Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 199/2607/16-к

провадження № 51- 3675 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                         ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

потерпілого                                    ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції:

захисника                              ОСОБА_7 ,

засудженого                          ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040630000100, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Вирішено цивільний позов, питання речових доказів та процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк покарання ОСОБА_8 попереднє ув`язнення з 19 січня 2016 року з розрахунком один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі до набрання вироком законної сили.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він 09 січня 2016 року приблизно о 16:15 год, знаходячись на автомобільній стоянці біля будинку № 60 по вул. Малиновського у м. Дніпрі, під час конфлікту з раніше знайомим ОСОБА_9 , на ґрунті неприязних відносин з приводу боргових зобов`язань, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вбивство останнього, тримаючи в руці пістолет "MAJOR BERG 2,5" № НОМЕР_1 , здійснив не менше 5 пострілів в область нижніх кінцівок та 1 постріл в нижню частину тулуба потерпілого. Внаслідок вказаних дій потерпілому ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження у виді проникаючого, сліпого, вогнепального, кульового поранення органів черевної порожнини з пошкодженнями великих судин, кореня брижі кишечника з крововиливами в черевну порожнину, що ускладнилось шоком, внаслідок яких потерпілий помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. На обґрунтування своїх вимог потерпілий, посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, вказує, що суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки такий висновок зроблено без належної оцінки даних, які містяться у висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи № 27 від 20 лютого 2016 року щодо виявлених на тілі потерпілого великої кількості тілесних ушкоджень, які свідчать, на його думку, про особливу жорстокість дій засудженого. Крім того, наводить доводи щодо м`якості призначеного ОСОБА_8 покарання, яке не відповідає характеру вчиненого злочину та особі засудженого. Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував, дані про особу засудженого, те що засуджений, не визнав себе винуватим, не розкаявся у скоєному, на досудовому розслідуванні переховувався від слідства та жодним чином не намагався відшкодувати потерпілому заподіяну моральну шкоду. Вказує, що апеляційний суд не навів в ухвалі докладних мотивів прийнятого рішення та вважає рішення апеляційного суду таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Під час касаційного розгляду потерпілий ОСОБА_6 підтримав подану ним касаційну скаргу і просив її задовольнити, скасувавши судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі потерпілого доводів, вважала, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

Захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , вважала що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення щодо засудженого без змін.

Засуджений ОСОБА_8 під час касаційного розгляду просив касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а судові рішення щодо нього без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що  суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.

Так, зі змісту касаційної скарги ОСОБА_6 убачається, що потерпілий, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Проте, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності, правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 .

Дослідивши усі інші надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.115 КК України.

Вирок відповідає вимогам статей 370, 373-374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 та правильність юридичної оцінки його дій саме за ч.1 ст. 115 КК України був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.

Апеляційний суд за апеляційною скаргою потерпілого, доводи якого, за своїм змістом, аналогічні тим, що наведені у його касаційній скарзі, переглянув вирок суду першої інстанції та, з наведенням ґрунтовних мотивів, визнав їх безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого щодо неправильної, на його думку, кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки вважає, що у останнього був умисел на протиправне позбавлення життя ОСОБА_9 з особливою жорстокістю, тобто за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, то вони є необґрунтованими.

Так, відповідно до норм ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, вказаних вимог закону при розгляді справи щодо ОСОБА_10 дотримано в повному обсязі.

За змістом оскаржуваних судових рішень кримінальне провадження надійшло до суду за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 ККУкраїни. За результатами судового розгляду в суді першої інстанції вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 січня 2019 року визнано ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 ККУкраїни та призначено покарання в межах санкції вказаної норми закону.

Проте, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року вищезазначений вирок від 03 січня 2019 року щодо ОСОБА_8 скасовано та призначено новий судовий розгляд.

Суд першої інстанції, провівши новий судовий розгляд відповідно до зміненої редакції обвинувального акта від 17 квітня 2020 року, в межах висунутого обвинувачення, дослідивши докази та врахувавши доводи потерпілого щодо необхідності перевірки доказів, які б підтверджували наявність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, встановив, що твердження потерпілого про наявність в діях ОСОБА_8 складу більш тяжкого злочину не узгоджуються з дослідженими доказами та виходять за межі обвинувачення, підтриманого в судовому засіданні прокурором.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи потерпілого щодо перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 115 КК України на п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто на більш тяжкий, з урахуванням норм кримінального процесуального закону є неспроможними, оскільки відповідно до вимог ст. 337 КПК України суд провів судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення був позбавлений права погіршити становище засудженого.

Щодо доводів касаційної скарги потерпілого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, колегія суддів касаційного суду вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 , дотримано вимог ст. 50, 65 КК України, оскільки враховано характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, дані, що характеризують засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, неодружений, до затримання не був офіційно працевлаштованим, не має офіційно-підтверджених джерел доходу, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за місцем фактичного мешкання характеризується задовільно, перебуває на обліку у військкоматі. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання засудженому судом не встановлено.

Враховуючи зазначене суд обґрунтовано дійшов висновку, що покарання ОСОБА_8 повинно бути призначено в межах санкції інкримінованого йому злочину у виді позбавлення волі на строк 9 років, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Крім того, призначаючи засуженному ОСОБА_8 покарання суд врахував позицію ЄСПЛ та правовий висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543 кмо 18), відповідно до якого, перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення.

У кримінальному процесі діє принцип заборони повороту до гіршого (reformatio in pejus). Нормативно він закріплений, зокрема, у ст. 416 КПК України. Відповідно до вказаної статті при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

У даному кримінальному провадженні, відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, попередній вирок від 03 січня 2019 року, яким ОСОБА_8 було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, був скасований у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому, суд апеляційної інстанції, призначаючи новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, не сформулював свій висновок щодо необхідності призначення більш тяжкого покарання ОСОБА_8 , ніж позбавлення волі на строк 9 років, у випадку якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, буде доведено в установленому законом порядку. У зв`язку з чим, за результатами нового розгляду суд ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК Українидо такого ж покарання, що було призначене йому раніше.

Не погодившись із вироком, потерпілий подав на нього апеляційну скаргу, в якій вказував на м`якість призначеного ОСОБА_8 покарання. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги потерпілого в цій частині визнав її доводи необґрунтованими, при цьому навів в ухвалі докладні мотиви на їх спростування.

Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішеннях у цьому кримінальному провадженні не встановлено, а тому касаційну скаргу потерпілого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                                 ОСОБА_3