Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 689/299/19

провадження № 51-5414 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

захисника в режимі відеоконференції             ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого           ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018240000000368, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 12 листопада      2018 року близько 01:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у приміщенні житлового будинку за місцем свого проживання, що на АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин, які виникли в ході суперечки між ним та його сином ОСОБА_8 , наніс останньому один удар дерев`яною палицею в лобну частину голови, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження. Від отриманих тілесних ушкоджень ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 07:15 ОСОБА_8 помер у Хмельницькій обласній лікарні.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від         11 жовтня 2019 року – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд взяв до уваги надані під час проведення слідчого експерименту показання неповнолітнього свідка ОСОБА_9 , який був присутнім при проведенні слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_10 . Зазначає, що свідок ОСОБА_10 перебуває у неприязних відносинах із засудженим ОСОБА_7 , під час допиту неодноразово путалась у показаннях щодо обставин нанесення удару. Вважає, що матеріали кримінального провадження не містять інших доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Зазначає, що за встановлених судом обставин дії ОСОБА_7 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 119 КК України. Крім того, вважає, що призначене місцевим судом покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 та є явно несправедливим через суворість. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідків та експерта.

Крім того, вказує, що звукозаписи судових засідань частково не прослуховуються, при цьому суд апеляційної інстанції вказаним обставинам відповідної оцінки не надав.

У касаційній скарзі, яка є аналогічною за змістом з касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

При цьому засуджений ОСОБА_7 зазначає, що ніякої палиці в будинок він не приносив, звідки вона взялася не знає, підібрав її, щоб винести з будинку, ударів цією палицею нікому завдавати не збирався.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та засудженого не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційні скарги, просив їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг захисника та засудженого, просила судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У своїй касаційній скарзі засуджений зазначає, що ніякої палиці в будинок він не приносив, звідки вона взялася не знає, підібрав її, щоб винести з будинку, ударів цією палицею нікому завдавати не збирався.

Тобто, як на підставу для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, окрім іншого, засуджений посилається на невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Як передбачено ч. 2 ст. 438 КПК України, при вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Таким чином, вимогами кримінального процесуального закону суд касаційної інстанції позбавлений можливості скасувати або змінити судові рішення місцевого та апеляційного судів через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України).

За таких обставин доводи касаційної скарги засудженого в цій частині не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів касаційних скарг захисника та засудженого про те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, то такі доводи є необґрунтованими.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі показань засудженого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,          ОСОБА_13 , експерта ОСОБА_14 .

Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку як докази дані, що містяться у: протоколі огляду місця події від 13 листопада 2018 року; висновку судово-медичної експертизи № 113 від               27 листопада 2018 року; висновку судово-медичної експертизи № 1814 від 04 грудня 2018 року; висновку судово-медичної експертизи трупа № 629 від 06 грудня           2018 року; висновку судово-цитологічної експертизи № 13 від 06 лютого 2019 року; довідці лікаря Ярмолинецької центральної районної лікарні щодо перебування ОСОБА_7 13 листопада 2018 року у стані алкогольного сп`яніння.

Крім того, місцевим судом безпосередньо у судовому засіданні досліджено речові докази, зокрема дерев`яну палицю кустарного виробництва (предмет злочину) та футболку ОСОБА_7 зі слідами крові.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

На підставі сукупності зазначених доказів місцевий суд кваліфікував дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Під час касаційного розгляду встановлено, що письмові докази, показання засудженого, потерпілої, свідків та експерта були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.

В ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.

На думку колегії суддів не можуть бути предметом касаційного розгляду доводи касаційних скарг захисника та засудженого про те, що свідок ОСОБА_10 перебуває у неприязних відносинах із засудженим ОСОБА_7 , під час допиту неодноразово путалась у показаннях щодо обставин нанесення удару, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, не вправі здійснювати переоцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, у тому числі й показань потерпілої та свідків, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій.

Крім того, надуманими є твердження захисника та засудженого про те, щомісцевий суд безпідставно взяв до уваги надані під час проведення слідчого експерименту показання неповнолітнього свідка ОСОБА_9 , оскільки він був присутнім при проведенні слідчого експерименту із потерпілою ОСОБА_10 .

Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що свідок ОСОБА_9 був безпосередньо допитаний місцевим судом у судовому засіданні, зміст його показань викладено у тексті вироку. При цьому у вироку місцевого суду відсутні будь-які посилання на протокол слідчого експерименту, як на доказ винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину.

