Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

23 березня 2021 року

м. Київ

справа № 182/3090/17

провадження № 51-6069км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня

2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040340001966, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше судимого, 27 жовтня 2015 року вироком Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

24 січня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення строком на 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня

2015 року та визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 2 місяці.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він

13 травня 2017 року, приблизно о 19:10, перебував на АДРЕСА_2 , де побачив ОСОБА_8 , який сидів на бордюрі та був у нетверезому стані. В цей час у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення майна ОСОБА_8 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_8 та, діючи умисно, відкрито, повторно з корисливих мотивів правою рукою ззаду зірвав з шиї останнього срібний ланцюжок вагою 10 г., 925 проби, вартість якого складає 131, 70 грн, на якому був срібний хрестик вагою 4 г., 925 проби, вартість якого складає 52, 68 грн, спричинивши ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 184, 38 грн. З місця вчинення кримінального правопорушення

ОСОБА_7 зник, отримавши реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник, обґрунтовуючи вимоги поданої касаційної скарги, вказує на однобічність і неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що місцевий суд не встановив достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, що призвело до неправильної кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, зокрема як відкрите викрадення чужого майна (грабіж). Оскільки, засуджений вважав, що діє непомітно для самого потерпілого у зв`язку з тим, що останній був у стані сильного алкогольного сп`яніння, а також непомітно для осіб, які перебували поблизу, зокрема свідків. Також засуджений не чув ніяких вимог зупинитись та повернути викрадене майно, тобто вважав, що його протиправні дії залишились ніким непомічені.

Також, захисник стверджує, що суд першої інстанції не розглянув питання щодо можливості застосування ст. 75 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, оскільки у останнього на утриманні перебуває троє малолітніх дітей та наявна хронічна хвороба нижніх кінцівок.

На зазначені порушення засудженим ОСОБА_7 було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419  КПК України, не надав оцінки всім доводам скарги останнього та прийняв рішення, яке не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу не подавались.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом

не встановлено достатніх доказів для доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України,

є законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд зробив правильний висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Так, винуватість засудженого підтверджується показаннями потерпілого

ОСОБА_8 , який в суді першої інстанції показав, що він дійсно був у стані алкогольного сп`яніння і коли присів наприсядки спиною до дороги, хтось підійшов ззаду, зірвав з його шиї ланцюжок і побіг. Він піднявся, почав кричати вслід грабіжнику, щоб той зупинився та повернув викрадене, однак не побіг за ним, так як розумів, що не наздожене злочинця. Через деякий час, до нього підійшов хлопець і запитав, чи не у нього забрали ланцюжок та повідомив, що того, хто зірвав ланцюжок, спіймали і забрали до поліції. Також винуватість засудженого  підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що вони побачили потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп`яніння і сидів на бордюрі і до нього ззаду підійшов інший чоловік, а саме ОСОБА_7 . На вказаних осіб свідки спочатку не звертали уваги, а потім почули крик потерпілого: "стій, віддай ланцюжок", а водночас інший чоловік, яким був ОСОБА_7 швидко пішов від потерпілого. В подальшому свідки зателефонували співробітникам поліції. В результаті працівники поліції затримали ОСОБА_7 .

Крім зазначених показань потерпілого та свідківвинуватість засудженого ОСОБА_7 підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України, зокрема як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Зазначене вище спростовує доводи касаційної скарги захисника про те, що злочинні дії засудженого ОСОБА_7 залишились ніким не помічені.

Також, предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційного суду, були доводи апеляційної скарги засудженого, які є аналогічними доводам касаційної скарги його захисника, щодо можливості застосування ст. 75 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, оскільки у останнього на утриманні перебуває троє малолітніх дітей та наявна хронічна хвороба нижніх кінцівок. Так, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що дані про особу винного, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, конкретних обставин його скоєння, характеру, способу та наслідків вчиненого не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства. Крім того, ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення протягом іспитового строку, а тому покарання за вчинене ним нове кримінальне правопорушення має бути призначено йому за правилами, передбаченими нормами статей 71, 72 КК України. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку всім викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам, в тому числі і тим на які послалася у своїй касаційній скарзі його захисник, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Покарання засудженому ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом і розміром воно є необхідним та достатнім для виправлення останнього й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, і відповідає вимогам ст. ст. 50, 65, 71 КК України.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

24 січня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня

2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого

ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                 ОСОБА_3