Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

2 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 446/2163/17

провадження № 51-4288км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

засудженого                                               ОСОБА_6 ,

захисника                                                    ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20  серпня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140000000871, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України

(далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року вирок місцевого суду щодо засудженого ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 6 жовтня 2017 року, близько 22  години 50 хвилин, керуючи автомобілем марки "VolkswagenPassat", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись автодорогою Чоп–Київ в с.  Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області, грубо порушив вимоги Розділів: Р. 1.2, 1.5, Р. 10 п. 1.10 (в частині значення терміну "небезпека для руху", "обгін"); Р. 2 п. 2.3 (підпунктів "б" та "д"); Р. 14 п.14.1 "в", а також розділу 34 "Дорожня розмітка" Правил дорожнього руху (в частині вимог дорожньої розмітки 1.3. "подвійна суцільна лінія" Правил дорожнього руху), які виразились в тому, що він своїми діями створив небезпеку для руху, розпочав виконувати маневр обгін, де наявна дорожня розмітка 1.3 "подвійна суцільна лінія", перетинати яку заборонено, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, своїми діями створив аварійну обстановку та загрозу безпеки дорожнього руху, здійснив маневр обгін в місці, де це категорично заборонено, при цьому здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, по якій у цей час їхав автопоїзд у складі тягача "DAF", реєстраційний номер НОМЕР_2 , із напівпричіпом "Kogel", реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_8 , що призвело до зіткнення керованого ним автомобіля з даним транспортним засобом.

Внаслідок порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_6 пасажири його автомобіля ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , отримали травми, які стали причиною їх смерті, а ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, просить змінити судові рішення та пом`якшити призначене ОСОБА_6 основне покарання до 5 років позбавлення волі.

Як зазначає захисник, враховуючи обставини, що пом`якшують покарання засудженого, а саме: повне визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення; активне сприяння розкриттю злочину; щире каяття; відшкодування потерпілим та цивільному відповідачу моральної шкоди у загальному розмірі 424 999 грн, а також відсутність жодної обтяжуючої його вину обставини, та з огляду на вчинення необережного злочину вперше й у молодому віці, зважаючи на те, що внаслідок кримінального правопорушення ОСОБА_6 втратив свою матір, необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження нових злочинів, на думку захисника, є покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_7 , який підтримав свою касаційну скаргу, засудженого ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються і не заперечуються.

За змістом касаційної скарги захисник порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні

ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог ст.  ст. 50, 65 КК та врахував тяжкість злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК є тяжким злочином, його наслідки, у тому числі смерть трьох людей та заподіяння ще одній особі тілесних ушкоджень середньої тяжкості, особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; висновок органу пробації – дані досудової доповіді, згідно з якими є неможливим виправлення ОСОБА_6 без позбавлення чи обмеження волі у зв`язку з можливістю становлення небезпеки для суспільства; думку потерпілих, які наполягали на найсуворішій мірі покарання; обставини, що пом`якшують його покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування шкоди потерпілим; та відсутність обтяжуючих обставин.

На переконання колегії суддів касаційної інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_6 судами першої та апеляційної інстанцій правильно враховано насамперед тяжкість злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення, незворотності тих наслідків, які були спричинені цим діянням, а також характер самого порушення Правил дорожнього руху, яке полягало в умисному нехтуванні ОСОБА_6 розділу 34 "Дорожня розмітка" ПДР (в частині вимог дорожньої розмітки 1.3. "подвійна суцільна лінія") та здійсненні обгону в місці, де це категорично заборонено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, з урахуванням принципу індивідуалізації покарання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виправлення ОСОБА_6 не можливе без ізоляції від суспільства, з обранням йому міри покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК та призначенням покарання у виді семи років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_15 , представника цивільного відповідача Моторного (транспортного) страхового Бюро України ОСОБА_16 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, перевірив викладені у них доводи, зокрема доводи захисника щодо суворості призначеного покарання засудженому, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Обставин та даних, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного ОСОБА_6 покарання, в касаційній скарзі захисника не наведено і за матеріалами кримінального провадження не встановлено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 , не встановлено.

А тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441,442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019  року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                             ОСОБА_3