Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

4 лютого 2021 року

справа № 570/957/19

провадження № 51-2573км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                             ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурорів                                                  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника                                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180180001579, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Магдебурга (Німеччина), зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 6 квітня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 червня 2020 року щодо ОСОБА_8 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 6 квітня 2020 року дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 2 ст. 156 КК і його засуджено за цим законом до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права займатися будь-якою діяльністю, пов`язаною з доглядом, утриманням, вихованням неповнолітніх осіб, на строк 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 1 грудня 2018 року, перебуваючи за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_2 , достовірно знаючи, що ОСОБА_9 , 2006 року народження, є малолітньою, оскільки він є її вітчимом, вчинив фізичне та інтелектуальне розбещення щодо неї, що полягало в розпусних діях сексуального характеру, спрямованих на задоволення власної статевої пристрасті, яке виразилося в оголенні статевих органів ОСОБА_8 , мацанні статевих органів ОСОБА_9 та непристойних дотиках до останньої, а також перегляду у її присутності відео порнографічного характеру з метою викликати статеве збудження, чим порушив статеву недоторканість малолітньої ОСОБА_9 , її нормальний психічний та соціальний розвиток.

Волинський апеляційний суд 25 червня 2020 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення судами першої й апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону. Просить скасувати вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 6 квітня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 червня 2020 року щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Серед підстав для скасування судових рішень захисник у скарзі зазначає, зокрема, таке:

- суд першої інстанції залишив поза увагою доводи сторони захисту про застосування до обвинуваченого незаконних методів ведення досудового розслідування (незаконне затримання та утримування в районному відділенні поліції з 5 до 7 грудня 2018 року без протоколу затримання і вчинення психологічного тиску працівниками поліції стосовно ОСОБА_8 ), а також про відсутність ухвали слідчого судді про проведення обшуку 5 грудня 2018 року;

- у вироку суд взяв до уваги недопустимі докази сторони обвинувачення (протокол огляду місця події від 5 грудня 2018 року, заяву ОСОБА_10 від 5 грудня 2018 року, протокол слідчого експерименту та відеозапис цієї слідчої дії від 7 грудня 2018 року) і відкинув доводи та докази обвинуваченого про недопустимість вказаних доказів, що вплинуло на вирішення питання про доведеність винуватості ОСОБА_8 .

На переконання захисника, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 404, ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) належним чином не розглянув апеляційної скарги обвинуваченого, зокрема:

- не навів жодного мотиву, який би спростував доводи сторони захисту про недопустимість доказів та незаконність їх отримання, у тому числі про недопустимість показань свідків відповідно до вимог ст. 97 КПК, протоколу огляду місця події, протоколу слідчого експерименту та відеозапису цієї слідчої дії;

- не вирішив та не відобразив в ухвалі клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про повторне дослідження доказів, які досліджені судом першої інстанції неповністю;

- передчасно дійшов висновку про доведеність вини та правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 156 КК.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника від прокурора ОСОБА_11 надійшло заперечення, у якому він, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_8 , просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Аналогічну позицію висловили прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні.

Захисник ОСОБА_7 вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно з положеннями ст. 438 КПКне є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом з тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено. Вказані висновки суду ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду.

