Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 р.

м. Київ

справа № 368/1788/18

провадження № 51-53км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від                  18 серпня 2020 року та  ухвалу судді Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 18 серпня 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він                         11   вересня 2018 року о 19.30 год., маючи при собі ключі від наданого йому для виконання роботи автомобіля КАМАЗ 5511, який належав на праві власності    ОСОБА_9 , діючи умисно, самоправно використав його для поїздки, й, рухаючись по вулиці Шевченка в с. Бурти не справився з керуванням і в`їхав у житловий будинок   АДРЕСА_1 . Внаслідок самоправних дій ОСОБА_8 власнику автомобіля                     ОСОБА_9 завдана майнова шкода в сумі 139 762, 95 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 ,  подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 18 серпня 2020 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Свої вимоги обґрунтовував тим, що хоча ОСОБА_7 не брав участі при розгляді цього кримінального провадження, однак внаслідок дій ОСОБА_8 поніс матеріальні та моральні збитки, оскільки останній автомобілем пошкодив його будинок.

Ухвалою судді Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу  адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , повернуто апелянту на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України як особі, яка не має права подавати апеляційну скаргу. При цьому апеляційний суд зазначив, що, оскільки адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , не є особою, яка відповідно до вимог ст. 393 КПК України має право подавати апеляційну скаргу на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 18 вересня 2020 року щодо ОСОБА_8 , адже ОСОБА_7 згідно з матеріалами кримінального провадження № 12018110290000416 не має жодного процесуального статусу у цьому провадженні, він не є суб`єктом апеляційного оскарження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить скасувати вирок та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що вирок та ухвала  є незаконними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_7 не був повідомлений про розгляд кримінального провадження. Зазначає, що у вироку не зазначено ні власника будинку, ні шкоду, яку було спричинено діями                      ОСОБА_8 в результаті наїзду на будинок ОСОБА_7 . Також апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, порушив конституційне право на оскарження судового рішення, оскільки положення ст. 129 ч. 3 п. 8 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства – забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить її  відхилити.

Учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею ст. 424 КПК України передбачені судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Оскільки вирок щодо ОСОБА_8 не був предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, тому  доводи про незаконність вироку місцевого суду щодо ОСОБА_8 не можуть бути предметом перевірки на даний час в суді касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 проістотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправомірне повернення його апеляційної скарги є необґрунтованими.

Частиною 1 статті 1 КПК встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством. Унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для забезпечення умов справедливого судочинства.

Статтею 393 КПК України чітко визначено перелік осіб, якімають право подати  апеляційну скаргу.

Так, крім інших, згідно з пунктами 1-7 ч. 1 ст. 393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати: обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;  обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання; підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник; законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього; законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру; прокурор; потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Із оскаржуваного судового рішення вбачається, що суддя апеляційного суду,  перевіривши апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах             ОСОБА_7 , встановив, що її подано всупереч положень п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки в ст. 393 КПК України визначено вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити вирок суду першої інстанції, а тому дійшов переконання про необхідність повернення апеляційної скарги, з чим погоджується і колегія суддів.

Статтею 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Разом із тим, у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може бути піддано допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. При цьому право доступу до суду не  може бути обмеженим  таким чином чи такою мірою, що саму суть права буде зведено нанівець.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. При вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з`ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 органом досудового розслідування пред`явлено обвинувачення за ст. 356 КК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 477 КПК України кримінальне провадження щодо зазначеного злочину здійснюється у формі приватного обвинувачення.

Частина 4 ст. 26 і ст. 477 КПК України передбачають, що єдиною законною підставою для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого.

При перевірці кримінального провадження встановлено, що 13 вересня 2018 року  ОСОБА_9 звернувся до Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУ НП в Київській області із заявою про притягнення  ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, який 11 вересня 2018 року самовільно без його дозволу, як власника, заволодів транспортним засобом - КАМАЗ 5511, внаслідок чого вчинив наїзд на будинок, що призвело до пошкодження транспортного засобу. У цьому кримінальному провадженні потерпілим виступає ОСОБА_9 .

Органом досудового розслідування діяння ОСОБА_8 кваліфіковано за ст. 356 КК України як самоправство та матеріали разом із обвинувальним актом були скеровані до суду.

Суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК України у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. В межах цього кримінального провадження ОСОБА_8 не обвинувачувався у заподіянні шкоди ОСОБА_7 , і висновок суду апеляційної інстанції, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 не є особою, яка наділена правом подачі ним апеляційної скарги, є правильним.

За таких обставин, повертаючи апеляційну скаргу, суддя апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах                            ОСОБА_7 .

Ухвала судді апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 КПК України, адже вона є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Разом із цим, право ОСОБА_7 , про яке йдеться у касаційній скарзі, може бути реалізоване у порядку, визначеному чинним законодавством, незалежно від його участі у цьому кримінальному провадженні.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу судді Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги залишити без зміни, а касаційну скаргу  адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                   ОСОБА_2                                            ОСОБА_3