Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 1-кп/734/16/20

провадження № 51-3650км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів:                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

представника потерпілого                    ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника засудженого                          ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

засудженого                                             ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270130000021 від 06 січня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 березня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 березня

2020 року, залишеним без зміни ухвалою Чернігівського апеляційного суду від

28 липня 2020 року, ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у  виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирішено питання щодо заявлених у межах провадження цивільних позовів, судових витрат та речових доказів.

Згідно з вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що  він

05 січня 2018 року приблизно о 22.00 год. порушив вимоги п. п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 13.1, 19.3 Правил дорожнього руху України, а саме, не маючи права керувати транспортним засобом, керуючи автомобілем марки "BMW 330 ХІ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в смт Козелець Чернігівської області по

вул. Незалежності в напрямку с. Берлози біля буд. № 5, в темну пору доби проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та не зреагував на її зміну, відволікся від керування транспортним засобом на дорозі, не вибрав безпечної швидкості для руху, не впоравшись з керуванням, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 .

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд справи. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений указує на те, що суд при призначенні покарання не врахував усіх обставин кримінального провадження, у тому числі й тих, що пом`якшують покарання, даних про особу засудженого та позиції потерпілого про можливість застосування положень ст. 75 КК України.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор заперечив проти задоволення скарги засудженого та просив постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й  процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та  апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.

При цьому засуджений не оспорює доведеності своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України.

Доводи ж про невідповідність призначеного засудженому покарання унаслідок суворості та можливості застосування до нього положень ст. 75 КК України є безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливого виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_8 , суд урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку у лікарів нарколога чи психіатра, на момент розгляду справи судом першої інстанції не працював, не одружений.

Крім того, судом було враховано той факт, що впродовж 6 місяців до вчинення кримінального правопорушення на ОСОБА_8 було складено 13 адміністративних протоколів за порушення правил дорожнього руху .

До того ж суд взяв до уваги і конкретні обставини справи: одночасне порушення ОСОБА_8 кількох вимог Правил дорожнього руху України, молодий вік потерпілого, поведінку обвинуваченого після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, часткове відшкодування заподіяної шкоди.

Обставин, які б пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_8 встановлено не було.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення винній особі покарання у  виді позбавлення волі у межах санкції частини інкримінованої йому статті закону України про кримінальну відповідальність без застосування вимог ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного

ОСОБА_8 покарання, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами сторони захисту, урахував зазначені обставини, а також узяв до уваги те, що на момент апеляційного розгляду ОСОБА_8 працевлаштувався та його охарактеризовано позитивно.

Також апеляційний суд взяв до уваги позицію потерпілого ОСОБА_9 , який просив призначити ОСОБА_8 покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Крім того, оцінюючи справедливість призначеного винному покарання та можливість виправлення ОСОБА_8 без його відбування, апеляційний суд взяв до уваги той факт, що засуджений вже після ухвалення вироку, не маючи посвідчення водія продовжує використовувати транспортний засіб та вчиняти нові правопорушення, що свідчить про відсутність критичних та реальних висновків щодо протиправності його дій, а також про свідому безвідповідальність по відношенню до свого життя та життя інших учасників дорожнього руху.

На підставі наведеного апеляційний суд погодився з видом та розміром призначеного покарання, вважаючи його законним та справедливим, не вбачаючи при цьому підстав для застосування положень ст. 75 КК України.

З урахуванням наведених обставин, які мають значення для визначення справедливого виду та розміру покарання винній особі, обране покарання місцевим судом, є справедливим і відповідає вимогам ст. 65 КК України щодо мети покарання. З огляду на тяжкість вчиненого злочину, а також те, що в результаті вчиненого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження та   втратив кінцівку, поведінку винного протягом досудового розслідування та судового розгляду, а також після ухвалення судових рішень, призначене покарання сприятиме виправленню та перевихованню ОСОБА_8 , а також попередить вчинення нових протиправних діянь.

Підстав вважати покарання, призначене засудженому, несправедливим унаслідок суворості, підстав для його пом`якшення чи застосування положень ст. 75 вказаного Кодексу та звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, на чому наполягає засуджений, колегія суддів не вбачає.

При цьому доводи засудженого про неврахування судом його поведінки після кримінального правопорушення та позиції потерпілого щодо призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими, оскільки під час судового розгляду, як у суді першої так і  апеляційної інстанцій, вказані обставини були враховані.

Також виявилися безпідставними і доводи засудженого про те, що судами не було враховано повне відшкодування завданої потерпілому ОСОБА_9 шкоди, оскільки дане твердження розглядалося судом апеляційної інстанції, однак не було враховано при оцінці справедливості призначеного покарання, оскільки ні

ОСОБА_8 , ні потерпілий не надали належних доказів такого відшкодування.

Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 березня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 — без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                             ОСОБА_3