Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 619/1895/18

провадження № 51-5538км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4

прокурора                                                                           ОСОБА_5

захисника                                                                           ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017220000000244, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Рубіжне Луганської області, мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 358 КК України,

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

Дергачівський районний суд Харківської області вироком від 25 червня 2019 року визнав невинуватою ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбаченихч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 358 КК України, і виправдав її у зв`язку з не доведенням вчинення кримінальних правопорушень, у яких вона обвинувачувалась.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалась у тому, що, будучи приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Харківської області, діючи з прямим умислом, направленим на виготовлення завідомо підробленого документу, 07 серпня 2003 року у невстановленому місці у невстановлений час склала та нотаріально посвідчила договір дарування земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , нібито в присутності ОСОБА_9 , присвоївши йому реєстраційний номер АДРЕСА_3 . ОСОБА_7 , бажаючи забезпечити протиправне набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_10 , діючи в інтересах останнього з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій у зв`язку із фактичною відсутністю ОСОБА_9 в момент укладання угоди, а також його згоди на відчуження земельної ділянки, умисно зазначила у вищевказаному договорі дарування земельної ділянки неправдиві відомості про посвідчення сторони договору та перевірку її дієздатності, скріпивши договір печаткою та внісши відповідні відомості до реєстру нотаріальних дій, засвідчивши таким чином протиправний договір дарування, надавши йому вигляду законності. При цьому ОСОБА_9 в момент укладення угоди у нотаріуса ОСОБА_7 був відсутній, підписи на документах не ставив, згоду на відчуження земельної ділянки не надавав. Внаслідок протиправних дій обвинуваченої ОСОБА_11 протиправно набув право власності, в той час як ОСОБА_9 протиправно та без його згоди було позбавлено права власності на вищевказану земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_8 того ж дня, повторно, за аналогічних обставин, діючи в інтересах ОСОБА_12 , склала та нотаріально посвідчила договір дарування земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_4 , нібито в присутності ОСОБА_13 . При цьому ОСОБА_13 в момент укладення угоди у нотаріуса ОСОБА_7 був відсутній, підписи на документах не ставив, згоду на відчуження земельної ділянки не надавав. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 ОСОБА_12 протиправно набув право власності на вищевказану земельну ділянку, в той час як ОСОБА_13 протиправно та без його згоди було позбавлено права власності на вищевказану земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_8 того ж дня, повторно, за аналогічних обставин, діючи в інтересах ОСОБА_12 склала та нотаріально посвідчила договір дарування земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_4 , нібито в присутності ОСОБА_14 . При цьому ОСОБА_14 в момент укладення угоди у нотаріуса ОСОБА_7 була відсутня, підписи на документах не ставила, згоду на відчуження земельної ділянки не надавала. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 ОСОБА_12 протиправно набув право власності на вищевказану земельну ділянку, в той час як ОСОБА_14 протиправно та без її згоди було позбавлено права власності на вищевказану земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_8 18 липня 2007 року, повторно, за аналогічних обставин, діючи в інтересах ОСОБА_15 , склала та нотаріально посвідчила договір дарування земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_5 , нібито в присутності ОСОБА_16 . При цьому ОСОБА_16 в момент укладення угоди у нотаріуса ОСОБА_7 був відсутній, підписи на документах не ставив, згоду на відчуження земельної ділянки не надавав. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 ОСОБА_17 протиправно набула право власності на вищевказану земельну ділянку, в той час як ОСОБА_16 протиправно та без його згоди позбавлено права власності на вищевказану земельну ділянку.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 25 червня 2019 року – без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що в суді першої інстанції провадження здійснено однобічно, що є порушенням принципу рівності сторін. Також вважає, що суди безпідставно визнали недопустимим доказами протоколи обшуку від 08 листопада 2016 року, оскільки їх було виділено з іншого провадження і їх засвідчення не являється обов`язковим.

Крім цього, прокурор вважає, що суди безпідставно не взяли до уваги показання допитаного під час досудового розслідування ОСОБА_16 , оскільки на час розгляду справи в суді він помер і допитати його безпосередньо не було можливості.

Також прокурор зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України безпосередньо не дослідив докази у кримінальному провадженні, не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора, тому ухвала суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 в інтересах виправданої ОСОБА_7 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без зміни.

Прокурор підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За частиною 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК Українивбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення – підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону апеляційним судом виконано.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 358 КК України,виходив з того, що не було доведено факту вчинення кримінальних правопорушень, у яких вона обвинувачувалась.

Прокурор, не погоджуючись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, аналогічну за доводами його касаційній скарзі, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та навів мотиви, чому визнав їх необґрунтованими.

