Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 лютого 2021 року

м. Київ

судова справа № 175/2118/13-к

провадження № 51-3872км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів:                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12012040440000020 від 21 листопада 2012 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іллірія Успенського району Луганської області, жителя

АДРЕСА_1 , несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України,

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 22 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 27 січня 2019 року вказане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 закрито та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, останнього звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2020 року ухвалу районного суду залишено без зміни.

Згідно з обвинувальним актом від 21 листопада 2012 року   ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він 10 лютого 2011 року близько 17:20  поблизу зупинки громадського транспорту на вул. Центральній у с. Новоолександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, у ході сварки з ОСОБА_7 , після того як останній не менше 3-х разів ударив його, упавши на землю та перебуваючи на землі, дістав з сумки складний ніж, не маючи при цьому наміру на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, не роблячи при цьому ніяких активних дій, маючи можливість передбачити настання небезпечних наслідків своїх дій, легковажно розраховував на їх відведення. У цей момент ОСОБА_7 , не втримавшись на ногах, впав з висоти власного росту (неповне падіння тіла) у напрямку зверху вниз і ззаду наперед на лежачого на землі ОСОБА_6 , у якого у лівій руці знаходився складаний ніж, у результаті чого ОСОБА_7 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Ці необережні дії ОСОБА_6 , що виразилися у спричиненні необережного тяжкого тілесного ушкодження, органом досудового розслідування кваліфіковані за ст. 128 КК України.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі потерпілий та його представник просять скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, а саме порушенням судом обов`язку доказування, унаслідок чого дії обвинуваченого були неправильно кваліфіковані.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з  нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 128 КК України, та відповідно до висунутого обвинувачення інкриміновані дії він вчинив 10 лютого 2011 року.

Злочин, передбачений ст. 128 КК України, відповідно до ст. 12 вказаного Кодексу відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, за який було передбачено покарання у виді громадських чи виправних робіт, або обмеження волі, або позбавлення волі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

На момент розгляду судом кримінального провадження щодо

ОСОБА_6 закінчилися передбачені законом строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення.

Враховуючи це, захисник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, яке в судовому засіданні від 27 січня 2019 року обвинувачений підтримав та надав свою згоду на звільнення на підставах, передбачених п. 2  ч. 1 ст. 49 КК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами                      ч. 8  згаданої статті закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї ж статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення

ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України  передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284, 286 КПК України, суд  розглянув вищезазначене клопотання захисника ОСОБА_9 в інтересах

ОСОБА_6 , яке останній підтримав, обґрунтовано звільнив його від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.

Як видно з матеріалів провадження, суд зазначив, що на час судового розгляду справи закінчились визначені ст. 49 КК України строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, при цьому останній наполягав на застосуванні до нього звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, підтвердив, що він розуміє як суть обвинувачення, так і підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка не є реабілітуючою, що підтверджується його клопотанням та позицією, висловленою ним під час судового засідання (т. 6, а. с. 97-98,

116-117).

Тобто суд установив усі обставини, передбачені статтями 49 КК України та 286 КПК України, наявність яких є безумовною підставою для вирішення вказаного питання, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження щодо нього.

Доводи в касаційній скарзі про те, що унаслідок непроведення судом першої інстанції судового розгляду, під час якого необхідно було встановити всі обставини вчинення кримінального правопорушення, оскільки в діях ОСОБА_6 , згідно з позицію сторони потерпілого, вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 КК України, позбавляло суд можливості звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за інкримінований йому стороною обвинувачення злочин, передбачений ст. 128 КК України,  на підставах, передбачених ст. 49 вказаного Кодексу, та закрити кримінальне провадження відповідно до п. 1 ч. 2  ст. 284 КПК України, є необґрунтованими.

Так, відповідно до положень ст. 337 КПК України, якою визначено межі судового розгляду, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а ч. 3 вказаної норми встановлено, що суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Тобто, виходячи з даних процесуальних норм, проведення судового розгляду  з метою перекваліфікації дій обвинучаченого, що погіршувало його становище, а також з урахуванням позиції ОСОБА_6 , який, будучи освідомленим про те, що звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України не носить реабілітуючого характеру, наполягав на застосуванні до нього вказаної норми кримінального закону, виходило б за встановлені межі судового розгляду.

Таким чином, оскільки ст. 284—288 КПК України встановлено сукупність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді, а саме: наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах, то  звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності за наявності сукупності вказаних умов є обов`язковим.

При цьому згода сторони обвинувачення на задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України чи визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення, кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Таким чином, доводи потерпілого та його представника про незаконність оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_6 щодо звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження та положеннями кримінального та кримінального процесуального закону.

Що стосується посилання потерпілого та його представника у їх касаційній скарзі на положення ст. 91 КПК України, яка встановлює перелік обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, то вони є неспроможними, оскільки, виходячи з наведених вище норм, встановивши наявність усіх, передбачених законом обставин, суд зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності  у зв`язку із закінченням строків давності, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження, - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком законної сили.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги потерпілого та його представника відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 27 січня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 та його представника

ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                 ОСОБА_3