Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

4 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 398/2438/18

провадження № 51-2800 км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                                                                              Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника                                                   ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12018120070001276, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрії Кіровоградської області, який не має зареєстрованого місця проживання та фактично проживає в АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 січня 2020 рокута ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 січня 2020 рокуОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

За ч. 3 ст. 187 КК ОСОБА_6 виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 26 травня 2020 року вирок щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 15 квітня 2018 року близько 21:00 з метою придбання наркотичних засобів прибув до квартири АДРЕСА_2 , де проживали потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Коли потерпілі відмовились надати наркотичний засіб, між ними та ОСОБА_6 виникла сварка, під час якої останній за допомогою цегли розбив скло у вікні квартири та в автомобілі марки "Ford Sierra", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що стояв біля будинку та перебував у спільному користуванні потерпілих. Після цього ОСОБА_6 проник через розбите вікно до квартири потерпілих, де приставив знайдений на кухні ніж до горла потерпілої ОСОБА_8 та, погрожуючи їй заподіянням смерті й тілесних ушкоджень, вимагав ключі від автомобіля. Потерпілий ОСОБА_9 , сприйнявши словесні погрози ОСОБА_6 як реальні, віддав останньому ключі від автомобіля. Продовжуючи свою злочинну діяльність, ігноруючи вмовляння ОСОБА_9 відпустити ОСОБА_8 , ОСОБА_6 змусив останню всупереч її волі сісти з ним в автомобіль потерпілих вартістю 18 379,88 грн, завів його і почав рухатись. Після того, як ОСОБА_6 зупинив автомобіль і ОСОБА_8 вийшла, ОСОБА_6 з місця вчинення злочину поїхав, розпорядившись транспортним засобом на власний розсуд.

Окрім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався за наведених вище обставин у розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном з проникненням у житло, тобто в правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 187 КК.

Приймаючи рішення про виправдання обвинуваченого за ч. 3 ст. 187 КК, суд першої інстанції вказав, що в судовому засіданні не доведено того факту, що, перебуваючи у квартирі потерпілих, обвинувачений ОСОБА_6 вимагав у них кошти чи будь-яке майно з погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для їхнього життя чи здоров`я. При цьому суд зазначив, що ключі від автомобіля, якими заволодів ОСОБА_6 , не є майном, а є засобом доступу до автомобіля.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження таістотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_6 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, а кримінальне провадження закрити за відсутності в його діях складу злочину (суб`єктивної та об`єктивної сторони), передбаченого ч. 3 ст. 289 КК. Одночасно захисник ставить питання про закриття кримінального провадження за недоведеністю винуватості ОСОБА_6 у вчиненні цього злочину.

На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що суд першої інстанції:

- усупереч ч. 1 ст. 94 КПК, взявшидо уваги одні свідчення, не мотивував неприйняття інших, хоча мав би оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності. Зокрема, неправильно оцінив показання потерпілої ОСОБА_8 , яка неодноразово їх змінювала,зазначала, що погроз ОСОБА_6 серйозно не сприймала, не вважала їх реальним, на досудовому розслідуванні вимушена була давати неправдиві показання через тиск на неї та її чоловіка з боку працівників правоохоронних органів, які вказували їй, які свідчення давати, при цьому заяву про вчинення злочину вона не писала, а підписала її під тиском притягнення до кримінальної відповідальності в іншому кримінальному провадженні, у якому вона мала статус підозрюваної за ч. 1 ст. 307 КК;

- виправдовуючи ОСОБА_6 через недоведеність винуватості у вчиненні розбійного нападу на тій підставі, що показання потерпілої, яка є наркозалежною, були неточними, суперечливими та неправдивими, водночас поклав ці ж показання в основу вироку на обґрунтування винуватості ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 289 КК;

- порушуючи ст. 9, ст. 94 КПК, не відобразив у вироку достовірних показань свідків ОСОБА_10 , не співставив їх з іншими доказами у кримінальному провадженні;

- послався у вироку на протокол огляду місця події, висновки експертиз та речові докази, які не доводять причетності ОСОБА_6 до вказаного правопорушення, а свідчать виключно про наявність факту короткострокового користування транспортним засобом обвинуваченим;

- не врахував, що потерпілий ОСОБА_9 добровільно передав ключі від автомобіля обвинуваченому без погроз чи насилля, що виключає незаконність заволодіння транспортним засобом та таку кваліфікуючу ознаку, як насильство чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого;

- не взяв до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 попередив потерпілих, що скористається їхнім автомобілем для поїздки за грошима з метою компенсувати вартість пошкодженого ним вікна в квартирі, і мав усі підстави вважати, що отримав на це згоду, а отже умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом у нього не було;

- грубо порушив засади законності та верховенства права у кримінальному провадженні, встановлені ст. 8, ст. 9 КПК, та послався у судовому рішенні на показання, яких не давали потерпілий та свідок.

Захисник ОСОБА_7 посилається також на те, що суд апеляційної інстанції всупереч п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК, встановивши невідповідність висновків суду,викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, вирок суду не скасував, при цьому своїх висновків належним чином не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційних скарг, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину.Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК.

