Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 235/3430/17

провадження № 51-2807км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                               ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                             ОСОБА_5 ,

засудженого                          ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника                              ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Димитров Донецької області,

який зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 156, ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2019 року засуджено ОСОБА_6 за:

- пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України, до покарання у виді довічного позбавлення волі;

- ч. 1 ст. 156 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- ч. 1 ст. 125 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі частин 1, 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі частин 1, 2 ст. 71 КК України за сукупністю даного вироку та вироку Димитровського міського суду Донецької області від 28 квітня 2016 року остаточно ОСОБА_6 визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 28 лютого 2017 року по день ухвалення вироку з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 змінено.

Звільнено ОСОБА_6 від покарання, призначеного йому за ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 17 серпня 2019 року по 11 березня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

Так, 27 лютого 2017 року ОСОБА_6 , знаходячись в гостях у своєї бабусі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , в стані алкогольного та токсичного сп`яніння, під час сварки, що виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел на вбивство, діючи з особливою жорстокістю, умисно наніс потерпілій численні удари ножем, молотком та лопатою у різні частини тіла, у тому числі у життєво важливу частину тіла – голову, заподіявши останній тяжких тілесних ушкоджень, від яких вона померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в Мирноградській центральній міській лікарні.

ОСОБА_6 , розуміючи, що його неправомірні дії можуть бути викриті ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка також знаходилась у даній квартирі, та яку він раніше не знав, реалізуючи свій злочинний умисел на вбивство двох осіб, діючи з особливою жорстокістю, за допомогою кухонного ножа, молотка, лопати, ножиць наніс останній численні удари у різні частини тіла, зокрема у життєво важливу частину тіла – голову, заподіявши останній тяжких тілесних ушкоджень, після чого за допомогою подушки задушив останню.

Тоді ж, ОСОБА_6 , користуючись тим, що неповнолітня ОСОБА_10 знаходиться в безпорадному стані внаслідок застосування ним фізичного насильства та отриманих нею тілесних ушкоджень і не буде йому перешкоджати, з метою задоволення власної статевої пристрасті вчинив фізичні розпусні дії сексуального характеру стосовно ОСОБА_10 , яка не досягла 16-річного віку, без здійснення статевого акту, заподіявши при цьому останній легких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала

За змістом касаційної скарги захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_6 через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі його підзахисного внаслідок суворості, просить їх змінити, призначивши строкове порання. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, призначив ОСОБА_6 надмірно суворе покарання без врахування усіх даних про особу винного, яке, на його думку, не є співмірним діям останнього.

Позиція учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану скаргу, просили її задовольнити та змінити судові рішення.

Прокурор заперечив проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 156, ч. 1 ст. 125 КК України у касаційній скарзі захисником фактично не оспорюються.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Водночас покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Покарання у виді довічного позбавлення волі застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключною небезпечністю особи винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції у складі суду присяжних дотримався наведених вимог закону.

Обираючи ОСОБА_6 захід примусу, суд першої інстанції дав належну оцінку ступеню тяжкості вчинених злочинів, один з яких, згідно зі ст. 12 КК України, є особливо тяжким, узяв до уваги обставини їх вчинення, настання особливо тяжких наслідків у вигляді смерті двох осіб, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_6 .

Крім того, суд першої інстанції врахував дані про особу ОСОБА_6 , який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, вчинив вказані злочини у період іспитового строку, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, за місцем проживання характеризується негативно, обтяжуючі покарання обставини – вчинення злочину щодо особи похилого віку, у стані алкогольного сп`яніння та у стані, викликаному вживанням одурманюючих засобів, відсутність обставин, що його пом`якшують.

Таким чином, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд першої інстанції у складі суду присяжних, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_6 за пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України та за сукупністю злочинів і вироків остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Колегія суддів касаційного суду уважає, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 64, 65 КК України.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні. Правових підстав уважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.

З огляду на наведене не можна визнати спроможними та переконливими доводи касаційної скарги сторони захисту щодо несправедливості призначеного судом ОСОБА_6 покарання через суворість та невідповідності його тяжкості вчинених злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, зокрема, за апеляційною скаргою засудженого, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив його скаргу без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Водночас, суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність звільнення ОСОБА_6 від призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року стосовно ОСОБА_6 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                      ОСОБА_3