Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 521/13711/15-к

провадження № 51-5525км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання                       ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                        ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 15 січня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя  АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2014 року за статтею 15, частиною 2 статті 186, із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України (далі – КК)  до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 187 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Малиновського районного суду міста Одеси від 15 січня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього майна, що є його власністю, крім житла.

ОСОБА_7 засуджено за те, що він 27 червня 2015 року о 03 год 30 хв, перебуваючи на зупинці маршрутного транспортну на перетині вулиць Грушевського та Паркової у місті Одеса, умисно з метою заволодіння чужим майном, здійснив напад на потерпілого ОСОБА_8 , у ході якого застосовував насильство, небезпечне для життя і здоров`я останнього, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження. Після цього заволодів майном, належним ОСОБА_8 на загальну суму 3700 грн., яким розпорядився на власний розсуд.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погоджується із судовими  рішеннями, постановленими стосовно його підзахисного, просить їх скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження закрити з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Обґрунтовуючи свої вимоги захисник стверджує, що стороною обвинувачення не здобуто належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_7 , а відтак рішення суду першої та апеляційної інстанцій вимогам статті 370 КПК не відповідають.

Зокрема, на переконання скаржника, ані показаннями потерпілого ОСОБА_8 , ані показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , чи іншими доказами у справі не підтверджено факту спричинення засудженим тілесних ушкоджень.

Крім того, суд першої інстанції при формулюванні обставин вчинення кримінального правопорушення, які визнані ним доведеними, вдався до припущень, що не ґрунтуються на доказах, досліджених під час судового розгляду, що, в свою чергу, є порушенням вимог статті 370 КПК.

Вважає, що протокол огляду місця події, проведений у квартирі, де мешкав ОСОБА_7 , є недопустимим доказом, оскільки дозвіл на проведення слідчої дії надано особою, яка не була її власником. Стверджує, що відеозапис з відеокамери спостереження, визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, в силу порушення процедури його отримання, встановленої КПК також є недопустимим доказом.

Зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про повторне дослідження доказів, доводів, зазначених в апеляційних скаргах захисників, належним чином не розглянув та не вмотивував своє рішення про їх необґрунтованість.

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав подану ним касаційну скаргу, просив її задовольнити за доводами, викладеними в ній.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні наполягала на необґрунтованості доводів захисника. Просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без зміни.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є  рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження у касаційному порядку колегія судів дійшла до наступних висновків.

Щодо посилання захисника на те, що суд першої інстанції при формулюванні обставин вчинення кримінального правопорушення, які визнані ним доведеними, вдався до припущень, що не ґрунтуються на доказах, досліджених під час судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу рішення про винуватість ОСОБА_7 місцевий суд поклав висновок експерта від 07 липня 2015 року № 1557, згідно з яким у потерпілого було виявлені тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості.

При цьому експерт, відповідаючи на запитання, постановлені на експертне дослідження, стосовно характеру, механізму та способу нанесення ОСОБА_8 , ушкоджень, у висновку зазначив про їх виникнення від дії тупих предметів, індивідуальні особливості яких у пошкодженнях не відобразилися та уточнив, що їх виникнення у результаті однократного падіння на площину з невеликої висоти з вертикального, чи наближеному до такого, положення малоймовірно.

Натомість місцевий суд, надаючи оцінку вищезазначеному доказу у справі, безпідставно розширив висновок експерта та висловився з приводу механізму спричинення потерпілому ушкоджень, описавши у вироку предмети, якими могли бути нанесені удари, та зазначивши, що локалізація тілесних ушкоджень свідчить про заподіяння не менше двох травматичних впливів, визначених судом предметами, у ліву та праву частину обличчя потерпілого.

Крім того, місцевий суд дійшов необґрунтованих висновків, що плями бурого кольору, виявлені під час огляду місця події від 27 червня 2015 року, а саме ділянки місцевості на розі вулиць М. Грушевського та Паркової у місті Одеса, де було вчинено напад на потерпілого, є залишками крові, що належить потерпілому.

Як зазначалося вище, відповідно до частини 3 статті 370 КПК обґрунтованим є  рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивноз`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту про неприпустимість формулювання висновків судами, які не ґрунтуються на доказах, проте, вважає що у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції не порушена загальна засада судочинства закріплена у статті 17 КПК та гарантована статтею 62 Конституції, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки такі умовиводи суду не змінюють загальної картини обставин вчинення ОСОБА_7 злочину та не підривають доведеності поза розумним сумнівом юридично значущих фактів, необхідних для правильної кваліфікації дій засудженого.

Щодо допустимості результатів огляду, проведеного 27 червня 2015 року у квартирі АДРЕСА_2 , в якій проживали ОСОБА_7 разом з цивільною дружиною ОСОБА_13 .

Статтею 30 Конституції України встановлено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, закон допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.

За змістом статей 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Водночас у частині 1 статті 233 КПК, яка визначає порядок проникнення до житла та іншого володіння особи, передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною 3 цієї статті.

Таким чином огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє (є власником чи користується на праві оренди, іншому праві оплатного чи безоплатного передання у користування та володіння), за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_13 , яка проживала разом із засудженим у вищезазначеній квартирі, надала свою письмову згоду на огляд житла з метою фіксації обставин вчинення кримінального правопорушення (аркуш справи 67, том 2).

Після отримання зазначеного дозволу слідчий провів огляд житла та склав відповідний протокол від 27 червня 2015 року. Під час огляду були виявлені та вилучені сумка чорного кольору з ноутбуком  марки "НР" Model 255G3, IMEI 2CE3090Y3T та футболка чорного кольору з логотипом "ADIDAS" з трьома білими стрічками на лівому рукаві. В подальшому слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, яке було задоволено ухвалою слідчого судді від 01 липня 2015 року.

Огляд житла у даному випадку не носив характеру обшуку, оскільки виявлені речі відкрито знаходилися на полу під столом у спальній кімнаті, а тому підстав, які б давали можливість ставити під сумнів законність проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії і, в свою чергу, визнавати зазначений протокол огляду недопустимим доказом, колегія суддів касаційного суду не вбачає.

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість відеозапису з відеокамери спостереження, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про те, що відеозапис з камери спостереження міг бути отриманий лише за процедурою тимчасового доступу до речей і документів.

Зазначений матеріальний носій інформації був оглянутий слідчим у присутності двох понятих, про що складений протокол від 28 липня 2015 року, та долучений до кримінального провадження як речовий доказ, про що винесена відповідна постанова від 28 липня 2015 року. Достовірність відомостей, зафіксованих на ньому, стороною захисту не оспорювалася.

Щодо доводів сторони захисту стосовно безпідставності відмови апеляційним судом у задоволенні клопотань про повторне дослідження доказів.

Відповідно до частини 3 статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Після виконання дій, передбачених статтями 342-345 КПК суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 01 жовтня 2020 року розглянув клопотання захисника ОСОБА_14 про повторне дослідження доказів і повторний допит потерпілого, свідків та відмовив у задоволенні, з огляду на його безпідставність.

Перевіряючи кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів погоджується з рішенням апеляційного суду з приводу відмови у задоволенні зазначеного клопотання.

Підсумовуючи, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б негативно вплинули на законність та обґрунтованість ухвалених судами першої та апеляційної інстанції рішень. А отже, підстави для їх скасування відсутні.

За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 15 січня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |ОСОБА_2 |ОСОБА_3 |