Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 березня 2021  року

м. Київ

справа № 364/1215/17

провадження № 51-1970 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                       ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання            ОСОБА_4 ,

прокурора                                                 ОСОБА_5 ,

засудженого                                             ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),

захисника                                                  ОСОБА_7   ( в режимі відеоконференції),

потерпілих                                                 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ( в режимі

відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну  скаргу засудженого ОСОБА_6   на вирок Володарського районного суду Київської області від 16 листопада 2018  року та ухвалу Київського апеляційного суду від  20 січня 2020 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013100010000155, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Городище-Пустоварівське Володарського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше  не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286  КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Володарського районного суду  Київської  області від 16 листопада 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Вирішено цивільний позов, а також питання про  судові витрати у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року, вирок місцевого суду,  у порядку ст.404 КПК України  змінено, виключено посилання про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 1500 гривень процесуальних витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору та  стягнення на користь держави судового збору у розмірі 866,80 грн. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він,  26 травня 2013  року близько 00:55 год, керуючи технічно справним мотоциклом марки "GEON GN150-11", транзитний номер НОМЕР_1 , не маючи відкритої категорії А в посвідченні водія серії НОМЕР_2 , виданого на його ім`я з правом керування транспортними засобами, які віднесені до категорії "В", рухаючись із пасажиром ОСОБА_10 ,  по АДРЕСА_2 , порушив вимоги п.п.2.1"а",  2.1 "ґ",  ",2.3 "б", 2.3 "г",  12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, зокрема, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди,  цього не зробив, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 ,  яка лежала на проїзній частині дороги. В результаті ДТП  потерпіла ОСОБА_11 ,  отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.

Сукупність допущених водієм ОСОБА_6 порушень  п.п.2.1"а", 2.1 "ґ",  ",2.3 "б", 2.3 "г", 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв`язку із наслідками ДТП.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить  скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Зазначає, що у вироку, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, всупереч вимог ст.374 КПК України,  не зазначено механізм ДТП, як спосіб вчинення злочину.

Вказує на недопустимість доказів, покладених в основу обвинувального вироку, а саме: протоколу слідчого експерименту від 04 вересня 2015 року, тому, що він брав у ньому участь в статусі свідка і протокол не підписав. Як наслідок, висновки судових автотехнічних експертиз теж є недопустимими доказами, оскільки проведені на підставі вихідних даних отриманих при слідчому експерименті.

Натомість, суд безпідставно визнав недопустимими доказами первинний  протокол слідчого експерименту та висновок судової автотехнічної експертизи на підставі нього.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені порушення проігнорував,  належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив та не навів підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою, чим порушив ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 , а також потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заперечили проти  задоволення скарги засудженого.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено. Такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі засудженого. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають встановленим  у судових засіданнях обставинам справи.

Касаційні доводи  засудженого ОСОБА_6 проте, що у вироку, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, суд всупереч вимог ст.374 КПК України,  не зазначив механізм ДТП, як спосіб вчинення злочину, не заслуговують на увагу.

Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України регламентовано, що у разі визнання особи винуватою,  в мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються, у тому числі,  формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Зі змісту сформульованої у ст.286 КК України диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У зв`язку з цим суди зобов`язані ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках:  1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано;  3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Як видно із вироку, суд першої інстанції дотримався наведених вимог. Суд у повній мірі встановив у чому саме полягали порушення з боку водія ОСОБА_6 , які норми  правил безпеки дорожнього руху ним не додержано. Обвинувачення, визнане судом доведеним, містить посилання на конкретні порушення.

При цьому,  під механізмом дорожньо-транспортної пригоди розуміють систему часових, динамічних та інших зв`язків окремих етапів, обставин і чинників, що формують сліди на взаємодіючих об`єктах під час розвитку дорожньо-транспортної події. Механізм  ДТП  складається із процесу, який можна розділити на три етапи,  зближення з перешкодою,  безпосередня взаємодія та розміщення після взаємодії.  Судом чітко були з`ясовані умови та наслідки  протікання цих процесів , що знайшло своє відображення у вироку.

Як видно з мотивувальної частини вироку, суд на підставі аналізу висновків судових автотехнічних екпертиз встановив, що водій ОСОБА_6 порушив вимоги п.п.2.1"а",  2.1 "ґ",  ",2.3 "б", 2.3 "г", 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, зокрема,  у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди,  цього не зробив, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 ,  яка лежала на проїзній частині дороги. В результаті ДТП  потерпіла ОСОБА_11 ,  отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події. Сукупність допущених водієм ОСОБА_6 порушень  п.п.2.1"а", 2.1 "ґ",  ",2.3 "б", 2.3 "г", 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв`язку із наслідками ДТП.

Що стосується тверджень засудженого про безпідставне визнання належними й допустимими доказами   протоколу слідчого експерименту від 04 вересня 2015 року   та висновків судових автотехнічних експертиз, зроблених на основі даних цього слідчого експерименту, оскільки вказані докази були отримані з його показань в статусі свідка, то вони  є неприйнятними з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 87 КПК  України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В свою чергу,  п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Наведене узгоджується також із положеннями ч.3 ст.240 КПК України,  яка не містить заборони  щодо залучення свідків  для проведення слідчої дії з метою  перевірки й уточнення  відомостей, які мають значення  для встановлення обставин кримінального провадження.

