Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 750/5745/15-к

провадження № 51-10195км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого|ОСОБА_1 ,|

суддів|ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,|

за участю: секретаря судового засідання прокурора|  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,|

виправданих|ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,|

захисника|ОСОБА_8 , |

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у  суді апеляційної інстанції, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270000000044 щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Чернігова,

виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі – КК), і

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя м. Чернігова,

виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, працюючи інженером з ОДР ДПС ДАІ, маючи спеціальне звання лейтенанта міліції, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, вчинив закінчений замах на одержання від ОСОБА_9 неправомірної вигоди в розмірі 10 000 грн, поєднаний із вимаганням, а ОСОБА_7 – в пособництві ОСОБА_6 у вчиненні цього злочину за таких обставин.

3 лютого 2015 року ОСОБА_6 , перебуваючи на службовому автомобілі "Део Ланос", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті вулиць Комсомольської і Примакова в м. Чернігові зупинив автомобіль "Део Ланос", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 та під час перевірки документів повідомив останньому, що номерні знаки агрегатів його автомобіля не відповідають технічному паспорту, тому на автомобіль необхідно накласти арешт і помістити на штрафний майданчик, а стосовно нього розпочати кримінальне провадження. Потім ОСОБА_6 доставив автомобіль до приміщення сектору комплексного дослідження транспортних засобів НДЕКЦ при УМВС України в Чернігівській області, розташований на вул. Шевченка, 162-А у м. Чернігові, де спілкувався з керівником експертного підрозділу, створивши у  ОСОБА_9 враження, що той підтвердив факт заміни номера двигуна.

Після цього ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_9 , що за умови сплати йому 500 доларів США він не буде вчиняти передбачених законом дій щодо нього та його автомобіля, і вони домовились про передачу коштів 4 лютого 2015 року. Водійське посвідчення ОСОБА_9 , технічний паспорт і ключі від автомобіля ОСОБА_6 залишив у себе, а автомобіль був поміщений на стоянку біля житлового будинку.

Того ж дня ОСОБА_9 звернувся до УСБУ у Чернігівській області із заявою про вимагання у нього грошей.

4 лютого 2015 року ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправність своїх дій і бажаючи убезпечити себе, направив на зустріч із ОСОБА_9 для отримання від нього неправомірної вигоди свого знайомого ОСОБА_7 , якому попередньо передав водійське посвідчення ОСОБА_9 , технічний паспорт на автомобіль та ключі від нього.

Цього ж дня близько 18:00 ОСОБА_7 , реалізуючи спільний із ОСОБА_6 злочинний умисел, на автостоянці біля будинку № 261 по просп. Миру в м. Чернігові одержав від ОСОБА_9 для передачі ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 10 000 грн, після чого був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Деснянський районний суд м. Чернігова вироком від 27 жовтня 2015 року виправдав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за пред`явленим їм обвинуваченням у зв`язку з відсутністю в їхніх діяннях складу кримінального правопорушення.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 16 травня 2016 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 листопада 2016 року скасував зазначену ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 18 січня 2017 року скасував вирок місцевого суду від 27 жовтня 2015 року і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Деснянський районний суд м. Чернігова вироком від 10 листопада 2017 року виправдав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв`язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 10 вересня 2018 року залишив вказаний вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без змін.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 19 листопада 2019 року скасував зазначену ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 27 жовтня 2020 року вирок місцевого суду від 10 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує, що апеляційний суд не проаналізував та не дав належної оцінки доказам, наданим стороною обвинувачення, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_6 і  ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень. Крім того, усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд апеляційної інстанції не повною мірою перевірив доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, не провів аналізу й оцінки доказів, а також не спростував їх, що потягло невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про недоведеність винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Зокрема, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав оцінки роздруківці вхідних і вихідних з`єднань між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , а також ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які відбувалися 4 лютого 2015 року за обставин, зафіксованих у відеозаписі, отриманому за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД). Також вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що зі змісту протоколу за результатами проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 5 лютого 2015 року не вбачається, що між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 була домовленість.

Позиції учасників касаційного розгляду

У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення і просив залишити її без задоволення. Виправдані ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_8 , погодились с думкою прокурора, заперечили проти задоволення касаційної скарги і просили залишити оскаржену ухвалу апеляційного суду без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно із ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Однак суд дотримався вимог ч. 6 ст. 22 КПК, створив необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав.

Доводи прокурора, наведені у його касаційній скарзі, зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінальних правопорушень, тому не можуть бути предметом касаційного розгляду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не надано належних та достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 і  ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Зокрема, суд зробив такі висновки на підставі оцінки показань, наданих у судовому засіданні: виправданих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які заперечували вимагання і одержання від ОСОБА_9 неправомірної вигоди в сумі 10 000 грн; свідка ОСОБА_9 , який зазначав про вимагання ОСОБА_6 500 доларів США за повернення його автомобіля і передачу для останнього 10 000 грн через ОСОБА_7 , який повернув йому документи та ключі від його автомобіля; свідка ОСОБА_10 , який працював інженером ДПС з організації дорожнього руху УДАІ в Чернігівській області, про те, що 3 лютого 2015 року він разом із ОСОБА_6 заступив на службу і того дня жодного автомобіля не зупиняли та не перевіряли у водіїв документів; свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Крім того, суд належно оцінив дані протоколу огляду та вручення грошових коштів від 4 лютого 2015 року, дані протоколу обшуку ОСОБА_7 від 4 лютого 2015 року, дані, що містяться у протоколі за результатами проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 5 лютого 2015 року, роздруківку вхідних та вихідних з`єднань абонентів за номерами ОСОБА_7 і ОСОБА_9 , ОСОБА_7 і ОСОБА_13 ; дані протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18 березня 2015 року.

Місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності і взаємозв`язку. На підставі досліджених доказів суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК, а ОСОБА_7 –кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи прокурора про необґрунтованість виправдувального вироку, оскільки, перевіривши матеріали кримінального провадження, встановив, що показаннями свідків, допитаних судом, письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення, поза розумним сумнівом не підтверджено того, що ОСОБА_6 вчинив замах на одержання неправомірної вигоди за невчинення в інтересах ОСОБА_9 дій із використанням службового становища за пособництвом ОСОБА_7 , поєднаний із вимаганням, а ОСОБА_7 вчинив дії, які виразились у пособництві в замаху на одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди за невчинення в інтересах ОСОБА_9 дій з використанням службового становища, поєднаному з вимаганням.

Під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення.

Ухвала апеляційного суду є належно мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції постановив правильне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що стороною обвинувачення не доведено вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК, а ОСОБА_7 –кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для скасування ухвали апеляційного суду, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, перевіркою кримінального провадження не встановлено. Тому суд касаційної інстанції не має підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 434, 436–438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у  провадженні в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                    ОСОБА_3