Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 748/1162/20

провадження № 51-5081 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                          ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого              ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270000000024,  за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Семенівка Чернігівського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що судимостей не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2020 року  ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено новий, яким                  ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді  позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком районного суду, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за  те, що він, у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, без передбаченого законом дозволу, придбав боєприпаси – 610 патронів калібру 7, 62*39 мм, які переніс до невстановленого досудовим розслідуванням місця, де став незаконно зберігати з метою подальшого збуту.

02 квітня  2020 року, в денний час, ОСОБА_7 незаконно, без передбаченого законом дозволу перевіз частину боєприпасів у кількості 310 патронів з метою подальшого збуту автомобілем "ВАЗ 21096", д.н.з. НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , де близько 11:00 год збув за 2400 грн ОСОБА_8 , а іншу частину - у кількості 300 патронів за таку ж суму ОСОБА_7 збув ОСОБА_8 06 травня 2020 року близько 12:30 год за тією ж адресою.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У аналогічних за змістом та вимогами касаційних скаргах, засуджений                  ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді, в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості Вважають, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України, не врахував належним чином всіх даних про особу засудженого, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та всіх обставин його вчинення. Зазначають, що у суду є достатньо підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку останньому. Також вказують, що апеляційний суд безпідставно не зарахував у строк відбутого покарання, відповідно до ст. 72 КК України, 2 дні затримання ОСОБА_7 . Наводять інші доводи, які на їх думку, свідчать про порушення вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного розгляду.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_9 підтримав касаційні скарги  сторони захисту та просив їх задовольнити

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах  засудженого та захисника доводів, вважав, що підстав для їх задоволення немає, а тому просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 1 ст. 263  КК України, в касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у                                  ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_7 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Так, як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_7   покарання було враховано всі обставини справи, в тому числі і тяжкість вчинених останнім кримінальних правопорушень та конкретні обставини їх скоєння, дані про особу винного, який в силу положень ст. 89 КК України вважається таким, що судимостей не має, на спеціальних обліках не перебуває, має неповнолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання, приймає активну участь у громадському житті селища, звільнився з військової служби та за місцем її проходження характеризувався виключно з позитивної сторони, є учасником бойових дій, має ряд державних нагород, приймав участь у миротворчих місіях, має хвору матір. Визнано обставинами, які пом`якшують покарання – визнання вини, щире каяття у скоєному, обставиною, яка обтяжує покарання – вчинення кримінальних правопорушень повторно. З урахуванням всього наведеного, а також, зважаючи на висновок органу пробації про можливість остаточного виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, пов`язаного з позбавленням волі, судом першої інстанції було прийнято рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, який  не погодився зі звільненням ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та просив в цій частині скасувати вирок і ухвалити свій, констатував, що призначаючи засудженому покарання, місцевий суд не в повній мірі врахував те, що останній в минулому вже засуджувався за зберігання боєприпасів без мети збуту до покарання у виді позбавлення волі із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням та після зняття з обліку в органах пробації, належних висновків для себе не зробив та впродовж наступних семи місяців знову вчинив два нові умисні тяжкі злочини, пов`язані зі збутом бойових припасів.

Враховуючи наявність обставини, яка обтяжує покарання – вчинення злочину повторно, а також, зважаючи на показання засудженого, які він давав під час досудового розслідування щодо походження реалізованих ним бойових припасів, апеляційний суд не погодився з наявністю обставини, яка пом`якшує покарання – щире каяття. При цьому, вказаний суд виходив з того, що щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке проявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася, чого в даній ситуації встановлено не було.

З урахуванням того, що ОСОБА_7 після засудження за попередні злочини і погашення судимості, не зробив для себе відповідних висновків про злочинність своїх дій, а продовжив скоювати аналогічні злочини, які становлять підвищену суспільну небезпеку, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в умовах його реального відбуття, в зв`язку з чим,  вирок районного суду в цій частині скасував і ухвалив свій.

З наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК України відносно ОСОБА_7 погоджується і колегія суддів та твердження в касаційних скаргах захисника і засудженого про наявність достатніх підстав для звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та мінімального розміру передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України заходу примусу,  вважає непереконливими.

Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, фактичні обставини кримінального провадження та відомості про особу ОСОБА_7 , в тому числі ті, на які посилаються в касаційних скаргах засуджений і його захисник, суд апеляційної інстанції  прийняв правильне рішення про безпідставність застосування положень                   ст. 75 КК України, у зв`язку з чим, вирок районного суду в частині призначеного покарання скасував і ухвалив свій. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Покарання, призначене ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Всі наведені в касаційних скаргах доводи щодо наявності певних соціальних зв`язків у засудженого, заслуг та нагород, а також неповнолітньої дитини на утриманні, на думку колегії суддів, не стали стримуючими  факторами від вчинення ним умисних  тяжких злочинів, пов`язаних з незаконним зберіганням та збутом бойових припасів.

Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового  рішення, як про це ставлять питання засуджений та захисник у своїх касаційних  скаргах, колегією суддів не встановлено, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Що стосується посилань у касаційних скаргах про необхідність зарахування в строк відбутого покарання 2 днів затримання ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст. 72 КК України, то колегія суддів звертає увагу, що зазначене відноситься до питань, які може бути вирішено в порядку, передбаченому статтями 537 - 539 КПК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого             ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                     ОСОБА_3