Вирішуючи питання, чи були відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_6 як свідком під час проведення 04 вересня 2015 року слідчого експерименту за його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права особи на мовчання та свободи від самовикриття, слід звернути увагу на наступне.

Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що відомості про ДТП до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені за фактом кримінального правопорушення, а не щодо ОСОБА_6 . Останній, викладаючи власну версію щодо обставин ДТП, стверджував про відсутність своєї винуватості у її наслідках, вказував про дотримання ним правил дорожнього руху. Такі його твердження слідчий, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК України, зобов`язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити та, у разі їх підтвердження, прийняти процесуальне рішення про закриття цього кримінального провадження за реабілітуючими обставинами. Саме з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_6 відомостей щодо обставин ДТП, за його згодою, 04 вересня 2015 року,  було проведено додатковий слідчий експеримент. Його проведенню передувало роз'яснення ОСОБА_6 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Під час цієї слідчої дії ( у якій також брали участь захисник, потерпілі, інші свідки та експерт) ОСОБА_6 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин наїзду на потерпілу   ОСОБА_11 .

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_6 або слідчий у будь-якій формі примушував його до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого на той час і достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_6 буде визнано підозрюваним. Тільки після проведення відповідних експертиз останньому, 31 жовтня 2017 року, було оголошено про підозру.

Відносно не підписання ОСОБА_6 протоколу, то   заслуговує на увагу і те, що під час проведення   слідчого експерименту, ОСОБА_6 не був єдиним учасником,  у ньому брали участь інші свідки, потерпілі, експерт, а також були присутні захисник і поняті. Усі учасники, в тому числі ОСОБА_6 , жодним чином не були обмежені у своїх правах, мали можливість вільно давати слідчому свої пояснення щодо події, яка відтворювалася. Жодних розбіжностей у поясненнях учасників слідчої дії не було, тому протокол був беззастережно підписаний  ними усіма, за виключенням ОСОБА_6 . Останній, в свою чергу, відмовившись від підпису, не зазначав причин такої відмови. Крім того, як встановлено судами нижчих інстанцій, ОСОБА_6  зауважень не висловлював та будь-яких заяв, скарг чи клопотань з цього приводу не подавав.

Виходячи з наведеного, доводи засудженого щодо недопустимості таких доказів, як  висновки судових автотехнічних експертиз від 12.10.2015 та 27.07.2016 тільки з тих підстав, що вони  були зроблені на основі даних, отриманих під час слідчого експерименту, який засуджений вважає недопустимим доказом,  є безпідставними. Щодо посилань ОСОБА_6 про те, що судом  не прийнято до уваги протокол слідчого експерименту від 25 липня 2013 року та висновок судової автотехнічної експертизи від 30 липня 2013 року, зроблений на підставі нього, як докази його невинуватості, то такі твердження перевірялися апеляційним судом та визнані  необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погодився із переконанням місцевого суду, який даючи оцінку протоколу слідчого експерименту від 25 липня 2013 року, у відповідності до вимог ст.89 КПК України зазначив,  що цей доказ є недопустимим, оскільки отриманий з порушенням КПК України. Зокрема, слідча дія проводилася за відсутності захисника, потерпілих та їх представника. Автотранспортні засоби, які були задіяні у слідчому експерименті, не відповідали тим транспортним засобам, які безпосередньо були причетні до ДТП. Задіяний слідчим мотоцикл не був ідентифікований за своїм видом та використовувався без пасажира. Погодні умови не зазначені, а також встановлено невідповідність часу його проведення.

Що стосується  висновку експерта №135 від 30 липня 2013 року, то суд не взяв його до уваги, оскільки  він  зроблений на основі  даних протоколу слідчого експерименту від 25 липня 2013 року, який визнаний недопустимим доказом. При цьому, зазначений висновок експерта був неповним, у ньому не було надано відповіді на поставлені у постанові слідчого  запитання.

Таким чином, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції  ретельно перевірив усі докази в їх сукупності, дав їм належну правову оцінку, навівши у вироку відповідні мотиви щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення обвинувального вироку.

При цьому, апеляційний суд, переглядаючи справу в порядку апеляційної                процедури, погодився із вироком місцевого суду, водночас відповідно до вимог         ст. 419  КПК України дав належну оцінку  доводам, викладеним в апеляційній      скарзі обвинуваченого   ОСОБА_6 ,  обґрунтовано відмовив  у  їх  задоволенні,

зазначивши  мотиви та підстави з яких дійшов такого переконання. Порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено. Ухвала апеляційного суду в повній мірі відповідає вимогам статті 419 КПК України, є законною, обґрунтованою та вмотивованою, тому доводи засудженого в цій частині також є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування рішень місцевого чи апеляційного судів, а тому підстав для задоволення касаційної  скарги засудженого немає.

З огляду на викладене та, керуючись статтями 434, 436, 438, 441,442 КПК України, Суд вважає, що оскаржувані судові  рішення  необхідно залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Володарського районного суду Київської області від 16 листопада 2018  року та ухвалу Київського апеляційного суду від  20 січня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                   ОСОБА_2                               ОСОБА_3