Зокрема судом було перевірено показання виправданої, яка в суді першої інстанції показала, що всі правочини, які зазначені в обвинувальному акті, вчинялися нею, сторони підписували договір у двох примірниках і реєстрі, документи всі були підготовані належним чином, особи встановлювались за паспортом.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні вказав, що підписи на документах зовні відповідають його підпису, проте за яких обставин та коли він їх поставив не пам`ятає. Фактично, свідок не заперечував того, що він міг поставити підписи на вказаних документах і стверджував, що його ніколи ніхто не примушував підписувати будь-що.

Свідок ОСОБА_18 в суді першої інстанції пояснив, що під час оформлення договору дарування був присутній ОСОБА_9 за участі нотаріуса ОСОБА_19 , всі підписи ставили особисто.

Свідок ОСОБА_20 пояснювала, що проживала разом з ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Про наявність у останнього права власності на вказану в обвинуваченні земельну ділянку нічого не знає.

Свідок ОСОБА_14 вказала, що працювала в автосалоні, де було укладено угоди, проте будь-яких земельних ділянок, вказаних в обвинувальному акті, у власність не отримувала, підпис на договорі схожий на її, проте вона в цей день документів не підписувала, довіреностей нікому не давала, щодо оформлення зазначених угод їй нічого не відомо.

При цьому, свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснював, що підписи у документах належать йому, під час підписання документів були присутні і ОСОБА_13 , і ОСОБА_14 , які власноручно підписували всі документи у присутності нотаріуса ОСОБА_8 .

Крім цього, свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 в суді першої інстанції вказали, що 07 серпня 2003 року в приміщенні автосалону по АДРЕСА_6 нотаріус ОСОБА_7 посвідчувала угоди співробітникам автосалону, серед яких була і ОСОБА_14 .

Судово-почеркознавча експертиза вказаних у обвинуваченні договорів проведена не була, оскільки наданих на дослідження зразків було не достатньо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з судом першої інстанції щодо критичної оцінки показань ОСОБА_14 , оскільки вони спростовуються показаннями інших свідків, і дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження підроблення чи невідповідності підписів, які містяться у договорах.

Також апеляційним судом було належним чином перевірено доводи скарги прокурора щодо упередженості суду першої інстанції при розгляді кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів провадження, під час розгляду справи в суді першої інстанції прокурор заявляв відвід головуючій судді ОСОБА_24 , який був належним чином розглянутий і ухвалою судді Дергачівського районного суду Харківської області від 29 березня 2019 року відмовлено у його задоволенні з наведенням відповідного обґрунтування.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції діяв відповідно до положень КПК України, зберігав об`єктивність, створив для сторін кримінального провадження рівні умови, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Колегія суддів в цілому погоджується з доводами касаційної скарги прокурора щодо відсутності достатніх підстав для визнання недопустимими протоколів обшуку від 08 листопада 2016 року, складених за результатами проведення обшуків у домоволодінні АДРЕСА_7 .

У матеріалах кримінального провадження наявна постанова прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження, відповідно до якої з провадження № 12014220280000192 виділено в копіях документи, у тому числі і копії указаних протоколів обшуку від 08 листопада 2016 року. Питання про дослідження оригіналів вказаних документів під час судового розгляду сторонами, у зв`язку з невідповідністю наданих суду копій оригіналам документів, не ставилося. Сторона захисту не ставила під сумніви й зміст протоколів обшуку, тому висновки про їх недопустимість колегія суддів Верховного Суду вважає недостатньо обґрунтованими.

Однак, оскільки інші докази, у тому числі й похідні від зазначених протоколів обшуку, судами недопустимими не визнавались, їм надана оцінка під час судового розгляду, колегія суддів Верховного Суду вважає, що загальний висновок судів про необхідність виправдання ОСОБА_7 у зв`язку з не доведенням вчинення нею кримінальних правопорушень, у яких вона обвинувачувалась, є правильним.

Стосовно доводів про безпідставне відхилення показань ОСОБА_16 , які він надав  під час досудового розслідування, колегія суддів зазначає наступне. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 23, 95 КПК України, обґрунтовано вказав про необхідність безпосереднього дослідження доказів судом, у тому числі і допиті свідків. Оскільки безпосередньо допитати ОСОБА_16 можливості не було, у зв`язку зі смертю останнього, суд не міг взяти до уваги його показання, надані ним під час досудового розслідування.

Також колегія суддів Верховного Суду не убачає слушними доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог безпосередності дослідження доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.

Оскільки прокурор не навів обставин, які б свідчили про неповноту дослідження доказів або допущені порушення, які мали місце під час їх дослідження, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні такого клопотання. При цьому апеляційний суд повністю погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, і не надавав жодному доказу іншої оцінки.

На думку колегії суддів касаційного суду, суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевіривши доводи скарги, обґрунтовано залишив її без задоволення, мотивувавши належним чином своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційна скарга не може бути задоволена, а тому доводи касаційної скарги прокурора про допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.

Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                     ОСОБА_3