Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

23 березня 2021 року

м. Київ

справа № 281/957/19

провадження № 51-6133 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання      ОСОБА_4 ,

прокурора                                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , котрий діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Житомирського апеляційного суду від 6 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за                             № 12019060200000146, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Кремне Лугинського району Житомирської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше судимого – 6 лютого 2015 року Лугинським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 71 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 7 місяців без конфіскації майна, 4 липня 2017 року умовно-достроково звільнений від відбування покарання з невідбутою частиною покарання 9 місяців 18 діб,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 2 грудня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання                                з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 26 вересня                   2019 року приблизно о 22:45, перебуваючи поблизу стоянки нижнього складу ДП "Лугинське лісове господарство", що на вул. Заводська, 36 у с. Станційне Лугинського району Житомирської області, діючи умисно, повторно, шляхом обману пройшовши охорону, прийшов на вказану стоянку, підійшов до транспортного засобу марки ЗІЛ ММЗ 45021, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , відчинив незамкнені двері, сів до кабіни, де знайшов ключі запалення, виїхав за межі території підприємства та поїхав до с. Красностав Лугинського району Житомирської області, тим самим незаконно заволодів зазначеним транспортним засобом, який належить ДП "Лугинське лісове господарство".

6 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати                     і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що з огляду на всі обставини, які пом`якшують покарання, даних про особу винного, виправлення ОСОБА_7 вважає можливим без відбування покарання у виді позбавленням волі із застосуванням положень ст. 75 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника та просила залишити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 без зміни

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, в якій не заперечується винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 289 КК, а також вид та розмір призначеного засудженому покарання за вказане кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Разом із тим, доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість та можливості звільнення останнього на підставі                ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження                                   за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду                               в апеляційному порядку за апеляційною скаргою заступника прокурора щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м`якість та неправильного застосування судом першої інстанції ст. 75 КК, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи прокурора, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_7 від суспільства, а тому обґрунтовано визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 ККнеправильним та частково задовольнив вимоги сторони обвинувачення.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі  ст. 75 КК, апеляційний суд, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, урахував дані про особу винного, котрий будучи раніше судимим за вчинення аналогічного злочину, відповідних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знову скоїв кримінальне правопорушення, що свідчить про стійку антисоціальну поведінку, а також взяв до уваги висновок органу пробації про високий ризик вчинення ОСОБА_7 нового злочину та неможливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства.

З огляду на такі обставини у їх поєднанні, а також на поведінку засудженого, його негативну характеристику, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети.

При цьому, суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою пом`якшуючі покарання обставини – щире каяття та добровільне відшкодування шкоди, відсутність обставин, що його обтяжують, та правильно погодився з розміром призначеного ОСОБА_7 місцевим судом покарання за ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, що є мінімальним у межах санкції вказаної норми, без конфіскації майна.

На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду                              і доводили необхідність зміни вироку апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника відсутні.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Підстав для застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що захисник порушив питання                  у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Житомирського апеляційного суду від 6 листопада 2020 року щодо                              ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                      ОСОБА_3