Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021року

м. Київ

Справа №761/7897/18

Провадження № 51-2478км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

потерпілого                                                ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в кримінальному провадженні № 42017101100000397 по обвинуваченню

ОСОБА_7 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Жовтневе Попільнянського району Житомирської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 08 грудня 2017 року, близько 08 год. 50 хв. водій ОСОБА_7 , керуючи пасажирським автобусом марки "Атаман А-092Н6", реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ТОВ "Кийтранс- 2005", рухався маршрутом № 223 по вул. І. Турчина, зупинившись на зупинці громадського транспорту "вул. І.Турчина" поблизу будинку № 17 ум. Києві, під час посадки пасажирів проявив неуважність до дорожньої обстановки, чим порушив п. 1.5 та 2.3 б) ПДР України, не вживши заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху, з відкритими задніми дверима розпочав рух, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, тим самим порушив п. 10.1 та 21.4 ПДР України.

Внаслідок зазначених дій засудженого із задніх дверей керованого ОСОБА_7 автобусу, навпроти будинку № 11 вул. І.Турчина у м. Києві сталося падіння пасажира ОСОБА_9 , який в момент початку руху знаходився у салоні вказаного транспортного засобу. Через проявлену водієм ОСОБА_7 злочинну необережність, внаслідок порушення ним правил безпеки дорожнього руху пасажиру ОСОБА_10 спричинено тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року зазначений вирок залишений без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними, висновки про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення є безпідставними і не підтверджуються матеріалами провадження. Зазначається, що судом не взято до уваги висновок спеціаліста, безпідставно відмовлено в задоволені клопотань. Вказується, що апеляційним судом належним чином не перевірено доводи апеляційної скарги і наведені формальні мотиви на спростування тверджень захисника, не взято до уваги показання свідків, зокрема показання свідка ОСОБА_11 , згідно з якими маршрутка була жовтого кольору марки "Богдан".

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги, вважала її необґрунтованою.

Потерпілий ОСОБА_6 не підтримав касаційну скаргу захисника, вважав судові рішення законними та обґрунтованими.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Так за змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути, зокрема, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому обґрунтованим – є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог КПК України, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 р. у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 р. у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17 та ін.).

Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Як вбачається з судових рішень, ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме, судами встановлено, що засуджений, керуючи автобусом марки "Атаман А-092Н6", не вжив заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху та з відкритими задніми дверима розпочав рух, внаслідок чого сталося падіння пасажира з задніх дверей автобуса.

При цьому як суд першої, так і суд апеляційної інстанції зазначають, що винуватість ОСОБА_7 встановлена відповідними доказами, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також висновком судово-медичного експерта щодо спричинених тілесних ушкоджень та висновком судового експерта щодо системи інформування водія про стан зачинених дверцят автобуса "Атаман А-092Н6"

У свою чергу захисник, не погоджуючись зі встановленими судом першої інстанції обставинами, у своїй апеляційній скарзі наголошував, що свідок ОСОБА_12 , яка рухалась за автобусом, з якого випав потерпілий, і безпосередньо бачила подію, стверджувала, що автобус був марки "Богдан" жовтого кольору і механізм відкриття дверей – поворотний, в той час як у автобуса марки "Атаман А-092Н6" механізм відкриття дверей обкочувального типу. Інший свідок – ОСОБА_13 також зазначала, що автобус був жовтим.

Апеляційний суд зазначені доводи сторони захисту відхилив. В обґрунтування такого рішення суд послався на те, що "(…)вважає їх необґрунтованими, оскільки матеріалами справи було встановлено, що саме з автобусу марки "Атаман А-092Н6", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , сталося падіння пасажира ОСОБА_6 (…)".

Беручи до уваги, що доводи апеляційної скарги захисника стосувалися очевидної неузгодженості між обставинами, які суд першої інстанції визнав встановленими, і показаннями одного з ключових свідків події, наведене апеляційним судом обґрунтування підстав, з яких ці доводи були відхилені, не є достатнім і таким, що переконливо виключає сумніви у тому, що потерпілий випав саме з того автобуса, яким керував ОСОБА_7 .

Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду при розгляді апеляційної скарги захисника, а саме недотримання вимог ст. 419 КПК України, що вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у розумінні ст. 412 КПК України.

У зв`язку з тим, що встановлення зазначених обставин (марка транспортного засобу, його колір, механізм відкривання дверей) є суттєвими для встановлення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і вимагає оцінки доказів з точки зору їх достовірності та достатності, в силу положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року відносно ОСОБА_7 – скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                  ОСОБА_3