На думку захисника, суд апеляційної інстанції всупереч ч. 3 ст. 404 КПК не взяв до уваги клопотання засудженого про повторне дослідження обставин провадження, а саме про повторний допит потерпілої ОСОБА_8 .

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та його захисник просили задовольнити касаційну скаргу, судові рішення скасувати, а провадження закрити.

Прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі порушено питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначена обставина відповідно до вимог ст. 438 КПК не може бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження та вирішувати питання про достовірність показань потерпілої ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_10 , а також пояснень потерпілого ОСОБА_9 під час слідчого експерименту.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднаному з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілої, вчиненому повторно, ґрунтується на сукупності зібраних доказів, досліджених судом і оцінених з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Так, у судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 визнав, що з метою отримання наркотичних засобів він разом з ОСОБА_10 приїхали до будинку потерпілих на таксі. Оскільки останні відмовилися надати наркотичні засоби, то він розізлився, взяв у руки цеглину і попередив їх, що розіб`є вікно у квартирі. Потерпіла надала йому наркотичний засіб, але він вилив його на землю. Потім цеглиною розбив вікно у квартирі та скло в машині. Почувши крик дитини, він прийшов до тями та подумав, що вчинив неправильно, бо була ніч і холодно. Він намагався дати потерпілим кошти, які у нього були, але потерпілі почали його ображати, між ними знову виникла сварка. Тоді він через розбите вікно заліз до них у квартиру, де взяв ніж, яким не збирався нічого робити. Оскільки потерпілі наркозалежні та не змогли б посеред ночі вставити нове вікно, він запропонував ОСОБА_9 поїхати з ним до товариша по гроші, щоб поставити їм нове вікно, але той відмовився з ним їхати, мотивуючи тим, що у нього хворі ноги. Потерпіла ж погодилась поїхати з ним по гроші, і разом вони вийшли та сіли в автомобіль. В автомобілі валялися якісь плоскогубці. Проїхавши невелику відстань, вони зупинилися, щоб забрати ОСОБА_10 . У цей час потерпіла вийшла з автомобіля, а він поїхав далі, і біля будинку АДРЕСА_3 його заарештували, коли вони з ОСОБА_10 сиділи в автомобілі та слухали музику. У нього не було наміру забирати автомобіль. Він не погрожував потерпілим фізичною розправою. Взяв автомобіль потерпілих, щоб поїхати на ньому по кошти. Він лише вчинив хуліганські дії, а наміру когось різати та вбивати у нього не було. Не мав наміру і щось забирати в потерпілих. Потерпілу змусили написати заяву працівники поліції.

Судом першої інстанції враховано, що показання ОСОБА_6 про те, що він не мав наміру заволодіти автомобілем потерпілих і не погрожував їм насильством, спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка у судовому засіданні зазначала, що після того, як її чоловік відмовився надати ОСОБА_6 наркотики, останній розлютився і розбив цеглою вікно та заліз у квартиру. Вона на руках тримала доньку і разом з чоловіком намагалась заспокоїти ОСОБА_6 . Але останній взяв ніж та плоскогубці, сказав, щоб чоловік дав йому ключі від машини, інакше постраждають дружина і дитина. Вона сприймала ці погрози як реальні. Ніж ОСОБА_6 приставляв їй до шиї і просив у чоловіка дати йому ключі від автомобіля. Також ОСОБА_6 приставляв плоскогубці до пальчиків дитини. Чоловік також сприймав погрози ОСОБА_6 як реальні, тому передав йому ключі від автомобіля, а вона віддала дитину чоловікові та пішла з ОСОБА_6 на вимогу останнього поїхати з ним за грошима для ремонту вікон. При цьому ОСОБА_6 йшов позаду неї, тримаючи ніж у руках. Раніше вона була знайома із ОСОБА_6 і не могла очікувати від нього таких дій, була у шоковому стані. ЇЇ донька дуже злякалась того, що відбувалось і у зв`язку з цим перестала розмовляти десь на півроку. Чоловік віддав ОСОБА_6 ключі від автомобіля, бо злякався за них, він просив останнього йти додому, а з вікнами вирішити наступного дня. Вона сама викликала працівників поліції. Під час проведення слідчого експерименту вона розповіла все, що пам`ятала, показання давала добровільно. Дійсно, під час слідчого експерименту вона сказала, що ОСОБА_6 вимагав гроші, щоб не говорити про те, що він вимагав наркотики, але насправді він вимагав наркотики, а коли йому відмовили, почав вимагати ключі від автомобіля.

Також суд першої інстанції врахував дані протоколу слідчого експерименту від 17 квітня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час цієї слідчої дії ОСОБА_9 відтворив обстановку й обставини події та дав пояснення, які в цілому аналогічні поясненням потерпілої.

Доводи захисника ОСОБА_11 у касаційній скарзі про те, що суд послався у вироку на показання потерпілого, які він не давав у судовому засіданні, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції послався на дані протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого, що відповідає приписам ч. 2 ст. 84, п. 3 ч. 2 ст. 99, ст. 240 КПК.

