Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 736/559/19

провадження № 51-5188 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

представника потерпілої                       ОСОБА_6 ,

захисника                                                   ОСОБА_7 ,

виправданого                                            ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року щодо

ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270150000350, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Лупасове Корюківського району Чернігівської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Менського районного суду Чернігівської області від 4 грудня

2019 року  ОСОБА_8 визнано невинуватим і виправдано за ч. 2 ст. 121 КК

у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього злочину.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо арешту і речових доказів у кримінальному провадженні.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 24 липня 2020 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він 1 грудня 2018 року близько 20:00 в будинку

АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_9 металевим рогачем із дерев`яним держаком одного удару в праву частину обличчя. В результаті цього потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, у тому числі у вигляді субарахноїдальних крововиливів головного мозку правої скроневої, лобної долей, розчавлення частини лобної долі правої гемісфери головного мозку, від яких цього ж дня помер у Корюківській ЦРЛ.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

Потерпіла ОСОБА_9 у касаційній скарзі просить скасувати постановлену щодо ОСОБА_8 ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції

у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) ретельно не перевірив викладених

в апеляційних скаргах доводів щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК, не надав на них відповідей, не спростував їх. Суть доводів потерпілої  у скарзі зводиться до тверджень про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, цей суд дав помилкову оцінку доказам, внаслідок чого безпідставно виправдав ОСОБА_8 . Зокрема, потерпіла зазначає, що суд неправильно оцінив показання свідка ОСОБА_10 , визнавши їх нелогічними, та безпідставно поклав в основу виправдувального вироку показання ОСОБА_8 і його дружини – свідка ОСОБА_11 , які суперечать дійсним обставинам події та зібраним у справі доказам. Вважає, що

у кримінальному провадженні є достатньо доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 121 КК, яких не взято судом до уваги.

Захисник виправданого ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_7 подала на касаційну скаргу потерпілої заперечення, в яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_9 – ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу потерпілої і просив скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року щодо ОСОБА_8 .

Прокурор не підтримала касаційну скаргу потерпілої і просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.

Виправданий ОСОБА_8 та його захисник – адвокат ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги потерпілої і просили залишити судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України

(далі – КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим.

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави,

з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Потерпіла у касаційній скарзі зазначає про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення та висновку суду апеляційної інстанції, який

з місцевим судом погодився, не навівши достатніх аргументів свого рішення.

На думку суду, ці доводи потерпілої не є слушними з огляду на таке.

За статтею 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведено. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді,

а саме та, яка свідчить про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив

і мета вчинення кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази з додержанням вимог

ст. 23 КПК і, навівши у вироку відповідні обґрунтування, дійшов висновку про наявність підстав для виправдання ОСОБА_8 за обвинуваченням його

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Закріплене у ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

Згідно із ч. 1 ст.  36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Втім стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, урахував показання обвинуваченого ОСОБА_8 , який стверджував, що не мав наміру убивати ОСОБА_9 , а лише захищав себе та сім`ю від нападу братів ОСОБА_12 , які в темну пору доби увірвалися до будинку, вибили двері, і діяв у межах необхідної оборони. За змістом його показань 1 грудня

2018 року, повернувшись із м. Києва додому в с.Олександрівка Корюківського району, він дізнався від дружини ОСОБА_11 про те, що напередодні односельці, серед яких був ОСОБА_9 , вивезли її на автомобілі за межі села та намагалися зґвалтувати. Після цього ОСОБА_8 разом із дружиною пішли до будинку ОСОБА_9 з`ясувати стосунки, де на той час перебували ОСОБА_9 із дружиною, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Їх із дружиною стали ображати, а потім почалася сварка, що переросла у бійку, під час чого він ударив ОСОБА_9 у ліве око, а йому на спині розбили табуретку. Після бійки по дорозі додому його наздогнав ОСОБА_13 і сказав тікати, бо вони його застрелять. Близько 20:00, коли вони з дружиною збиралися відпочивати, почули стукіт у вікно і лайку з погрозами. Він зрозумів, що це прийшов ОСОБА_9 із друзями, щоб побити його, а тому наказав дружині не відчиняти двері. Потім почув, як вибили шибку у вікні та вхідні двері до будинку. ОСОБА_11 вийшла у сіни, і в цей час він почув, що були вибиті й другі двері в будинку, та побачив, як брати ОСОБА_12 зайшли у будинок і по черзі стали бити його дружину руками по тулубу, від чого вона впала на підлогу. Він у цей час тримав на руках дев`ятимісячного сина, якого положив у ліжко, а сам взяв для самозахисту кочергу, підійшов до дверей між кімнатою та сіньми, де побачив братів ОСОБА_12 . Тримаючи перед собою кочергу на рівні грудей, він ( ОСОБА_8 ) сказав не підходити до нього, але ОСОБА_9 махав руками та ногами, а потім пригнувся і, здійснюючи рухи у сторони, намагався наблизитися до нього. Він хотів відштовхнути ОСОБА_9 кочергою, але останній напоровся на неї і впав. Після цього ОСОБА_10 сказав, що зараз уб`є за брата, накинувся на нього, почалася бійка і вони впали на підлогу. Через деякий час опритомніла ОСОБА_11 ,  почала їх розбороняти, потім викликала швидку медичну допомогу та ОСОБА_9 на автомобілі відвезли в лікарню.

