Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 497/1643/17

провадження № 51-5222км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                              ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12017160270000153, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Челябінськ (Російська Федерація), жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

За вироком Болградського районного суду Одеської області від 3 жовтня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку,  20 березня 2017 року приблизно о 19:25 (більш точного часу не встановлено), у стані алкогольного сп`яніння керував автомобілем "Mercedes-Benz 240D"(державний номерний знак НОМЕР_1 ) і, рухаючись по вул. Інзовській у напрямку з боку вул. Караманєва (Комсомольської) до вул. Паризької Комуни, порушив вимоги підп. "б" п. 2.3, підп. "а" п. 2.9, пунктів 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), виявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою і за наявності об`єктивної можливості вчасно помітити неповнолітніх пішоходів, які здійснювали рух уздовж правого краю проїзної частини, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на пішоходів   ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які рухалися в попутному йому напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) ОСОБА_7 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер, а ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_8 , не було з`ясована, оскільки останній відмовився від проходження експертизи.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 23 липня 2020 року вирок місцевого суду змінив у частині призначеного покарання, а абзац другої частини вироку виклав у такій редакції: "На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник вказує на те, що апеляційний суд повною мірою не врахував вчинення засудженим у стані алкогольного сп`яніння тяжкого злочину та його наслідків у вигляді настання смерті потерпілого і безпідставно погодився з рішенням місцевого суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, що призвело до призначення невиправдано м`якого покарання. За його твердженням, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів у апеляційній скарзі прокурора щодо неправильного застосування положень ст. 75 КК, не навів переконливих аргументів для їх спростування, а тому, на думку прокурора, ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржуване рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК  суд касаційної інстанції (далі – Суд) переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються. Тому Суд не переглядає судових рішень у цій частині на предмет їх законності та обґрунтованості.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є обґрунтованими з огляду на нижченаведене.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду – рішення суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Згідно з положеннями ст. 419  КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, на яких подану скаргу визнано необґрунтованою.

Однак цих вимог закону апеляційний суд під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_6 не дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. У  поданій скарзі, вказуючи на м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання і неправильне застосування до останнього ст. 75 КК, просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки

Переглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно застосував до ОСОБА_6 інститут умовного звільнення, а призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Так, згідно з ст. 75 КК,якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з  випробуванням.

Законодавець надав дискреційні повноваження судам у призначенні покарання, а також під час визначення можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак така дискреція діє лише в межах, установлених законом. А тому суд має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення  рішення.

Як вбачається зі змісту ухвали, апеляційний суд, мотивуючи свою позицію, послався на встановлені у вироку пом`якшуючі покарання обставинами – щире каяття ОСОБА_6 , визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, вчинення злочину з необережності. Також суд узяв до уваги досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства. Крім того, згаданий суд зазначив, що засуджений раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, має міцні соціальні зв`язки (одружений, утримує двох неповнолітніх дітей, працевлаштований), здійснює догляд за батьками похилого віку. При цьому, обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зважив на думку потерпілих, які просили не призначати ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, та позицію прокурора, який у судових дебатах у суді першої інстанції вважав, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.

Однак у своїй ухвалі апеляційний суд не дав переконливих, вичерпних відповідей на доводи прокурора щодо необґрунтованого звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням і переконливо їх не спростував.

Так, погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині правомірності застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК, апеляційний суд повною мірою не врахував того, що засуджений вчинив хоча і необережний, однак тяжкий злочин, який належить до злочинів проти безпеки руху, не проаналізував суд характеру й обсягу допущених засудженим грубих порушень ПДР, непоправних наслідків у вигляді смерті людини молодого віку – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Належно не оцінив суд і того факту, що засуджений, керуючи автомобілем, перебував у стані алкогольного сп'яніння. Між тим, згаданий факт, який ніким не оспорювався, свідчить про підвищену суспільну небезпеку учасника дорожнього руху, внаслідок дій якого сталася ДТП.

При цьому Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, водієм, який керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (див. постанови Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 484/3291/16-к, від 19 березня 2019 року у справі № 393/409/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 384/110/18, від 3 вересня 2019 року у справі № 166/753/17).

Враховуючи це, навіть позитивні дані про особу винного та наявність кількох пом`якшуючих обставин не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до засудженого положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування призначеного покарання.

Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху. Тому думка потерпілого щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною в цьому питанні.

З огляду на викладене Суд уважає, що за таких обставин твердження апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі щодо правильності висновку місцевого суду у вироку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання не є належно обґрунтованим та вмотивованим і суперечить вимогам ст. 75 КК.

Допущені апеляційним судом порушення є істотними, так як вони перешкодили цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до положень  п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно взяти до уваги наведене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, належно оцінити всі обставини, які мають правове значення під час вибору  покарання та порядку його відбування і ухвалити рішення, яке  відповідатиме вимогам ст. 370 цього Кодексу.

При цьому апеляційному суду слід мати на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого ОСОБА_6 та пом`якшуючих обставин, призначення йому покарання із застосуванням  положень ст. 75 КК є неправильним і таким, що суперечить ст. 50 цього Кодексу.

Отже, подану касаційну скаргу прокурора слід задовольнити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                    ОСОБА_3