зайшов до коридору спільного користування, де біля одних із дверей побачив кухонну мийку з нержавіючої сталі і у нього виник злочинний умисел на повторне таємне викрадення чужого майна. Реалізовуючи свій злочинний умисел, на таємне викрадення чужого майна, скориставшись відсутністю уваги з боку сторонніх осіб та потерпілої ОСОБА_8 , ОСОБА_6 викрав кухонну мийку з нержавіючої сталі, яка знаходилась біля вхідних дверей до квартири АДРЕСА_3 за вищевказаною адресою та з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму  480 грн.

Крім того, 19 жовтня 2017 року о 17 годині ОСОБА_6 , знаходячись на літній площадці бару "Гурман", який розташований на перехресті вул. 8 Березня та            пров. Радіо в м. Миколаєві, побачив потерпілого ОСОБА_9 , у якого на той час перебував пакет із грошовими коштами, після чого у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна. Реалізовуючи свій злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна, прослідуючи за потерпілим, приблизно о 17 годині 10 хвилин біля другого під`їзду будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_6 підійшов до потерпілого ОСОБА_9 та шляхом ривку, із застосуванням насильства, заволодів пакетом зі спільними з потерпілою ОСОБА_10 грошовими коштами у розмірі 500 Євро. Після чого ОСОБА_6 , забравши вищевказане майно та утримуючи його при собі, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 15 523,64 гривень.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що судами не доведено вини ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, а органом досудового розслідування не здобуто достатніх доказів для такого обвинувачення. Звертає увагу на те, що крім показів потерпілого ОСОБА_9 , який на момент скоєння злочину  відносно нього, був у нетверезому стані, вина ОСОБА_6 у вчиненні цього злочину не підтверджена будь-якими іншими доказами у справі, оскільки обвинувачення не надало суду жодного свідка, який би підтвердив факт скоєння ним цього злочину.  Указує на те, що впізнання ОСОБА_6 в порушення вимог              ст. 228 ч. 7 п. 1 КПК України проводилося по одному фото як потерпілими, так і свідком. Також зазначає, що свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні висловив сумніви в тому, що особа, яку він опізнав по фото, та ОСОБА_6 одна і та ж особа. Крім того, вважає, що експертиза № 1638 від 23 жовтня 2017 року не є належним доказом у справі, оскільки вона не підтверджує факт нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_9 та заволодіння ним коштами останнього. Зазначає, що в порушення вимог ст. 22 КПК України при ухваленні вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 судами не взято до уваги всі надані стороною захисту зауваження та клопотання, а взято за основу лише докази сторони обвинувачення, які є недопустимими, грубо порушивши принцип змагальності та рівності сторін в судовому процесі.  На думку захисника, судом першої інстанції в порушення вимог ст. 374 КПК України не встановлено мотиву злочину та не встановлено спосіб його вчинення, а судом апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 404 КПК України не досліджено повторно обставини, які суд першої інстанції вважав достатніми для винесення обвинувального вироку.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за              ст. 185 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні повторно таємного викрадення чужого майна, а також відкритого викрадення чужого майна, вчиненого повторно, яке поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

На підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України суд обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_9 , який в судовому засіданні стверджувально вказав на ОСОБА_6 як на особу, яка попередньо вкусивши його, шляхом ривка вирвала у нього пакет з грошовими коштами в розмірі 500 Євро та втекла. Крім того, суд врахував показання свідка ОСОБА_11 , який в судовому засіданні вказав про те, що ОСОБА_6 19 жовтня 2017 року приходив до нього у пункт обміну валют і здійснив обмін валюти "Євро".

Суд першої інстанції також ретельно дослідив та перевірив на предмет належності і допустимості та обґрунтовано врахував як докази дані, які містяться в наступних матеріалах кримінального провадження: протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 19 жовтня 2017 року; витяг з ЄРДС                               № 12017150030004105 від 19 жовтня 2017 року за правовою кваліфікацією                  ст. 186 ч. 2 КК України; протокол огляду місця події від 19 жовтня 2017 року; висновок експерта № 1638 від 23 жовтня 2017 року; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 жовтня 2017 року; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 жовтня 2017 року.

Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.

Обґрунтовано у вироку і висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, чого захисник не заперечує у касаційній скарзі.

При цьому у вироку суду відповідно до вимог ст. 374 КПК України зазначені мотив та спосіб вчинення ОСОБА_6 зазначених злочинів, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими з огляду на таке.

Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин.

Так, за ст. 185 ч. 2 КК і за ст. 186 ч. 2 КК України судом встановлено корисливий мотив вчинення ОСОБА_6 вказаних злочинів.

Щодо способу вчинення цих злочинів, то у випадку із потерпілою ОСОБА_8 це було таємне викрадення ОСОБА_6 кухонної мийки з коридору спільного користування, а у випадку з потерпілими ОСОБА_9 – відкрите викрадення пакету з грошовими коштами шляхом ривку, із застосуванням насильства до потерпілого.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 2, ст. 186 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника,  визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Мотивуючи своє рішення, серед іншого апеляційний суд зазначив, що свідок  ОСОБА_11 , будучи приведеним до присяги та попередженим про кримінальну відповідальність, надав в суді першої інстанції пояснення про те, що ввечері                   19 жовтня 2017 року міняти валюту приходив саме  ОСОБА_6 , на запитання захисника щодо освітлення свідок відповів, що в обмінному пункті є освітлення, світили лампи, тому він і розгледів чоловіка, який обмінював грошові кошти "Євро".

Також апеляційний суд зазначив, що згідно протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, які містяться в матеріалах справи, потерпілим та свідку було надано чотири фотознімки, серед яких вони впізнали  ОСОБА_6 як особу, яка вчинила напад на потерпілого та яка обмінювала грошові кошти "Євро" в обмінному пункті, який розташований на зупинці громадського транспорту "Радянська", визнавши необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення вимог ст. 228 КПК України.

Щодо висновку експертизи №1638 від 23.10.2017 року, апеляційний суд також не встановив будь-яких порушень, зазначивши, що його складено у відповідності з вимогами до інструкції про проведення судово-медичної експертизи, у ньому надано відповіді на поставлені запитання слідчого і висновок експерта повністю узгоджується з поясненнями потерпілого та іншими доказами, дослідженими судом.

Апеляційний суд належним чином мотивував свій висновок щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , які аналогічні доводам касаційної скарги захисника, зазначивши в ухвалі мотиви, з яких її залишено без задоволення.

Клопотань про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження у порядку ст. 404 ч. 3 КПК України в апеляційній скарзі  не заявлялось. Як убачається із журналу судового засідання від 23 квітня 2020 року і від 20 серпня 2020 року та аудіозаписів цих судових засідань, які містяться на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, ні обвинувачений ОСОБА_6 , ні його захисник - адвокат ОСОБА_7 таких клопотань не заявляли, а тому доводи касаційної скарги в цій частині безпідставними.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст.370, 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 2, ст. 186 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог        статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |ОСОБА_2  |ОСОБА_3 |