Правильно встановлені та враховані судами показання свідка

ОСОБА_11 , яка у судовому засіданні пояснила, що у вечірній час

30 листопада 2018 року ОСОБА_9 та ОСОБА_15 на автомобілі погодилися підвезти її додому, але повезли за межі села, почали домагатися, однак вона вирвалася від них та втекла. Наступного дня, 1 грудня 2018 року, коли додому повернувся її чоловік ОСОБА_8 , вона розповіла йому про цей випадок, і вони разом пішли до будинку ОСОБА_9 , де між чоловіками сталася бійка. Через деякий час, перебуваючи вдома, коли вони з ОСОБА_8 збиралися відпочивати, вона почула стук у вікно кухні та впізнала голоси братів ОСОБА_12 . ОСОБА_8 у цей час вкладав спати малолітню дитину і сказав не відчиняти двері. Брати ОСОБА_12 просили покликати ОСОБА_8 , але вона відповіла, що його немає вдома, після чого почула звук розбитого скла у вікні, а потім вибитих вхідних дверей та дверей

у сіни. Вона вийшла у сіни, включила світло і побачила там ОСОБА_9

і ОСОБА_10 , який вдарив її кулаком в обличчя, від чого вона впала на підлогу. Далі її продовжували бити, внаслідок чого вона втратила свідомість, а прийшовши до тями, побачила, що на підлозі лежав ОСОБА_9 , в якого було почервоніле око. ОСОБА_10 у цей час бився з ОСОБА_8 у кухні. Вона сказала, що потрібно викликати швидку медичну допомогу, бійка припинилася, і ОСОБА_10 вийшов

з будинку. Через деякий час ОСОБА_9 відвезли на автомобілі в лікарню.

Ці показання підтверджені висновком експерта від 28 грудня 2018 року № 86, згідно з яким у ОСОБА_8 мали місце тілесні ушкодження у вигляді синця правої вушної мушлі та осаднення шкіри на межі волосистої частини і лоба, які могли утворитися 1 грудня 2018 року від дії твердих тупих предметів, належать до легких тілесних ушкоджень і утворилися від дії двох чинників травматичного впливу.

Згідно з протоколом огляду місця події від 1 грудня 2018 року під час огляду  домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_8 , при вході до будинку з правої сторони від вхідних дверей виявлено відсутність нижнього скла віконної рами, уламки скла виявлено на ганку. На дверній коробці з правої сторони виявлено пошкодження металевого засова.

Крім того, свідок ОСОБА_16 – слідчий Корюківського відділу поліції, який входив

у групу слідчих у цьому кримінальному провадженні, пояснив, що

ОСОБА_11 зверталася із заявою щодо заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у будинку ОСОБА_8 , та згідно з висновком експерта у неї були наявні тілесні ушкодження, однак кримінальне провадження було закрито за відсутністю складу злочину.

Також свідок ОСОБА_16 та свідок ОСОБА_17 , яка була присутня як понята під час огляду місця події, пояснили, що в ході огляду будинку ОСОБА_8 було виявлено розбиту шибку у вікні біля вхідних дверей, розбите скло від неї лежало на ганку та сінях, а на вхідних дверях будинку був відбитий металевий засов.

Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 – поліцейські Корюківського відділу поліції у судовому засіданні пояснили, що перебували на добовому чергуванні та виїздили на виклик у с. Олександрівка щодо заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень. Вони відібрали письмові пояснення у ОСОБА_9 , його дружини, після чого поїхали до будинку ОСОБА_8 , який пояснив, що приїхав додому із заробітків та почув плітки про свою дружину, а тому пішов до будинку ОСОБА_12 розібратися,

і там почалася бійка. Через деякий час надійшло повідомлення, що ОСОБА_9

з тілесними ушкодженнями повезли у лікарню, а тому свідків знову направили до ОСОБА_8 . Біля вхідних дверей у будинок ОСОБА_8 була розбита шибка.

Також не залишилися без оцінки суду показання свідка ОСОБА_10 , який виклав свою версію подій, і оскільки встановленими фактами спростовано його свідчення, то суд відкинув його показання.

Правильно встановлені та враховані судом першої інстанції показання експерта ОСОБА_20 , який пояснив у судовому засіданні, що не виключається рух потерпілого вперед під час заподіяння йому тілесного ушкодження, а згідно

з висновком експерта від 4 січня 2019 року № 120 в момент отримання тілесного ушкодження ОСОБА_9 перебував у вертикальному чи близькому до цього положенні.

Як встановлено за висновком експерта від 4 січня 2019 року № 120, смерть

ОСОБА_9 настала від набряку головного мозку внаслідок внутрішньочерепної травми, яка підтверджується такими патологічними проявами: рвано-забійною раною на нижній повіці правого ока, синцем на повіках цього ока, що є початком раневого каналу, який проходить через верхню стінку орбіти, утворюючи дірчастий перелом, у порожнину черепа та закінчується в лобній долі правої гемісфери головного мозку, субарахноїдальними крововиливами головного мозку правої скроневої, лобної долей, розчавлення частини лобної долі правої гемісфери головного мозку. Тілесні ушкодження потерпілого мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті, могли утворитися 1 грудня

2018 року від дії предмета, що має колючі властивості, в тому числі внаслідок завдання удару металевим рогачем. Після отриманої травми потерпілий міг жити протягом короткого проміжку часу, обмеженого кількома годинами. В крові ОСОБА_9 виявлено етанол у концентрації 1,6 г/л, що відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння живої людини.

Суд першої інстанції встановив, і з цим висновком погодився суд апеляційної інстанції, що ОСОБА_8 , захищаючись від нападу братів ОСОБА_12 , які були вдвох, мали фізичну перевагу та в пізній час протиправно насильницьки вторглися до його будинку, застосували насильство до його цивільної дружини

ОСОБА_11 , взявши предмет, який перший трапився, – металевий рогач, застосував його для захисту від нападу, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло.

Такі дії ОСОБА_8 означають, що у нього виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання.

Крім того, взяв суд до уваги і кількість та локалізацію ударів, спричинених

ОСОБА_9 . Удар був один, в око – орган, який має невеликий розмір, а тому, перебуваючи від потерпілого на відстані 1,5–2 м, умисно заподіяти таке тілесне ушкодження малоймовірно. Інших тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_9 не виявлено.

У цьому випадку мав місце один інстинктивний удар під час відвернення

ОСОБА_8 протиправного насильницького вторгнення у житло і в ході захисту від нападу на нього і його дружину з боку братів ОСОБА_12 .

Суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК зробив ґрунтовний аналіз указаних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості

ОСОБА_8 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , від яких настала смерть потерпілого.

Натомість суд встановив, що ОСОБА_8 перебував у стані необхідної оборони через загрозливі для нього та його сім`ї дії братів ОСОБА_12 .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 373 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для ухвалення в цьому кримінальному провадженні виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 .

Апеляційний суд переглянув вирок за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої ОСОБА_9 і постановив мотивовану ухвалу, залишивши ці скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін. При цьому доводи, викладені в зазначених апеляційних скаргах, зокрема ті, на які потерпіла посилається в касаційній скарзі, були розглянуті судом апеляційної інстанції та мотивовано спростовані.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин ОСОБА_8 перебував у стані необхідної оборони

і доказів наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано і їх немає в матеріалах кримінального провадження.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам

статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які би могли бути безумовними підставами

для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, з наведених у скарзі підстав під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу потерпілої без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року стосовно

ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                         ОСОБА_3