Так, суд першої інстанції на обгрунтування винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, послався на показання потерпілої ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні пояснила те, що коли вона з вітчимом залишалася вдома наодинці, зокрема 1 грудня 2018 року (вона вказала, що це відбувалося також і раніше протягом року, хоча цей факт у суді не розглядався та обвинувачення ОСОБА_8 за вказаним фактом не висувалося), то її вітчим ОСОБА_8 у її присутності дивився фільми звичайні, а потім дивився "порнуху". Зазначила, що вказане слово вона дізналася від матері, яка попередньо просила ОСОБА_8 не дивитися вказані фільми у присутності дітей. Також потерпіла розповіла про події, що мали місце 1 грудня 2018 року, а саме те, що ОСОБА_8 , переглядаючи фільми у її присутності, лежачи на ліжку, запросив її разом переглядати фільми, приспустив свої штани та почав гладити свій статевий орган її рукою, вона намагалася забрати руку, однак він їй цього не дозволив зробити. Потім обвинувачений приспускав її штани та гладив її статеві органи, водив по сідницях потерпілої своїм статевим органом. Вказані дії повторювалися неодноразово, востаннє — 1 грудня 2018 року. Про вчинення вказаних розпусних дій малолітня потерпіла розповіла 3 грудня 2018 року своїй бабусі ОСОБА_12 , сестрі ОСОБА_13 та тітці ОСОБА_14 .

Також суд поклав в основу вироку і показання, надані свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , зазначивши, що кожен із вказаних свідків у судовому засіданні сказав, що ОСОБА_18 розповідала їм 3 грудня 2018 року про вчинення ОСОБА_8 стосовно неї дій сексуального характеру. Дівчинка у своїй розповіді близьким людям вказувала на те, що вітчим оголював перед нею свої статеві органи, зокрема "статевого члена", та "мастурбував" перед нею самостійно, здійснював вказані дії за допомогою її руки, неодноразово приставав, гладив свої та ОСОБА_19 статеві органи, торкався своїм статевим органом живота та сідниць ОСОБА_20 , в її присутності переглядав фільми порнографічного характеру, а також на той факт, що 1 грудня 2018 року малолітня потерпіла та обвинувачений ОСОБА_8 залишалися вдома наодинці. Вказані свідки надали аналогічні показання та зазначили, що про ці події їм безпосередньо стало відомо від потерпілої. Розповіли, що після вказаної розмови вони повідомили правоохоронні органи про вчинення розпусних дій ОСОБА_8 стосовно своєї падчерки.

Окрім цього, у ході судового розгляду суд першої інстанції серед інших також дослідив і поклав в основу вироку письмові докази, які у своїй сукупності доводять вину обвинуваченого, зокрема:

- медико-педагогічну характеристику ОСОБА_9 та висновок судово-психіатричної експертизи, зазначивши що ці докази вказують на те, що в потерпілої виявлено затримку в розвитку, однак вона не страждає на психічне захворювання, у повній мірі могла усвідомлювати дії, що вчинялися з нею, зокрема 1 грудня 2018 року, та давати чіткі й правдиві відповіді на поставлені запитання;

- висновок судово-медичної експертизи, проведеної стосовно потерпілої ОСОБА_9 , згідно з яким на ділянці сідниць виявлено натертість, що могла виникнути у вказаний період та за обставин про які вказує потерпіла (торкання, натирання її тіла статевим органом ОСОБА_8 1 грудня 2018 року).

Вищезазначені показання потерпілої ОСОБА_9 узгоджуються з наданими показаннями свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , які були допитані в судовому засіданні, та іншими доказами, а тому доводи захисника про недопустимість показань вказаних свідків з урахуванням вимог ст. 97 КПК є безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі досліджених доказів дійшов належного висновку про доведеність у судовому засіданні того, що в діях ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 156 КК.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З урахуванням вищезазначеного доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів (протоколу огляду місця події від 5 грудня 2018 року, заяви ОСОБА_10 від 5 грудня 2018 року, протоколу слідчого експерименту та відеозапису цієї слідчої дії від 7 грудня 2018 року) та щодо відсутності ухвали слідчого судді про проведення обшуку 5 грудня 2018 року, на думку Суду, у цілому не є такими, що спростовують правильність висновків суду стосовно доведеності винуватості ОСОБА_8 і правильності кваліфікації його дій, та не свідчать про наявність таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, оскільки висновки про винуватість останнього були зроблені судом, у тому числі, з урахуванням інших доказів (показань потерпілої, свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , висновків судово-психіатричної, судово-медичної експертиз, проведених стосовно потерпілої, медико-педагогічної характеристики ОСОБА_9 ), що у своїй сукупності є достатніми для того, щоб дійти висновку про обґрунтованість засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 156 КК.

