Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 164/40/20

провадження № 51-5193 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                             ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

потерпілих:                                      ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

представника потерпілих            ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000775,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Маневицького районного суду Волинської області від 05 травня                  2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку                          ОСОБА_6 засуджено за те, що він, 26 жовтня 2019 року о 13:50 год, керуючи тягачем марки "Volvo", реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки "Bodex", реєстраційний номер НОМЕР_2 , не маючи відповідної категорії на право керування, рухаючись в районі 55 км автодороги Р-14 сполученням "Луцьк-Ківерці-Маневичі-Любешів-Дольськ" в напрямку смт. Маневичі, поблизу                                       с. Копилля Маневицького району Волинської області, порушив пункти 2.1, 2.3, 10.1, 11.3, 12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України та, не дотримавшись  безпечної дистанції руху до автомобіля "Mazda 323F", реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_10 , що рухався в попутному напрямку попереду та зменшував швидкість, з метою уникнення зіткнення, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем "Opel Omega", реєстраційний номер НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_7 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля "OpelOmega" ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження від яких померла, а пасажир                ОСОБА_12 та водій ОСОБА_7   - середньої тяжкості тілесні ушкодження за ознакою тривалого розладу здоров`я і легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості. Вважає, що з огляду на наявні в справі дані про особу ОСОБА_6 , обставини вчинення злочину та наслідки, що настали, застосування положень ст. 75 КК України є неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність. Посилається на м`якість призначеного ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки вважає, що суд не обґрунтував належним чином свого рішення в частині мінімального його розміру. Зазначає, що все наведене залишилось поза увагою апеляційного суду, який, всупереч вимогам  ст. 419 КПК України, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення і безпідставно залишив її без задоволення.

Під час касаційного розгляду прокурор, яка брала участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 під час касаційного розгляду просив оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_12 надіслали клопотання в якому, посилаючись на відсутність претензій до засудженого та законність оскаржуваного судового рішення, просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення. Під час касаційного розгляду потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8  та їх представник висловили аналогічну позицію та просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у                                  ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку, дотримуючись наведених вимог кримінального закону при призначенні засудженому покарання, суд урахував усі обставини справи, в тому числі і тяжкість вчиненого з необережності ОСОБА_6 кримінального правопорушення та наслідки, що від цього настали, дані про особу винного, який в минулому судимим не був, за місцем роботи характеризується позитивно, має постійне місце проживання, є особою молодого віку, визнав свою вину у скоєному, попросив вибачення у потерпілих та останні не наполягали на суворому покаранні. Визнав обставинами, які пом`якшують покарання – щире каяття у скоєному та активне сприяння розкриттю вчиненого злочину і обрав  покарання в межах санкції статті інкримінованого злочину.

При цьому, зважаючи на те, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом не маючи відповідної категорії на право керування, суд прийняв рішення про необхідність позбавлення останнього права керування транспортним засобом.

Водночас, враховуючи обставини вчинення засудженим кримінального правопорушення, дані про його особу та обставини, які пом`якшують покарання,  суд прийняв рішення про наявність достатніх підстав для застосування положень                   ст. 75 КК України і звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши доводи апеляційної скарги прокурора, який не погоджувався з застосуванням положень ст. 75 КК України та можливістю звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, а також вважав, що останнього необхідно позбавити права керування транспортними засобами на більш тривалий строк, в зв`язку з чим просив вирок суду в цій частині скасувати і ухвалити свій, констатував їх безпідставність та вирок суду залишив без зміни.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора ухвала апеляційного суду, відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Вказаний суд належним чином перевірив наведені прокурором доводи про неправильне, на його думку, застосування ст. 75 КК України та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості,  обґрунтовано визнавши їх безпідставними.

При цьому, вказаний суд також дав оцінку наведеним в апеляційних скаргах засудженого ОСОБА_6 і потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та                 ОСОБА_12 доводам, які просили змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного додаткового покарання, посилаючись на його суворість та, з наведенням відповідних мотивів, також правильно визнав їх такими, що не підлягають задоволенню.

З призначеним ОСОБА_6 покаранням і звільненням від його відбування з випробуванням погоджується і суд касаційної інстанції та вважає його справедливим, необхідним й достатнім для виправлення та попередження нових злочинів, адже згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Зважаючи на викладену в клопотанні потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та                 ОСОБА_12 до суду касаційної інстанції позицію щодо необхідності залишення касаційної скарги прокурора без задоволення, висловлену під час касаційного розгляду позицію прокурора, яка не підтримала касаційної скарги сторони обвинувачення та потерпілих і їх представника, які жодних претензій до ОСОБА_6 не мають і просили не позбавляти його волі, а також виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, відповідно до яких покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, колегія суддів вважає, що підстав для призначення ОСОБА_6 більш суворого додаткового покарання, а також обставин, які б свідчили про необхідність виправлення останнього лише в умовах ізоляції від суспільства, немає.

Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного      судового рішення в справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, Суд

ухвалила:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                     ОСОБА_3