Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/471/19

Провадження № 11-233заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року (судді Усенко Є. А., Васильєва І. А., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф.) у справі№ 9901/471/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо недопуску його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди";

- зобов`язати ВККС вжити заходів для допуску позивача до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди";

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 25 липня 2019 року № 667/ко-19, яким: визначено, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 07 червня 2018 року № 133/зп-18; відмовлено судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням ВККС від 07 червня 2018 року № 133/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) не встановлено порядку проведення "оцінювання відповідності судді займаній посаді". Цим Законом урегульовано виключно питання кваліфікаційного оцінювання для здійснення оцінки здатності судді здійснювати правосуддя, а не здатності відповідати посаді. Проведення будь-якого оцінювання судді з подальшим звільненням його з посади не відповідає європейським стандартам, а звільнення судді за результатами оцінювання є додатковою неконституційною підставою для звільнення судді.

3. На думку ОСОБА_1 , він отримав мінімально допустимий бал за іспит (50,6 %), що давало йому право продовжувати участь в оцінюванні.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 липня 2020 року закрив провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. Судове рішення мотивовано тим, що:

- встановлення частиною сьомою статті 101 Закону № 1402-VIII умов щодо оскарження рішення ВККС про надання рекомендації не обмежує право на оскарження рішення відповідача до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує та робить раціональною можливість звернення до суду за захистом права тоді, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією та ухвалювати за ним відповідне рішення;

- на інше розуміння положень частин сьомої та восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішення щодо надання рекомендації, як-то: визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмова судді в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді; визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці рішення складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації й повинні розглядатися разом із останнім рішенням;

- оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішення ВРП) є стадіями єдиного провадження, то рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного" провадження;

- оскаржуване рішення ВККС не створює самостійних правових наслідків та не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

- позовні вимоги ОСОБА_1 щодо протиправності дій ВККС, включаючи вимогу про зобов`язання Комісії ухвалити рішення про допуск його до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, нерозривно пов`язані з позовною вимогою про скасування рішення ВККС від 25 липня 2019 року № 667/ко-19 та є фактично обґрунтуванням і метою останньої, а отже, їм також не може надаватися правова оцінка судом, а провадження у справі підлягає закриттю в обсязі заявлених позовних вимог у цілому.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

6. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та порушив норми процесуального права.

7. На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував, що: позивач оскаржив не лише рішення, а й дії відповідача, а провадження у справі закрив виключно з аргументів можливості оскарження рішення Комісії; оскаржуване рішення ВККС є комбінованим і лише один з його пунктів є рекомендаційним; рішення ВРП про звільнення судді з посади також оскаржено до суду, а відтак суд протиправно обмежив право позивача на судовий захист.

8. ОСОБА_1 також зазначив, що в судовому засіданні 16 липня 2020 року його представник не заперечував щодо можливості об`єднання в одне провадження цієї справи зі справою про оскарження рішення ВРП про звільнення судді з посади, а лише вказав на те, що це питання слід вирішувати за участю обох сторін, оскільки відповідач також має висловити свою позицію з цього приводу, як того вимагає принцип рівності сторін у судовому процесі, проте такі аргументи були проігноровані судом.

9. Скаржникзауважив, що оскаржуване рішення ВККС ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов`язки для позивача, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді, а відтак може бути оскаржене до суду.

10. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

11. Виконуючий обов`язки керівника секретаріату Комісії листом від 17 вересня 2020 року № 19-1382/20 повідомив Велику Палату Верховного Суду про те, що із 07 листопада 2019 року припинено повноваження членів ВККС на підставі пунктів 2 і 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування". Проте станом на 17 вересня 2020 року новий склад ВККС не сформований. Представництво та самопредставництво інтересів ВККС у судах та інших органах влади відповідними працівниками секретаріату є неможливим, оскільки відсутність складу Комісії та її голови унеможливлює видачу довіреності та внесення змін до локальних актів, якими керується Комісія у своїй діяльності, а також до посадових інструкцій працівників секретаріату, а відтак Комісія не має можливості виконати вимоги ухвали суду та надати відповідні заяви по суті справи та з процесуальних питань, зокрема відзив на апеляційну скаргу.