Суд першої інстанції урахував також показання свідка ОСОБА_10 , який підтвердив, що коли потерпіла відійшла від автомобіля, ОСОБА_6 завів автомобіль і поїхав, при цьому сказав, що взяв транспортний засіб покататися; дані протоколів прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 15 квітня 2018 року, огляду місця події від 16 квітня 2018 року, огляду кухонного ножа від 18 квітня 2018 року, пред`явлення особи для впізнання від 17 квітня 2018 року  за участю потерпілих, а також інші зібрані докази.

Доводи в касаційній скарзі захисника про те, що суд першої інстанції не відобразив у вироку достовірних показань потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_10 , не є слушними і суперечать матеріалам кримінального провадження, зокрема звукозаписам судових засідань.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність того, що в діях ОСОБА_6 наявний склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, оскільки в судовому засіданні на підставі досліджених доказів не було встановлено, що обвинувачений прийшов до потерпілих з метою незаконного заволодіння їх майном та з цією метою вчинив напад на них.

Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Доводи касаційної скарги про надання потерпілою під час проведення досудового слідства неправдивих показань через тиск на неї працівників правоохоронних органів не є такими, що спростовують правильність висновків суду, оскільки суд першої інстанції послався саме на показання потерпілої ОСОБА_8 , які вона давала безпосередньо в судовому засіданні, про те, що вона займалася незаконним збутом наркотичних засобів і наркозалежні особи, в тому числі обвинувачений ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_10 знали про це. Обвинувачений прийшов до неї саме за наркотичним засобом і коштів чи будь-якого майна не вимагав. Під час слідчого експерименту вона зазначила, що обвинувачений вимагав кошти, оскільки їй незручно було говорити, що він прийшов за наркотичними засобами. Судом першої інстанції встановлено також, що обвинувачений ОСОБА_6 перебував на обліку в лікаря-нарколога з приводу вживання опіоїдів та канабіоїдів, а потерпіла ОСОБА_12 була засуджена за незаконний збут наркотичних засобів.

Ураховуючи наведене, безпідставними є доводи в касаційній скарзі про те, що виправдовуючи ОСОБА_6 через недоведеність його винуватості у вчиненні розбійного нападу, суд першої інстанції визнав показання потерпілої в судовому засіданні неточними, суперечливими та неправдивими тоді як ці ж показання поклав в основу вироку на обґрунтування винуватості ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 289 КК.

На підставі аналізу вищезазначених доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, за обставин, викладених в обвинувальному акті.

З висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд, який дослідив матеріали кримінального провадження та відмовив у задоволенні апеляційної скарги захисника й обвинуваченого, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд установив, що в матеріалах кримінального провадження наявна сукупність доказів, досліджених судом першої інстанції, які однозначно вказують на вчинення ОСОБА_6 незаконного заволодіння транспортним засобом з погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров`я потерпілої. При цьому апеляційний суд урахував показання потерпілої ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_10 та дані протоколів слідчих дій.

Також апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи в апеляційних скаргах ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 про те, що в обвинуваченого був відсутній умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, а потерпілі добровільно надали йому ключі від автомобіля, і жодних погроз потерпілим обвинувачений не висловлював. Суд апеляційної інстанції зазначив, що такі доводи в повному обсязі спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_8 , які вона надавала в суді першої інстанції та під час проведення слідчого експерименту, а також поясненнями потерпілого ОСОБА_9 , наданими ним під час проведення слідчого експерименту.

Отже, апеляційний суд проаналізував доводи в апеляційних скаргах ОСОБА_6 та його захисника, які аналогічні доводами в касаційній скарзі захисника, надавши на них вичерпні відповіді, з якими погоджується і Суд.

Доводи в касаційній скарзі захисника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив засудженому в допиті потерпілої ОСОБА_8 у суді апеляційної інстанції, не є слушними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Відмовляючи в задоволенні клопотання обвинуваченого про повторний допит потерпілої в суді апеляційної інстанції, яке підтримав захисник ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції зазначив, що потерпіла була допитана в суді першої інстанції, в учасників судового провадження була можливість поставити їй запитання, а обвинувачений та його захисник не вказали підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження показань потерпілої, зводячи зміст такого клопотання до необхідності надати цьому доказу іншу оцінку та прийняти протилежне рішення.

У касаційній скарзі захисник також не навів передбачених законом підстав, за яких суд апеляційної інстанції повинен був повторно дослідити зібрані у провадженні докази.

Ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На думку Суду, за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 289 КК кваліфіковано правильно.

У касаційній скарзі не наведено доводів про допущення під час розслідування чи судового розгляду провадження таких порушень, які б могли перешкодити суду ухвалитизаконне та обґрунтоване судове рішення або спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого та кваліфікації його дій.

Даних, які би свідчили, що у провадженні неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, не встановлено.

Міра покарання, призначена ОСОБА_6 , відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК.

За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 січня 2020 рокута ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2020 щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                     ОСОБА_3