Що стосується доводів касаційних скарг захисника та засудженого про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 , з підстав необхідності кваліфікувати дії останнього за       ч. 1 ст. 119 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності;    2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між собою.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого. За таких обставин суб`єкт злочину усвідомлює можливість настання кінцевого наслідку (смерть потерпілого) в результаті заподіяних тілесних ушкоджень.

На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 , розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, які були активними, попередньо спровокувавши конфлікт, пригадавши старі образи, тримаючи біля себе заздалегідь підготовлену палицю, завдав нею удару в голову потерпілому ОСОБА_8 , який, при цьому, був беззбройний.

На переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_7 з суб`єктивної сторони мають ознаки непрямого умислу, оскільки він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав, що внаслідок завдання ОСОБА_8 удару дерев`яною палицею у життєво важливий орган потерпілий може отримати тяжкі тілесні ушкодження.

Незважаючи на те, чи конкретизував у своїй свідомості ОСОБА_7 ступінь тяжкості завданих ним ушкоджень, у даному випадку він має нести відповідальність за ті тілесні ушкодження, які фактично були спричинені потерпілому його діями.

Що стосується наслідку у виді смерті потерпілого, то в її настанні є необережна форма вини ОСОБА_7 , оскільки він не бажав та не допускав такого наслідку, проте міг і повинен був усвідомлювати можливість настання смерті потерпілого внаслідок своїх злочинних дій.

Таким чином, зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та виключають можливість кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК України.

З огляду на викладене доводи захисника та засудженого про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 колегія суддів вважає безпідставними та такими, що повністю спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами.

Крім того, не погоджуючись із призначеним ОСОБА_7 покаранням, захисник та засуджений вказують про невідповідність такого покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Санкція ч. 2 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому ОСОБА_7 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, суд виходив із того, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинений ним злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за місцем проживання характеризується посередньо. Також судом враховано ставлення ОСОБА_7 до вчиненого злочину, який на момент настання смерті потерпілого повністю виправдовував свою поведінку.

Обставин, які б пом`якшували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

На переконання колегії суддів, врахувавши тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого, а також конкретні обставини кримінального провадження в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання засудженого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України, наближене до мінімального.

У даному випадку призначене засудженому ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, а тому підстав вважати таке покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник та засуджений наголошують у своїх касаційних скаргах, не вбачається.

Крім того, на думку колегії суддів, необґрунтованими є доводи касаційних скарг захисника та засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит потерпілої, свідка та експерта.

Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просив вирок місцевого суду скасувати. При цьому в апеляційній скарзі захисник ставив питання перед апеляційним судом про повторний допит потерпілої ОСОБА_10 , свідка       ОСОБА_15 , експерта ОСОБА_14 .

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Крім того, у ч. 2 ст. 23 КПКУкраїни зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов переконання, що всі докази у кримінальному провадженні досліджено місцевим судом із дотриманням засад безпосередності, таким доказам надано відповідну правову оцінку, з якою погодився й суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку не порушив засад змагальності й безпосередності дослідження доказів, а сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати такі докази за умови, якщо вони належним чином оцінені в суді першої інстанції.

За результатом дослідження звукозапису судового засідання апеляційного суду колегією суддів не встановлено процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи касаційної скарги захисника та засудженого в цій частині колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Перевіряючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційними скаргами захисника та засудженого, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд проаналізував встановлені фактичні обставини та кваліфікацію дій засудженого, тобто надав оцінку доводам захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому за результатом апеляційного розгляду апеляційний суд не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили місцевому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційних скарг захисника та обвинуваченого в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що звукозаписи судових засідань частково не прослуховуються (судові засідання від 05 березня 2019 року,    21 березня 2019 року, 04 квітня 2019 року, 07 травня 2019 року, 02 липня 2019 року, 13 серпня 2019 року), то такі доводи колегія судів вважає необґрунтованими, оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

У ході підготовки кримінального провадження до касаційного розгляду під час прослуховування звукозапису судових засідань встановлено, що деякі технічні носії інформації, на яких зафіксовані судові засідання місцевого суду, мають задовільну якість технічного запису, під час їх прослуховування присутні сторонні звуки, погано чути засудженого та представника потерпілої. Однак вказані обставини не є беззаперечною підставою для скасування судових рішень, оскільки вказані обставини в цілому не заважають відтворити всю послідовність подій, які відбувалися у зазначених судових засіданнях.

Враховуючи викладене, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги захисника та засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                           ОСОБА_3