Рух апеляційної скарги

12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 31 серпня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року, а ухвалою від 16 вересня 2020 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України, оскільки в такому випадку в межах поданої апеляційної скарги перевіряється лише правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а фактичні обставини справи не підлягають з`ясуванню та оцінюванню, а також ураховуючи практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01). Водночас Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні клопотання скаржника про розгляд справи в судовому засіданні за участю сторін.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

13. ВККС рішенням від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 .

Указаним рішенням Комісія встановила:

- черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди;

- мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

14. ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, отримавши при цьому 56,25 бала, а за результатами виконання практичного завдання отримав 50 балів.

15. Комісія рішенням від 25 липня 2019 року № 667/ко-19 визначила, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмовила позивачу в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням ВККС від 07 червня 2018 року № 133/зп-18; визнала суддю Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.

Оскаржуване рішення ВККС мотивовано тим, що суддя ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримав 56,25 бала, за виконання практичного завдання - 50 балів, тобто менше 50 відсотків від максимально можливого бала, а отже, не склав іспиту і не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

16. З наведених мотивів ВККС дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності.

17. Не погодившись із рішенням Комісії від 25 липня 2019 року № 667/ко-19, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

18. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

20. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії Комісії.

21. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

22. На виконання вимог Закону № 1402-VІІІ рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення).

23. Рішенням Комісії від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 затверджено Порядок проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання.

24. Однією з підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Комісії про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом (пункт 2 частини четвертої статті 83 Закону № 1402-VIII).

25. Суд першої інстанції встановив, що 07 червня 2018 року Комісія рішенням № 133/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 .

26. Пунктами 10 та 11 розділу V Положення встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.

27. Частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

28. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Комісії щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України (частина друга цієї статті Закону № 1402-VIII).

29. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

30. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

31. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), series A, № 93).

32. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

33. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

34. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

35. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

36. Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

37. За правилами пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним і скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

38. Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

39. Таким чином, рішення ВККС про надання рекомендації щодо звільнення судді з посади може бути оскаржено тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією.

40. Отже, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

41. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

42. ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

43. З огляду на наведене, а також на статус і повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII право на оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.

44. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 (провадження № 11-1344заі18), від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18 (провадження № 11-1213заі19) та від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/810/18 (провадження № 11-202заі20).

45. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення ВККС від 25 липня 2019 року № 667/ко-19 як таке, що не створює самостійних правових наслідків, не може бути самостійним предметом судового розгляду, а позов про його оскарження - підставою для відкриття провадження в цій справі.

46. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду про закриття провадження в цій справі з огляду на таке.

47. Як убачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2019 року ВРП розглянула подання з рекомендацією ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької областіта прийняла рішення № 2650/0/15-19, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді вказаного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України.

48. З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ОСОБА_1 оскаржив рішення ВРП про його звільнення до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції.

49. Так, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 листопада 2019 року відкрив провадження у справі № 9901/563/19 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення від 10 жовтня 2019 року № 2650/0/15-19.

50. Ухвалою від 24 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зупинив провадження у справі № 9901/563/19 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення до набрання законної сили судовим рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 9901/471/19 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 25 липня 2019 року № 667/ко-19.

51. Таким чином, станом на дату закриття провадження в цій справі (16 липня 2020 року) рішення ВРП, прийняте за результатами розгляду оскаржуваного рішення ВККС, уже було оскаржене ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 9901/563/19.

52. За висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року).

53. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року).

54. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

55. Відповідно до частин першої та другої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до різних відповідачів.

56. З урахуванням викладеного вище висновку про те, що рішення ВККС про надання рекомендації щодо звільнення судді з посади може бути оскаржено тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією, а також того, що позивач спочатку оскаржив до суду рішення ВККС від 25 липня 2019 року № 667/ко-19 в цій справі, а в подальшому - прийняте за результатами розгляду вказаного рішення ВККС рішення ВРП від 10 жовтня 2019 року № 2650/0/15-19 в іншій справі, у суду першої інстанції з огляду на вимоги статті 172 КАС України були підстави для об`єднання справ № 9901/471/19 і 9901/563/19 в одне провадженняз власної ініціативи з метою забезпечення ефективного доступу ОСОБА_1 до суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

57. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

58. Оскільки суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, оскаржувана ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про об`єднання цієї справи зі справою № 9901/563/19 в одне провадження).

Керуючись статтями 266, 308, 311, 320, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет

В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

В. С. Князєв С. П. Штелик