Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 161/16278/19

провадження № 51-4529км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030010002549, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Вахрушева Паронайського району Сахалінської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 1 березня 2002 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 142, п.п. "а", "і" ст. 93 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, звільненого 5 січня 2016 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 , діючи повторно, незаконно заволодів транспортним засобом, що належить потерпілому ОСОБА_7 , за обставин детально викладених у вироку.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, залишивши апеляційну скаргу без задоволення суд не зазначив підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою, тому його рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 289 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з вироку суду, ОСОБА_6 , діючи повторно, за допомогою викрутки пошкодив замок водійських дверей автомобіля "JEEP GRAND CHEROKEE", що належить ОСОБА_7 , та таким чином відчинив їх. Далі ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_8 неправдиву інформацію про те, що вказаний автомобіль належить йому, а ключ від нього втрачено. Після чого, шляхом укладення недійсного договору купівлі-продажу автомобіля отримав від ОСОБА_8 1 600 доларів США, протиправно вилучивши у ОСОБА_7 вищевказаний автомобіль, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на суму 70 888, 17 грн.

Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винного, котрий раніше притягувався до кримінальної відповідальності та відбував реальну міру покарання в місцях позбавлення волі, має незняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, має постійне місце проживання, одружений, на його утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей, дружина інвалід першої групи. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, обставин що його обтяжує суд не встановив.

Врахувавши наведені обставини в сукупності, місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є мінімальним в межах санкції ч. 2 ст. 289 КК.

Ці ж самі обставини слугували мотивом суду про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який також зазначив, що потерпілий не наполягав на призначенні ОСОБА_6 суворого покарання, а шкода завдана потерпілій ОСОБА_7 повністю відшкодована.

Разом із тим, статтею 75 КК передбачено, зокрема, що в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Погоджуючись із висновком місцевого суду про можливість застосування до  ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора зокрема про те, що засуджений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, при цьому маючи незняту та не погашену судимість в установленому законом порядку, на шлях виправлення не став й протягом короткого проміжку часу повторно вчинив новий умисний тяжкий злочин проти власності.

Крім того, убачається з матеріалів кримінального провадження, завдану злочинними діями ОСОБА_6 шкоду було відшкодовано не засудженим, а працівниками поліції шляхом повернення автомобіля ОСОБА_7 , що також підтвердив потерпілий в суді першої інстанції.

Наведені дані свідчать про наявність у ОСОБА_6 стійкої направленості умислу на вчинення кримінальних правопорушень та про відверте небажання останнього стати на шлях виправлення та неефективність застосування до нього вказаної норми кримінального закону, як заходу кримінально-правового впливу з метою попередження вчинення нових злочинів.

За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, м`яким покаранням, а протилежні висновки апеляційного суду в цій частині ухвали – необґрунтованими відповідно до вимог ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду  скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

За умови підтвердження обвинувачення ОСОБА_6 у тому ж обсязі, призначене останньому покарання із застосуванням ст. 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким покаранням.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                          ОСОБА_3