При цьому, посилаючись на відсутність у матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про проведення обшуку 5 грудня 2018 року як на підставу для визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події, захисник не зазначив, яким чином саме цей доказ має суттєвий вплив на висновки судів щодо винуватості ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, і впливає на законність оскаржуваних судових рішень.

Посилання захисника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції всупереч ст. 404 КПК за його клопотанням не дослідив таких доказів, як заяву ОСОБА_10 від 5 грудня 2018 року, протокол огляду місця події від 5 грудня 2018 року, протокол слідчого експерименту від 7 грудня 2018 року, відеозапис слідчого експерименту від 7 грудня 2018 року, витягу із журналу реєстрації осіб з метою виявлення стану сп`яніння №3492 від 5 грудня 2018 року, не свідчать про наявність істотного порушення вимог КПК виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте, зазначаючи в апеляційній скарзі клопотання про повторне дослідження доказів, стороною захисту не було вказано жодної з вищезазначених підстав. Під час апеляційного розгляду таких підстав також зазначено не було. Водночас на питання головуючого про те, чи є у сторони захисту клопотання, таких клопотань заявлено не було.

Що стосується посилання захисника на те, що суди не взяли до уваги доводи сторони захисту про застосування до обвинуваченого незаконних методів ведення досудового розслідування (незаконне затримання та утримування в районному відділенні поліції з 5 до 7 грудня 2018 року без протоколу затримання і вчинення психологічного тиску працівниками поліції стосовно ОСОБА_8 ), то вони є необґрунтованими. Так, суд першої інстанції під час судового розгляду критично сприйняв показання підсудного, в яких він вказував на те, що не був забезпечений захисником, та на вчинення стосовно нього психологічного тиску з боку працівників поліції, оскільки дані факти не знайшли свого підтвердження, а також врахував, що на відео видно присутність понятих, захисника та добровільність надання показань.

Водночас на запитання прокурора, чи обмовляв обвинувачений себе на слідчому експерименті або чи говорив неправду, ОСОБА_8 вмотивованої та чіткої відповіді не надав, а тому суд розцінив вказаний факт лише як намагання уникнути встановлення істини в судовому засіданні.

Крім цього, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що ОСОБА_8 незаконно затримали та утримували в районному відділенні поліції з 5 до 7 грудня 2018 року без протоколу затримання. Сторона захисту не надала суду доказів на підтвердження цих обставин. З копії витягу із журналу реєстрації осіб з метою виявлення стану сп`яніння №3492 від 5 грудня 2018 року, виданого Комунальним закладом "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради, вбачається лише те, що 5 грудня 2018 року о 21:30 фельдшер провів огляд ОСОБА_8 на стан сп`яніння і вміст алкоголю в крові останнього на той момент становив 0,33 проміле.

З матеріалів провадження видно, що апеляційний суд у цілому належним чином проаналізував встановлені судом першої інстанції фактичні дані кримінального провадження, наявні у провадженні докази, мотиви, з яких суд виходив, постановляючи вирок щодо ОСОБА_8 , та не встановив невідповідностей висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також таких істотних порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Таким чином, апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені захисником в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, в цілому належним чином перевірено й спростовано, а ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На думку Суду, за встановлених судом обставин дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 156 КК кваліфіковано правильно, а захисник у касаційній скарзі не навів обґрунтованих доводів, які би спростували доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні розпусних дій щодо своєї малолітньої падчерки.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром воно є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК.

З урахуванням зазначеного інші доводи касаційної скарги захисника також не спростовують правильності висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 , правильності кваліфікації його дій та призначеного покарання.

Таким чином, даних, які би свідчили, що суди допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, не встановлено. За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 6 квітня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 червня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                      ОСОБА_2                            ОСОБА_3